«Кукушата» Поплавського, або Про залежність «незалежних» кандидатів до Київської міської ради

Як привести до влади свою партію, не маючи самої партії? Беріть приклад зі скандально відомого Михайла Поплавського. Переляк від перемоги Майдану і побоювання, що його викинуть на смітник української історії, швидко минули, і ось Поплавський не тільки заспокоївся, але й вирішив рухатися далі.

 v_04_unian_318069

Перша «ластівка» співаючого ректора

 костиря з шефом

Першою «ластівкою», що «все буде добре» для співаючого ректора стало вибите ним призначення своєї «правої руки» 29-літньої Інни Костирі на посаду – ані мало, ані багато – генерального директора Палацу «Україна». Коли ця справа «вигоріла», Поплавський прийняв рішення  провести до Київради своїх людей, через яких він би міг вирішувати свої питання на рівні столиці. Оскільки власної партії у нього офіційно немає, він створив її неофіційно, під гаслом «незалежних кандидатів».

MG_9458

 

Поплавський виставив у 16 мажоритарних виборчих округах «своїх» людей – усі вони є викладачами або співробітниками Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ), яким керує «співаючий ректор». На багатогодинних ректоратах і зборах Поплавський визначався з кандидатурами:«щоб були красиві і могли щось сказати, аби людей не насмішити». Врешті решт штурмувати Київраду відправлено16 осіб, з яких 15 своїм місцем роботи вказали КНУКіМ або його підрозділи, а лише 1 – інше:

– округ № 3 Холод Олександр Михайлович;

– округ № 8 Поплавська Мирослава Володимирівна;

– округ № 9 Саржевський Андрій Сергійович;

– округ № 10 Комарницький Ігор Олегович;

– округ № 11 Заїчко Ірина Володимирівна;

– округ № 27 Дубина Микола Миколайович;

– округ № 35 Легка Світлана Андріївна;

– округ №36 Костиря Інна Олександрівна;

– округ № 37 Руденко Сергій Борисович;

– округ № 38 Венгринович Олеся Борисівна;

– округ № 41 Пилипів Володимир Іванович;

– округ № 51 Бігус Ольга Олегівна;

– округ № 53 Березинський Володимир Павлович;

– округ №56 Наконечний Володимир Михайлович;

– округ № 57 Гуменчук Анатолій Васильович;

– округ № 59 Просандєєва Людмила Євгенівна;

 

Утім, «який татко, таке й дитятко».

Спочатку про «красивих»…

 Просандєєва Людмила Євгенівна

1. Просандєєва Людмила Євгеніївна, яку було поставлено балотуватися на одномандатному окрузі № 59, у своїй автобіографії скромно написала, що навчалася на філологічному факультеті Ніжинського державного педінституту. Але чомусь опустила, що отримала кваліфікацію «учитель русского языка и литературы». Може це малось на увазі й коли Людмила Євгеніївна писала про те, що вона з 1992 року по 1999 працювала вчителем зарубіжної літератури? Цікаво, що Людмила Євгеніївна, яка зроду українське вбрання і близько не визнавала, вважаючи його придатним лише для «селюків», для своєї рекламної листівки вирішила приміряти вишиванку. А як же, зараз українське в тренді. Буде в тренді російське – поміняє. Втім, Л.Є. Просандєєвій є що приховувати і крім цього. У автобіографії сказано, що 2012 р. вона захистила докторську дисертацію за спеціальністю «Педагогічна і вікова психологія». «Злі», але дуже обізнані, «язики» справжніми авторами тексту називають зовсім інші прізвища. Чиї? Після того, як Л. Просандєєва в 2013 році очолила факультет культури КНУКіМ і водночас була призначена заступником завідуючого кафедри культурології, вона з вересня того ж року оформила на цю кафедру на умовах сумісництва професора Національного педуніверситету ім. М.Драгоманова доктора психологічних наук Бушая І.М. з надзвичайно необтяжливим педагогічним навантаженням і непропорційно високою до його трудового внеску зарплатою. Таким же чином і очевидно з тією ж самою мотивацією Л. Просандєєвою на ту же кафедру з вересня 2013 р. на умовах сумісництва було оформлено ще одного професора з університету ім. М. Драгоманова Гузій Н. В. А ось ще одну колишню викладачку того ж університету к.п.н. Н. Кот Просандєєва оформила просто в штат. Оскільки годин, аби забезпечити цю трійцю не те що на кафедрі, але й у КНУКіМ і близько не було, зняли низку професійно-орієнтованих предметів, передбачених підготовкою кількох спеціальностей, замінивши їх психологією.

Деталь 1: захищалась Л.Є.Просандєєва у спеціалізованій вченій раді Університету ім. М. Драгоманова – саме того, де працюють І.Бушай і Н.Гузій і де працювала Н.Кот.

На повну використовує своє службове становище декана факультету культурології Л.Просандєєва і з початку виборчої кампанії: на неї працюють майже усі викладачі кафедри культурології КНУКіМ. За її розпорядженням знімають із занять студентів груп КДД, КББ, МС для агітації за неї, а оскільки за прогули занять згідно Болонської системи студентам бали не нараховуються, Л. Просандєєва примушує викладачів ці бали (оцінки) виставляти «зі стелі», притому, максимальні.

Деталь 2: номери телефонів, вказаних у рекламних листівках Л. Просандєєвої, належать її підлеглим – дівчатам, які працюють в деканаті.

На цьому фоні цинічно виглядає передвиборче гасло кандидатки «Щаслива молодь – успішна країна», та запевняння, що її програма будується на «соціальному захисті молоді». Варто було б розпочати захист молоді від самої Людмили Просандєєвої, як від людини, що користується чужою інтелектуальною власністю під виглядом своєї, людини, яка замість захисту, незаконно використовує студентську молодь заради себе «коханої». Тому навряд чи будуть «конкурентоспроможними на європейському ринку праці» фахівці з дипломом університету Поплавського, яких навчає Л. Просандєєва, адже в Європі «докторів наук», що видають чужу інтелектуальну роботу за свою, виганяють навіть з міністерських посад, а про експлуатацію студентів на виборах – про таке годі й говорити. Тому заклик «Обирай свідомо», яким закінчується виклад програми Л.Є. Просандєєвої, звучить дуже актуально: виборцям дійсно треба дати собі відповідь на питання: чи може чесно виконувати обов’язки депутата така людина?

 костиря

2. Костиря Інна Олександрівна – округ №36. Про скандали, що супроводжують цю білявку, вже неодноразово писали українські ЗМІ. А оскільки Інні Олександрівні дійсно є що приховувати, пройдемося по її автобіографії і так званій передвиборчій програмі.

НЕПРАВДА перша. Пояснюючи, чому вона йде до Київради по Печерському району, І. Костиря пише, що добре знайома з проблемами «у рідному мені Печерську». Але Інна Олександрівна народилася зовсім в іншому місці: на Кіровоградщині.

НЕПРАВДА друга. В автобіографії написано, що вона «трудову діяльність розпочала ще у шкільні роки, працювала…у секретаріаті Київської міської ради та в Апараті Верховної Ради України, забезпечуючи організаційну роботу із впровадження низки законопроектів і програм». Хочеться у захваті вигукнути: яке обдароване дівчисько – ще у школі вчиться, причому школа – у Кіровоградській області, і одночасно – працює у Київраді та Верховній Раді.

НЕПРАВДА третя. І. Костиря подає себе як «кандидат політичних наук, автор багатьох монографій, наукових статей та підручників». І це у 29 років? У 29 років стільки можна «написати», якщо тобі потрібно лише оголосити себе автором. А «злі», але дууууууууууже обізнані, «язики» стверджують: не писала Інна Олександрівна ані «свою» дисертацію, ані статті, ані монографії з підручниками. І прізвища різні справжніх авторів називають, і прізвища ці – не Костирі. До речі, захищалася Інна Олександрівна також в університеті ім. М. Драгоманова, як і Л. Просандєєва. (Мимоволі спадає на думку не менш скандальний «захист дисертації» мера Слов’янська сепаратистки Неллі Штепи).

НАПІВПРАВДА. Щодо звання «Заслужений працівник культури України». Звання дійсно є, отримала його Інна Олександрівна 30 листопада 2009 р., тобто у віці 26 років (І. Костиря народилась 28 січня 1984 року). Присвоєно їй це почесне звання Указом Президента України В. Ющенка № 977/2009 з формулюванням: «за вагомі досягнення у трудовій діяльності і багаторічну сумлінну працю». Що це була за «багаторічна сумлінна праця» до 26 років, залишається тільки здогадуватися, як наприклад, спробували це зробити автори статті у газеті «Вісті» від 16 квітня 2014 року, або публікації на сайті antikor.com.ua 7 травня 2014 р.

«Я – людина справи» – завершує самопрезентацію І. Костиря. А ось це – правда, бо справ вона мала і має багато. За рамками офіційної біографії Костирі залишилися її численні бізнес-структури. Інна Костиря є керівником приватного салону краси «Пелес» (Palas), за адресою: м. Київ, Печерський, р-н, вул. Щорса, 36-б. До речі, це – у новобудові на земельній ділянці, що належить державному КНУКіМ. Інна Олександрівна Костиря також є керівником приватної фірми ТОВ «Юрпласт», яка зареєстрована Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, 2, кв. 46. Але головне – Інна Олександрівна Костиря юридично є керівником, а до 11 квітня ц.р. була і ректором, приватного Київського університету культури – КУК, зареєстрованого за адресою: м. Київ, вул. Чигорина, 20. Найцікавіше, що КУК займає аудиторії державного Київського національного університету культури і мистецтв, бо своїх немає (юридична адреса КУКу – це адреса корпусу КНУКіМ), а також використовує професорсько-викладацький склад КНУКіМ за фактичною відсутністю власного. Не зважаючи на те, що І. Костиря вважається керівником КУК, справжнім власником цього приватного вищого навчального закладу називають М.Поплавського. (За деякими даними грошовими оборудками очолюваного І. Костирею КУКа зацікавилася прокуратура). На цьому тлі особливо вражає передвиборча обіцянка Інни Олександрівни боротися за збільшення безкоштовної освіти. Тепер до всього цього розмаїття посад І. Костирі додалась посада гендиректора державного Палацу «Україна», що відкриває нові перспективи і для неї і для М.Поплавського, з огляду на державні фінансові потоки, зокрема ті, що виділяться бюджетом на проект Поплавського «Крок до зірок».

 Світлана_Легка

3. Легка Світлана Андріївна – округ № 35. Світлана Андріївна Легка зазначила місцем роботи «Укртурконцерт», приховавши таким чином свою залежність від Поплавського, в університеті якого вона є доцентом кафедри режисури Інституту кіно і телебачення. С. Легка дійсно числиться керівником приватного ТОВ «Укртурконцерт», зареєстрованого Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 13-а, кв. 42. До того ж ТОВ «Укртурконцерт» – лише одна з організацій, які очолює С. Легка, вона також є президентом ТОВ «S.A.L. – Show», що надає послуги з організації корпоративів, а також директором дитячого телевізійного конкурсу «Крок до зірок». У біографії Світлани Легкої написано, що вона є віце-президентом благодійного фонду «Обдаровані діти України», тільки не зазначено, що президентом цього фонду є Михайло Поплавський. Статус фонду як «благодійного» дуже цікавий: щорічно на його основний мистецький захід – телевізійний конкурс «Крок до зірок» – вже протягом кількох років держава виділяє з бюджету кілька мільйонів гривень, які Поплавським за допомогою С. Легкої успішно «освоюються».

Деталь: у той час, як, цитуємо біографію Світлани Андріївни, вона забезпечувала «засобами першої допомоги» людей на Майдані, її шеф – М. Поплавський погрожував вигнати з університету студентів, якщо дізнається, що вони були на Майдані. Звертаючись до виборців, С. Легка пише, що її програма побудована на цінностях справедливості. Про яку справедливість може говорити людина, за допомогою якої рветься до влади у столиці «співаючий ректор»?

4. Поплавська Мирослава Володимирівна, яка балотується на окрузі №8, – це племінниця Михайла Поплавського, донька його рідного брата Володимира Михайловича Поплавського. Володимир Поплавський – керівник фермерського господарства «Уют» у с. Синьки Ульяновського р-ну Кіровоградської обл. Про рейдерські наїзди на місцевого фермера Петра Мельника з боку Володимира Поплавського, брата «поміщика Поплавського», як і про погрози розправитися з Мельником, а також про завдані фермеру братами Поплавськими величезні збитки, про судову тяганину і тиск на журналіста, який порушив це питання, писали ЗМІ. На окрузі на Мирославу Володимирівну на примусовій основі працює цілий штат: викладачі ф-ту дизайну та реклами, викладачі та співробітники юридичного факультету, студенти. До гуртожитку на Російській, 70, розташованому на території округу, де балотується М. Поплавська, дано розпорядження терміново прописувати студентів, яких тільки можна прописати, аби збільшити тих, кого змусять проголосувати за племінницю «співаючого ректора». Звернення М. Поплавської закінчується, як і у І. Костирі, таким ось меседжем: «я переконана, що прийшов час людей справи». Можна не сумніватись: у разі  обрання до Київської міської ради, Мирослава Поплавська буде продовжувати справу свого батька і свого дядька, тільки вже не у селі Кіровоградської області, а на землях Київщини.

 Olga-Olegivna-Bigus

5. Бігус Ольга Олегівна – округ №51. Ольга Олегівна перевершила навіть Інну Костирю, розпочавши трудову діяльність з 14 років. Як написано в її автобіографії: «14-річною прийнята на посаду артистки балету Державного гуцульського ансамблю пісні і танцю Івано-Франківської обласної філармонії». Як і Інна Костиря, О. Бігус пройшла через посаду помічника ректора КНУКіМ М. Поплавського. Щоправда, таких висот як Інна Олександрівна Ольга Олегівна не досягла, зупинившись на даний момент на посаді зав. каф. сучасної хореографії КНУКіМ. Однак, О.Бігус – теж людина з неймовірними здібностями: протягом 2010-2013 рр., працюючи на постійній основі в КНУКіМ, розташованому у м. Києві, примудрилася одночасно бути радником голови Івано-Франківської обласної адміністрації, про що написано у її автобіографії.

НЕПРАВДА. Щодо іншого здобутку – наукового ступеню кандидата мистецтвознавства. Знов-таки ті самі «язики»у тому самому КНУКіМ, де Оля «захищалася», відкрито говорять, що текст дисертації для неї було написано кандидатом пед. наук Л. О. Карповою. Кафедра, яку на той момент очолювала Надія Брояко, спочатку «Оліну дисертацію до захисту не рекомендувала», оскільки про те, хто цю дисертацію насправді писав, знали всі. Поплавський зобов’язав провести друге засідання, на якому професорський склад «зґвалтували», змусивши рекомендацію Олі Бігус таки надати, але через певний час Брояко Н.А. з посади зав. кафедри Поплавський все одно звільнив. Бігус – улюблениця Поплавського. На незліченних ректоратах він любить висловлюватися на її адресу: «Не родись красивой, а родись активной». Особливою скромністю Ольга Олегівна не страждає, ось як розпочинає вона своє програмне звернення: «Я прийняла рішення представляти Ваші інтереси в Київраді… Прийшов час змін, час політиків нового покоління». Щоправда Ольга Олегівна не таке вже й нове покоління політиків, про що свідчить її майже десятирічне перебування в партії «Наша Україна». Свою програму Оля закінчує закликом до виборців: «Прошу у Вас мандату овіри! Я Вас не підведу!». Але чи може бути довіра до людини, яка обманула і обманює кожен раз, коли, не вагаючись і без будь-якого відчуття сорому, приписує собі те, що їй не належить: вона не писала дисертації, яка надала їй можливість отримати науковий ступінь, отже вона обманює, коли говорить, що вона є кандидатом мистецтвознавства. Ви готові після цього довірити Ользі Олегівні долю вашого – не її, як вона пише, – а вашого рідного Києва?

 Олеся Борисівна Венгринович

6. Олеся Борисівна Венгринович – округ №38. Як стверджують обізнані, колишня учасниця групи «FEMEN» тепер працює комендантом гуртожитку університету Поплавського на вул. Щорса, 35-а.

 Заїчко Ірина Володимирівна в центрі

На знімку: Ірина Заїчко осягала таємниці кулінарної майстерності із самим засновником академії Ектором Хіменесом-Браво та переможницею телевізійного шоу «МастерШеф» Ольгою Мартиновською.

7. Заїчко Ірина Володимирівна – округ № 11. Головне достоїнство Ірини Заїчко у тому, що вона, як і Інна Костиря, родом з Кіровоградщини – батьківщини Поплавського, а це для нього є гарантією того, що буде служити йому Ірина Володимирівна не за страх, а за совість. От тільки навряд чи вона буде служити «за совість» своїм виборцям, якщо вони її оберуть до Київради.

 Тепер про «розумних»…

 komarn

8. Комарницький Ігор Олегович – округ №10.

Автобіографія Ігоря Олеговича подана дуже скромно, деякі моменти життєвого шляху І. Комарницького взагалі опущені. Наприклад, що Ігор Олегович родом з Кіровоградщини – батьківщини Поплавського. Що до того, як «захистити дисертацію» і стати заст. директора Інституту готельно-ресторанного і туристичного бізнесу КНУКІМ, Ігор Олегович працював шофером Поплавського. Комарницький пише про себе: «Є дім, виховую сина, посадив не одне дерево у нашому районі і сьогодні продовжую цю традицію, щоденно вкладаючи свою енергію і вміння в нове покоління, яке навчаю будувати справедливе і світле майбутнє». Який з нього викладач – свідчать у своїх відзивах студенти у листуванні на сторінках Інтернет. А про «дерево в нашому районі» хочеться запитати – у якому районі Кіровоградщини? То до чого тут Київрада, до якої прагне потрапити колишній шофер Поплавського? У програмі О. Комарницького написано: «Я прийняв рішення балотуватися в депутати Київської міської ради, оскільки вважаю, що там мають бути молоді енергійні і чесні люди». Щодо чесності самого Ігоря Олеговича: в автобіографії написано про те, що він у 2013 році захистив кандидатську дисертацію. Вже набридлі «злі язики», не ховаючись, називають автором цієї дисертації канд. пед. наук Карпову Людмилу Олександрівну. Про те, що захисти не ними написаних дисертацій «кукушатами Поплавського» поставлено в КНУКіМ на потік, ви вже зрозуміли. Відкриємо автореферат «дисертації» Комарницького на тему: «Соціокультурні виміри гостинного сервісу». Тут зустрічаються прямо-таки справжні перлини «наукової роботи»: «Вітчизняна сфер (так в а/р) гостинності сягає своїм корінням часів Давньої Русі. Перші заклади розміщення подорожніх людей відомі під назвою «цвинтарі» (?!). Спочатку це були заїжджі двори, де зупинялися «гості» – купці, торговці. Згодом це поняття почало асоціюватися з місцем стягнення данини, і лише з прийняттям християнства та будівництвом культових споруд термін трансформувався і набув значення кладовища при церкві» (с.5). Тут виникає вже питання до керівництва МОН: на що може розраховувати держава Україна з такими «науковцями»? Ну, і звісно ж, це питання щодо наукового рівня канд. пед. наук Л. О. Карпової. Щоправда, можливо, людина таким чином помстилися за безкінечне експлуатування її М. Поплавським?  Хай там як, але про «чесність» кандидата в депутати Київради Олега Комарницького годі й говорити!

 холод-2

9. Холод Олександр Михайлович – округ № 3. Деталь: на сторінці у ФБ Олександр Михайлович як про місце походження вказав Нікополь, а на сторінці О.М. Холода у Вікіпедії значиться, що він народжений «в СССР»: у м. Уральськ. О.М. Холод працює у Поплавського зав. кафедрою журналістики з 2013 р. Не зважаючи на те, що навіть колективу КНУКіМ Олександр Михайлович відомий трохи більше, ніж півроку, Поплавський настільки йому довіряє, що висунув кандидатом в депутати міськради Києва. Цікаво, що до Києва Олександр Холод переїхав з Кривого Рогу, де працював у Криворізькому навчальному центрі Одеської національної юридичної академії, більш відомої як академія С. Ківалова, майже одночасно з приходом до влади «команди Януковича». Не обговорюючи детально програму цього кандидата від Поплавського, ставимо головне запитання: чи не знайдеться серед кандидатів до столичної міськради людини, для якої Київ був би рідним містом або, принаймні, людини, яка прожила тут довше за О.М. Холода і дійсно б розуміла проблеми столиці, щиро намагаючись допомогти їх вирішити не лише обіцянками на папері?

 Гуменчук Анатолій Васильович

10. Гуменчук Анатолій Васильович – округ №57. Донедавна Анатолій Васильович числився начальником департаменту управління навчальним процесом державного КНУКіМ. Тепер, коли Інна Костиря пересіла в крісло гендиректора Палацу «Україна», його призначено на її місце – ректором КУК Київського університету культури – приватного начального закладу Поплавського, який паразитує на площах, інфраструктурі і професорсько-викладацькому складі державного Київського національного університету культури і мистецтв. Не будемо повторювати про «злі язики», які говорять, що Анатолій Васильович своєї кандидатської дисертації не писав – це, як ви вже зрозуміли, загальне місце в біографіях кандидатів від Поплавського. Звернімо увагу на те, що дисертація була «з історичних наук». При тому, що тема її «Інформаційна культура як чинник трансформації сучасної освіти». Ось витяги з висновків (с.13): «Внутрішніми аксіологічними чинниками формування нової системи відкритої вищої освіти є необхідність постійного одержання суб’єктами навчального процесу адекватної, вірогідної, актуальної інформації для виконання своїх професійних обов’язків; володіння знаннями, спрямованими на підтримку системи «викладач – студент», дотримання в комунікації принципів поінформованого погодження»». «За результатами проведеного дослідження вплив інформаційної культури на сучасний стан вищої освіти можна визнати таким, що формує інформаційно-освітнє середовище». «Одним із факторів, що суттєво впливають на можливість одержання якісної освіти, є визначення науково обґрунтованих вимог до засобів інформатизації, які необхідні і достатні для вивчення навчальних дисциплін…». І т.д. і т.п. Два питання. Перше – до фахових істориків: де тут історія? Друге питання до всіх раціонально мислячих людей – де тут наука?

Деталь: крім посади начальника А. Гуменчук рахується ще й професором на кафедрі музеєзнавства КНУКіМ. Але про це мало хто знає, як з викладачів,так і зі студентів, тому що навантаження його складається з «повітряних годин» – перевірок рефератів і контрольних робіт. До студентів в аудиторії йдуть інші викладачі. Анатолій Васильович – керує, розподіляючи «горлове» навантаження іншим.

І останнє: чи не підтвердить прокуратура участь А. Гуменчука в схемі оборудок, іншим учасником яких була І. Костиря на посаді ректора КУК?

 Руденко Сергій Бор

11. Руденко Сергій Борисович – округ № 37. У своїй програмі Сергій Борисович наголошує на тому, що ставить собі за мету «оберігати і захищати «історичне і природне середовище Києва». Мета благородна, однак є одне «але»: вже кілька років громадськість Києва намагається відстояти пам’ятку фортифікаційної архітектури – вали-укріплення Київської фортеці на Печерську, до яких впритул наблизилися забудови того самого КНУКіМ, в якому працює Сергій Руденко. Кілька судів – і музейники практично програли, а звернення до влади залишилися непочутими: Поплавський забудовує і далі. Чому ж Сергій Борисович не звернувся із закликом припинити будівництво до свого ректора – Михайла Михайловича Поплавського? Ще одне питання до кандидата: Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.05.2004 (перерєстровано 05.11.2008) було зареєстровано приватну компанію ТОВ «БРС-Сервіс» (ОКПО 32980057 рег. № 10691430004000018), види діяльності якої «будівництво будівель». Керівником компанії значиться Руденко Сергій Борисович. Хотілося, щоб з цього приводу надав пояснення виборцям округу №37 «незалежний» кандидат в депутати Київської міської ради Сергій Борисович Руденко.

 Наконечний Володимир Михайлович

12. Наконечний Володимир Михайлович – округ № 56. Як Володимир Михайлович сам про себе пише: «успішний менеджер Національного університету культури і мистецтв» і «молодий успішний українець». Що ж забезпечило «успішність» менеджеру і «молодому успішному українцю» Володимиру Наконечному? Не варто думати, що виключно своєму надзвичайному таланту або здібностям: обізнані люди говорять про його дружні стосунки з сином пожиттєвого депутата ВР Володимира Литвина. У КНУКіМ Наконечний працював у тісній зв’язці з Інною Костирею, заступним якої як директора Інституту журналістики і міжнародних відносин він числиться і дотепер. А ось , що пишуть про нього на сайті відгуків «Про універ»:

– Володя ты самолюбив. Говорил, что едешь от Януковичей захищати родную землю. Оказалось, что решил стать КЛОУНОМ у шута. Пишешь кругом гадости и себя хвалишь!!! А ведь цена тебе ломаный грош и то не будет.

В. Наконечний закликає голосувати за себе під гаслом «Прийшов час культурних змін!» Яких «змін»? – хочеться запитати доброго знайомого «вічного депутата» ВР? Яких «культурних»? – хочеться запитати ставленика ректора «кулька» пана Поплавського?

13. Саржевський Андрій Сергійович – округ № 9. На його сторінці написано лише, що він народився у Москві, а працює на каналі СТБ. В інших колах його характеризують як тамаду. Брав активну участь в проекті Поплавського «Пісня року» і навіть отримав Диплом. Більш інформативною, але чи достовірною? – є автобіографія на рекламних листівках. Саржевський подає себе як «Незалежний консультант антикорупційного центру». Цікаво було б дізнатися, з чого саме Андрій Сергійович консультує? Чи не розпочав би він з корупційних схем М. Поплавського, у чиєму КНУКіМ він підпрацьовує і від кого, а не від основного місця роботи, він йде на вибори до Київради? Бо, як сказано у Біблії: «колоди в оці своєму не помічаєш». Тому хочеться підтримати гасло самого А. Саржевського: «Не голосуй за мене!».

 Березинський Володимир Павлович

14. Березинський Володимир Павлович – округ № 53. У відомостях про себе Володимир Павлович написав, що він безпартійний. Але так було не завжди. В. Березинський насправді має довгу політичну біографію. У 2002 році він входив до складу Української партії «Єдність» і йшов на вибори у складі Виборчого блоку партій «Єдність» очолюваного тодішнім мером Києва Олександром Омельченком. 2006 р. – він проходить до Дніпропетровської міської ради вже у складі політичної партії «Народний союз – Наша Україна». Проживаючи у м. Дніпропетровську, він вказує місце роботи Кабінет Міністрів України, радник Прем’єр-міністраУкраїни. У 2013 р. Березинський Володимир Павлович – виконавчий директор міжнародної громадської організації «Земляцтво Придніпров’я», серед членів Правління якого Вілкул Юрий Григорович – міський голова Кривого Рогу, а також батько О.Ю. Вілкула – віце-прем’єра уряду при президенті Януковичу. На сайті Володимира Березинського – цікава підбірка новин, які датуються вже часами Євромайдану: розміщено фото і замітки, присвячені Олександру Вілкулу, підписанню В.Януковичем договору із В.Путіним. Питання ще є?

 palatka поплавка

За поодинокими виключеннями ці «незалежні» кандидати добряче попрацювали на Поплавського на окрузі № 194 у Черкасах під час довиборів до ВР. Кращим серед відданих, особливо з сіл рідної для Поплавського Кіровоградщини (Костиря, Комарницький, Заїчко) і просто рідної крові – М. Поплавська – було довірено сформувати «фракцію Поплавського» в Київській міськраді, прикриваючись словом «незалежні» кандидати. Кадри усі «перевірені», і хоч поєднати красу та розум не вдалося, усі були визнані гідними, адже пройшли випробування на відданість Поплавському ще у його попередніх виборчих кампаніях, остання з яких виявилась для співучого ректора вдалою: поки Майдан стояв за очищення влади, співучий ректор, «нехіло» оплативши послуги російського іміджмейкера, і по повній використавши своїх підлеглих та студентів, які замість перебування на роботі і на навчанні тижнями не вилазили з Черкас, купуючи голоси мешканців цього славного округу за 200 грн., та обіцянку після голосування доплатити ще 150 грн., які, втім, більшість електорату так і не отримала. Усі перелічені особи це випробовування пройшли: їх шеф потрапив до Верховної Ради, де одразу ж у перших голосуваннях підтримав усі диктаторські закони, скасування яких прийшлося оплатити життями і здоров’ям тих, хто стояв на Майдані. Усі «кукушата» написали у своїх біографіях «безпартійна» або «безпартійний».

a_35130711_orig_

Не вірте, вони всі є членами «партії Михайла Поплавського». Якщо людина бреше навіть ще не ставши депутатом, то невже ви, дорогі і свідомі, кияни, пройшовши через очищення вогнем Будинку профспілок, водою водометів і кулями бандитів повірите, що ці «кукушата» Поплавського будуть чесними, коли почнуться чергові дерибани київської  землиці, фінансових потоків, посад?

 

Sharing is caring!

7 thoughts on “«Кукушата» Поплавського, або Про залежність «незалежних» кандидатів до Київської міської ради”

  1. Читаючи статтю, відразу можу сказати – непрофесійність журналіста! Якщо портал подає себе як інформаційний, тоді наклепу тут немає місця! Я розумію що з себе представляю Поплавський, та чи підтверджено це фактами? Я бачу звичайну інформаційну війну кандидатів, бо стаття явно має куплений характер. Сам я журналіст, тому розумію процес написання статті і бачу що ні з ким з представленних кандидатів автор статті не спілкувався, не знає про їх “попрекеньки” й назараз. Просто повірити і лишній раз підтвердити усю начитану інфу в інтернеті – діло просте й завзяте. Але, шановні читачі, майте на увазі, хто як не українці розуміють в яких умовах інформаційної війни ми живемо? Прочитавши будь-яку статтю – вірте тільки собі та інтуіціїї, якшо ви не маєте справжніх фактів. Цілком можливо, що вичеркнувши з претендентів, за якого ви віддасте свій голос – буде людина, яка ще більш-менш ЩОСЬ буде робити! Тримайтесь, вірте пресі з розумом, не втрачайте його під шармом авторів і “геніальних” чорних піар-ходів кандидатів у депутати.
    P.S. Є великий шанс, що мій відгук не опублікують, тоді це повід точно розуміти, компетентність статті.

    1. Шановний “журналісте”! Якщо Ви бажаєте спростовувати інформацію, що надана у статті, та викривати “непрофесійність журналіста”, то постарайтеся спочатку навчитися писати грамотно і без помилок. …це не кажучи вже про Ваш явно аматорський “почерк” (“людина, яка більш-менш Щось буде робити”, “чорних піар-ходів”, “тоді це ПОВІД (очевидно для худоби) точно розуміти” і т.д.)

  2. Я,Руденко Сергій Борисович. Тут автор статті закликав мене дати відповідь. Відповідаю. Я – член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури з 20 років. З проблемами Київської фортеці добре обізнаний. Неспроможність пам’яткознавців здолати будівельну мафію-один із чинників, що спонукав мене йти на вибори депутатів Київради. Наскільки мені відомо, будівництво, що ведеться КНУКІМ не звадало шкоди валам фортеці. Площа цього фортифікаційного об’єкту найбільша в Європі, тому, вона неминуче входить у суперечність із сучасною забудовою. Це почалося ще за радянських часів, продовжується й понині. Виступав і виступатиму за впровадження мораторію на забудову в історичному ареалі Києва. На жаль, кількість киян, які поділяють мої погляди не є достатньою для перемоги, але думаю, все попереду. З приводу того, що я у 19 років (згідно із матеріалами статті) заснував будівельну фірму, зареєстровану на Оболоні. Справа в тому, що прізвище Руденко-одне із найбільш поширених в Україні. І я горжуся своїм козацьким прізвищем! Але, за збіги не відповідаю! Кожен бажаючий може звернутися до зазначеного ТОВ і переконатися, що з Руденком С.Б., який керує ним, ми, як кажуть в Одесі, “навіть не однофамільці”. У 19 років я почав займатися науковою роботою, яка у 2005 році вилилася у ряд публікацій на музеєзнавчу тематику http://www.ex.ua/15944035. А трудовий шлях мій розпочався ще раніше: у 17 років я прийшов працювати у Центральний державний архів вищих органів влади і управління, де був зберігачем (!) фонду фільмокопій. Тобто в системі охорони пам’яток, в тому числі рухомих, працюю вже 12 років. Потім були музеї, науково-дослідні установи. Тож, я відкритий для печерської громади! Звертайтеся!

  3. Тільки Інночка скаже, скільки сперми Поплавського було закачано в неї за всі роки дійсно “плідної” співпраці підстаркуватого Міші і юної Інни…

  4. Є люди, які творять добро, є люди, які проходять повз життя, є люди, які трощать все, до чого торкаються. Людина, яка написала статтю, очевидно особисто кимось з героїв статті ображена. Шкода. Таку б енергію спрямувати у мирне русло!
    Поки хтось теревенить, пліткує і засуджує, Поплавський побудує ще одну школу, відремонтує ще один дитячий садок, оздобить ще одну православну церкву, проведе газ ще в одне село, створить ще одну мережу власних ресторанів (і нові робочі місця в регіонах, які того так потребують), побудує ще два нових корпуси Київського національного університету культури (до нього самісінько “кулька”), виховає нових громадян України для вільної чесноі країни. Слава Україні!

  5. Уважно прочитав статтю. Як зрозумів, це чорний ПР перед політичними виборами.
    Знаю Михайла багато років. Знаю, як порядну людину, справжнього українця, успішного менеджера, потужного ректора, впливового бізнесмена, мудрого політика, патріота своєї країни.
    Він живе і працює в Україні, для України та її громадян.
    Впевнений, що у нас, читачів, вистачить розуму і серця визначити, на чиєму боці Бог і правда.

  6. Почему про успешных людей часто пишут мерзости?
    Из зависти? Из желания отомстить? С целью убрать и занять его место? На заказ?
    Вопросов много. Ответы позитива не несут.
    Почему у нас в стране издания – печатные, электронные – не несут никакой ответственности за бред, абсурд, галиматью, абракадабру, которую они пишут.
    Есть реальные люди, есть их реальные дела. Они лучше всего свидетельствуют о правде.
    Мудрые люди издавна говорили, “собака лает, караван идет”.
    Пусть караван идет!

Send a Comment