Ґарет Джоунс — від нього світ вперше дізнався про Великий Голод в більшовицькій Україні

29 березня 1933 року валлійський журналіст Ґарет Річард Воен Джоунс опублікував репортаж про Великий Голод в Україні. Він став одним з перших західних кореспондентів, які доніс світові правду про вбивство голодом мільйонів людей в Україні.

Ґарет Джоунс уперше у західній пресі заявив під власним іменем, що в Україні у 1932-1933 роках відбувся Голодомор. Його надрукували в «Manchester Guardian» та «New York Evening Post». В Радянькому союзі поняття Голодомору вперше буде застосоване тільки через 54 роки.

bezymyannyj1

«Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас нема хліба. Ми помираємо!» Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче пуля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина…»

Майбутній журналіст народився в цікавій родині. Батько підтримував Лігу націй і був прихильником миру. Мати була в Україні, де працювала тьютором Артура Юза — одного з синів Джона Юза, засновника майбутнього міста Донецьк. На початку XX століття вона приєдналась до руху суфражистів і перша зустріч учасників руху в південному Уельсі мала місце саме в будинку Джоунсів.

bezymyannyj2

Ґарет Джоунс отримав непогану освіту та вільно володів п’ятьма мовами. В тому числі російською. Він багато подорожував, як і Гіляровський, опанував купу спеціальностей. Як плідний журналіст Джоунс писав статті для багатьох британських газет, зокрема, «The Western Mail», «The Times» та «Manchester Guardian», в Німеччині його статті друкувалися в «Berliner Tageblatt», а також у Сполучених Штатах завдяки «International News Service».

В 1930 році він став радником з питань міжнародної політики колишнього ліберального прем’єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа, потім — помічником Айві Лі, радника з публічних відносин Рокфеллера, Пенсильванської залізниці, Крайслера та інших американських підприємств. Айві Лі, який добре знав Росію, попросив Ґарета супроводжувати Джека Гайнца II, онука засновника компанії Heinz в подорожі до СРСР.

У 1932 році Ґарет Джоунс написав статтю для «The Western Mail» про зустріч із вдовою Володимира Леніна Надією Крупською. За словами Ґарета, «вона згадувала про виробництва таким самим тоном, як уельський міністр може згадувати Бога чи релігію».

Під час третьої та останньої подорожі до Радянського Союзу в березні 1933 року Ґарет знехтував попередженням посольства і забороною ОДПУ на в’їзд іноземним журналістам до. В березні він купує квиток до одного з великих міст, але виходить із потяга на півдорозі й далі подорожує Харківщиною пішки, залізничними коліями — разом із селянами, які втечею з рідних місць рятуються від голодної смерті. Їхні розповіді, а також побачене, занотовує до маленьких щоденників. ОДПУ затримує Джонса й депортує його із СРСР.

«Голод практично скрізь. І мільйони вмирають від нього, — пише Ґарет Джонс у листі батькам. — Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови виздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів».

Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Ґарет зробив відомий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема «New York Evening Post» та «Манчестер Гардіан»:

«Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хлібу. Ми помираємо!» Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні — «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду». Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть транспортні чиновники та офіцери ОДПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей. Іноземний експерт з Казахстану сказав мені, що близько 5 000 000 з 11 000 000 тамтешніх жителів померли від голоду. Окрім диктатора Йосипа Сталіна, голодаючі ненавидять Джорджа Бернарда Шоу за його оповідання про вдосталь їжі, яку вони начебто мають, але їжі нема, і селяни надто слабкі для роботи в полі».

bezymyannyj3

Невдовзі Джонс публікує близько 20 статей у британських, американських і німецьких газетах. 8 травня 1933 року в «The Manchester Guardian зазначає»: «У кожному селі я отримував однакову інформацію, що багато людей помирають від голоду і що четверта-п’ята частина худоби загинула. Одна часто повторювана фраза із сумною монотонністю лунала у моєму мозку: «Всі — опухлі від голоду», і одне слово вбивалося у мою память у кожній розмові. Це слово було «голод». Ніколи не забуду пухлі животи дітей у хатах, в яких мені довелося заночувати».

bezymyannyj4

Стаття Ґарета Джонса про Голодомор в Україні у «London Evening Standard» від 31 березня 1933 р.

Інші іноземні журналісти, на переконливе прохання радянської влади, почали цькувати чесного Ґарета Джоунса. Під страхом втрати акредитації в Радянському союзі вони написали в своїх статтях, що Джоунс — брехло. Власкор «New York Times» Вальтер Дюранті, який рік тому отримав Пулітцерівську премію, опублікував в своїй газеті статтю «Росіяни голодні, але не помирають із голоду. Насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням… Якщо через кліматичні умови урожай пропаде, як це було в 1921 році, Росії справді загрожуватиме голод. Якщо ні — теперішні труднощі швидко забудуть».

Потім у приватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті спеціальною комісією газети «New York Times» було визнано незбалансованими.

Багато організацій, переважно правого спрямування, взяли участь у спробах розповісти світу про Голодомор 1932-1933 рр., але протягом двох-трьох років це питання відійшло на задній план і було практично забуте.

Ґарет Джоунс і сам був спантеличений. У листі до товариша, який мав намір поїхати до СРСР, Ґарет писав: «Шкода! Ти повеселишся, дізнавшись, що маленький «Джонський» (це він про себе, little «Joneski» — ред), який і мухи не зачепить, удостоївся честі потрапити до чорного списку ОДПУ, і йому заборонено в’їзд до Радянського Союзу. Я чув, що у секретній поліцейській папці з моїм іменем зберігається довгий список моїх злочинів, у тому числі, як це не смішно, шпигунство. Насправді, Литвинов надіслав спеціальну телеграму з Москви до радянського посольства у Лондоні, щоб вони як слід поскаржилися на мене містеру Ллойд-Джорджу».

«Маленький Джонський», насправді, виявив скромність. Саме завдяки йому світ вперше дізнався про трагедію Голодомору, він першим забив у набат. Його публікації спонукали інших західних журналістів звернутися до цієї теми і змусили Кремль виправдовуватися перед світом.

Є навіть версія, що великий Орвел читав статті Джонуса про СРСР і віддав йому данину назвавши його прізвищем одного з головних персонажів оповідання «Колгосп тварин» — фермера пана Джоунса — саме так звертався до Ґарета в статті-спростуванні повідомлення про Голодомор Вальтер Дюранті. Ймовірно, сам Дюранті увіковічнений там же як пан Скавутишин (англ. Mr. Whymper)

Джонс ще встигне взяти інтерв’ю в Гітлера, працюватиме в Японії, та Китаї, а загине під час робочої подорожі до Внутрішньої Монголії — їх з доктором Герьертом Мюллером, який був агентом комуністичного інтернаціоналу в Китаї, було заарештовано, Мюллера через два дні відпустили, а Ґарета Джоунса було застрелено через 16 днів після захоплення, напередодні свого 30-го дня народження.

garet-anons

1990 року Маргарет Сіріол Коллі, племінниця Ґарета Джоунса, під час прибирання знайде повну валізу щоденників, а також статті Ґарета. Вона зробила копії і виклала їх в Інтернет. Ці документи знайшов Морган Вільямс. За допомогою німецького військового аташе, деякі матеріали були надруковані, зокрема, про п’ятирічні плани Сталіна, колективізацію й індустріалізацію.

2 травня 2006 на території Абериствитського університету було установлено пам’ятну дошку в його честь з написами трьома мовами: англійською, валлійською та українською.

Основні статті Ґарета Джоунса, в яких голод в Україні названо цілеспрямованим терором (мовою оригіналу):

«Nine to a Room in the Slums of Russia», Daily Express, April 6, 1933.

«Famine Man Made. Soviet Collective Farm Move Caused Famine in Russia. Human Factor Ignored in Five-Year Plan», BOSTON Sunday Advertiser, June 13 1933

«REDS LET PEASANTS STARVE’ -Famine Found Even in Large City in Ukraine», New York American/Los Angeles Examiner, January 14, 1935.

«Good-bye Russia», Daily Express, April 11, 1933.

Джерело: https://www.depo.ua/ukr/life/istoriya-dnya-yak-svit-vpershe-diznavsya-scho-v-ukrayini-golod-20170328545223

 

Sharing is caring!

Send a Comment