Через місяць після звільнення з полону “ДНР” і “ЛНР” люди все ще не відновили свої документи та не отримали компенсації від держави.
В уряді кажуть, що всі процеси державної допомоги екс-полоненим вони вже запустили, однак вони сповільнюються через бюрократію.
Документи
Серед цивільних, яких наприкінці грудня визволили з полону сепаратистів, 28 – жителі непідконтрольних територій.
Дванадцятеро з них не мають при собі жодних документів, які засвідчують особу.
25-річний Олексій Канарський розповідає ВВС Україна, що відсутність документів – зараз його головна проблема.
Сам він з Шахтарська, у грудні 2014 року його затримали “сили ДНР” через те, що був без паспорта.
“Під тортурами підписав папірці, що я військовослужбовець, артилерист 128-ї бригади. Відсидів майже три роки”, – каже хлопець і додає, що жодного стосунку до української армії не мав.
Всі його документи залишилися на непідконтрольній території, повернути їх він не може. Єдине, що вдалося отримати – номер ідентифікаційного коду.
Після обміну йому, як і всім звільненим, видали довідку СБУ про полон, однак ці папери не підтверджують особу.
Наразі Олексій намагається отримати принаймні якийсь документ, але поки що безуспішно.
“Щоб зробити паспорт – треба довідка переселенця. А щоб зробити довідку переселенця – треба паспорт”, – каже він.
Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука каже, що в його міністерстві усвідомлюють, що “перша проблема – це паспортизація”.
“Ми знайшли повне розуміння у Державній міграційній службі й почали працювати у цьому напрямку, людям видадуть українські паспорти загального зразка”, – запевняє урядовець.
Утім це треба час і гроші, каже він.
Державний збір невеликий – кілька сотень гривень. Однак і ця сума може бути проблемою для людей, яких випустили з полону без жодної копійки, і які не мають родичів поза окупованими територіями.
Гроші
Одразу після обміну у Міністерстві соціальної політики заявили, що планують виплатити звільненим одноразову компенсацію – близько 100 тис. грн.
ВВС Україна спілкувалася з кількома екс-полоненими: фанатом “Зорі” Владиславом Овчаренком, бійцем “Азова” Євгеном Чуднєцовим, Олексієм Канарським та Іваном Тиренком, жителем Бердянська, який потрапив у полон у травні 2016 року.
Всі вони розповіли, що поки що жодної гривні від держави не отримали. Вони не знають, коли це станеться і чи станеться взагалі.
Георгій Тука пояснює, що компенсації по 100 тис. грн, які обіцяла держава, ще мають пройти всі узгодження в уряді.
“З боку державних установ ми не зможемо вирішити ці проблеми у найкоротші терміни, бо існують певні бюрократичні проблеми, які не дозволяють це зробити швидко”, – каже пан Тука.
Урядовець додає, що кошти на такі виплати передбачені у бюджеті – під них виписали спеціальну програму допомоги всім звільненим з полону.
У 2018 році на неї передбачено 96 млн грн.
Керівник офісу уповноваженого президента з питань реабілітації учасників АТО Наталія Зарецька додає – всі ці люди можуть звернутися до органів соцзахисту з проханням надати допомогу у зв’язку зі складними життєвими обставинами.
Обласні держадміністрації теж мають кошти на такі виплати, однак заяву, знову ж таки, можна оформити лише за наявності документів.
З грошима та найнебхіднішим (теплі речі та мобільні телефони) у перші дні після обміну допомогли волонтери.
Однак Наталія Зарецька вважає, що волонтерська допомога – це не завжди добре.
“Волонтери “підсажують” звільнених на споживацький формат, фактично переносячи їхню звичку залежати від зовнішнього забезпечення в умовах ізоляції – природну для полону – на звичку залежати від зовнішнього волонтерського забезпечення, і очікувати такого ж повного зовнішнього забезпечення від держави”, – пояснює вона.
“Волонтерами починають маніпулювати – одним з останніх проявів такої ситуації є випадки, коли волонтери приносять звільненим алкоголь,” – додає Наталя Зарецька.
Робота і житло
Ще одне болюче питання для звільнених – це пошук житла та роботи на новому місці.
Частина з екс-полонених вирішила після лікування повернутися на Донбас – у підконтрольні владі райони Донеччини і Луганщини.
Там їм з житлом та роботою допомагають місцеві держадміністрації. Наприклад, одну з жінок вже допомогли влаштуватися у Маріуполі за її фахом медика.
Ті ж, хто хоче залишитися у Києві, поки що можуть розраховувати лише на допомогу волонтерів – вони допомагають винаймати квартири на кілька місяців.
“Ті 28 людей, які мешкали на неконтрольованих територіях і отримають довідки вимушених переселенців, на загальних засадах мають право отримати житло”, – розповідає Георгій Тука.
“Мова не йтиме про приватне житло, це треба людям чесно і тверезо розповідати. Мова, скоріше за все, буде йти про гуртожитки”, – наголошує він.
З роботою у Києві допомагають знайомі та волонтери.
Олексій Канарський, наприклад, через друзів домовився про роботу на будівництві, де вже працюють кілька ветеранів АТО.
А звільнених фанатів “Зорі” запросили працювати до Федерації футболу.
Реабілітація
Питання, яке повністю взяла на себе держава – медична допомога для звільнених з полону.
Людей особисто консультували керівники Асоціації стоматологів України, вони проходили (а дехто все ще проходить) курс лікування у державних клініках, зокрема “Феофанії”.
Крім того, усім звільненим запропонували психологічну реабілітацію.
Утім, один зі співрозмовників ВВС Україна – Іван Тиренко з Бердянська – каже, що вирішив відмовитися від такої допомоги, через “дивні питання”.
“Це не психологи, це СБУшники. Мене запитували, чи легко вбити людину, які відчуття при цьому. Це не питання психолога”, – розповідає чоловік.
Наталія Зарецька запевняє, що “фахівець за протоколом не міг поставити таке запитання”, хоча визнає, що з певного часу одночасно з психологами дійсно працювали представники СБУ (про що, за її словами, просили самі звільнені).
“Тож це або перекручування фактів, або питання було поставлене кимось з інших відвідувачів наших звільнених – і тоді це дуже тривожний сигнал та привід для нас ще більше обмежити доступ до звільнених сторонніх осіб”, – каже вона.
Пані Зарецька каже, що кілька людей взагалі виявилися неготовими до надмірної уваги, зокрема й з боку журналістів. Саме тому вони вирішили обмежити доступ до них.
“Звільнені дуже потерпали від тиску медіа та волонтерів, що намагались весь час бути в лікарнях та шпиталі. І ті зі звільнених, які вирішили поїхати додому раніше, по суті постраждали від прагнення публічності інших звільнених”, – каже вона.
Наталія Зарецька наголошує, що Україна зараз випрацьовує свій механізм допомоги та реабілітації колишніх полонених.
Загалом з початку конфлікту на Донбасі через полон пройшло понад дві тисячі людей.
“Потрібно робити не за них, а разом з ними. Консультувати їх, радити, до кого звернутись, поступово переходячи просто в режим “іти поруч”, а не “вести за руку” або “нести на руках”, – говорить пані Зарецька.