Іван Головатий. Псевдо «Отець». Складно і почесно писати про цього українця – Олег Володарський

Гуляючи засніженими Карпатами раптом згадався мені госпіталь МВС у Львові. Милуючись краєвидами, повторював молитву, котрої так прагнула душа…

…а на Сході над головами наших хлопців бойові вертольоти. Це особливе відчуття – підняти голову і замість чистого неба побачити дно залізного птаха.

Може і не слід цього писати, але багатьом українцям, котрі забули, що в країні іде війна не завадило б відчути це на собі в якості «ліків від байдужості». Задля того, щоб усвідомити всю відповідальність тих, хто залишився в тилу перед героями, що перебувають на фронті.

Перед тими, хто раніше за усіх усвідомив, що нікуди ховатися і неможливо заплющити очі на те, що ми зобов’язані захищати свою землю. Адже іншого виходу немає. Можна уникнути призову, сховатися від юридичної відповідальності, але не від відповідальності перед власною честю та совістю. Втекти від себе та не помітити цей біль, котрим переповнена Україна, не вийде.2

Молитва та шум військових вертольотів. Подумки повертаюсь в госпітальну палату та згадую діалог з Іваном Головатим. Псевдо «Отець». Складно і почесно писати про цього українця. Про історію нашого ставлення до добровольця, що полишив своє комфортне міське життя та пішов на фронт. Сім’я, діти, служба – все це залишилося в тилу, у рідному Львові.

Це сильна та вольова людина із втомленими та сумними очима. Відчуття гіркоти. Людина, що захворіла війною. Війною, котра нещадно знищує всіх нас, пожираючи саму суть нашого існування.3

Сусіди Івана по палаті активно реагували на теми, що обговорювалися в програмі. Ні, не словесно, а скоріше емоційно. Будь-яке запитання, будь-яка сильна емоція сприймалася ними неймовірно правильно. Для мене було дуже важливим на власні очі побачити, що ветерани МВС дуже чітко та якісно усвідомлюють в якому стані країна. Немає байдужих. Є біль, непокора та обурення тим, що відбувається.

Немає різниці в професіях чи соціальних статусах, є громадянське усвідомлення процесів, що ведуть країну до катастрофи. Ватна отара так і мекає по-міщанськи, що це найкраще керівництво країни за останні тисячу років. Цікаво, як треба промити людині мізки, аби завзятих бариг та казнокрадів називати творцями майбутнього? Ви помітили, як багато є тих, хто за рошенівський пряник ладні затанцювати російську бариню? Як найчесніші стають для них ворогами? Як ті, хто був вбитий друзями та спонсорами сьогоднішніх владних організмів заростають магазинним та комунальним забуттям?4

Мені не страшно. Мені соромно! Гуляти зимовими Карпатами і згадувати обличчя відважного ВОЇНА, Івана Головатого, та червоніти перед його рідними та близькими. Він страшенно втомлений. Він шукав свою землю серед усіх нас. Потім на війні.

А тепер? Той, хто думає, що Іван зламається, дуже помиляться. Він має надлюдську внутрішню силу. Він вкрай гідний нащадок та представник величної української нації. Йому гірко, та його ВІРА сильніша і за ворожу лють, і за нашу байдужість. Він виважений. Вихований. «Отець» обожнює дітей. Він переповнений цією любов’ю.5

Після зйомки ми ще майже годину сиділи в лікарняній палаті та спілкувалися з українцями про нас та наше сьогодення і майбутнє і я, наче дитина, радів тому, що наше суспільство починає дорослішати. Громадянське суспільство. Національне.

Ми прощалися і мовчки палили біля території госпіталю. Іван, струшуючи із себе втому, посміхався і мовчав. Поважаю таких людей. Хворіє, тужить, проте обожнює свою землю. Душею. Серцем. Генетикою.

Нам не потрібна чужа культура і чужа історія. Чому? Тому, що спілкуючись з такими людьми, як цей ВОЇН, усвідомлюєш, що таке ЧЕСТЬ. І це вкрай непросто, жовто-синій, бути ГІДНИМИ таких захисників.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Іван Головатий

Sharing is caring!

Send a Comment