Цинічними «стараннями» мера Березані Тимченка все робиться, щоб пристарілих громадян прибрати з міста

На Київщині із стаціонару Березанського терцентру намагаються зробити заклад закритого типу

На початку лютого у м. Березань, що на Київщині, зчинився справжній скандал. Одинокі літні люди, які проживають у стаціонарному відділенні Березанського територіального центру, написали листа, адресованого Президенту України Петру Порошенку, у якому скаржились на те, що міський голова хоче їх переселити. Інформація про це, завдяки волонтерці Діані Дінастія, набула широкого розголосу й питання переселення чи виселення немічних на деякий час зникло з порядку денного міста. Скандал поступово вщух. Влада запевнила жителів Березані у своїй відданості справі захисту одиноких пристарілих людей, а свої спроби переселення тих в інші подібні установи, виправдала бажанням створити на цьому місці реабілітаційний центр для дітей-інвалідів.

Минуло небагато часу і з стаціонарного відділення Березанського територіального центру знову з’явились невтішні новини. Цього разу трапилась навдивовижу неприємна історія – днями (після чергового візиту волонтерки Діани Дінастія, яка декілька років поспіль опікувалася літніми людьми, радувала подарунками, відігрівала їхні душі та турбувалася про зручність перебування у стаціонарному відділенні разом із колишньою очільницею Управління соціального захисту населення м. Березань Тетяною Божок) керівництво Березанського міського територіального центру провело нараду з обслуговуючим персоналом відділення, на якому (не без вказівки «зверху») дало доручення замикати перед такими візитерами двері і чекати поки не приїдуть керівники Березанського територіального центру, аби дозволити чи не дозволити зайти гостям у приміщення.

Важко сказати, що стало тому причиною такої дивної поведінки адміністрації: чи то диван, який останнього разу привезла для літніх людей волонтерка, так не сподобався  керівництву, чи то поява Діани поряд із колишньою очільницею Управління соціального захисту населення м. Березань Тетяною Божок, яка перебуває у немилості очільника м. Березань Володимира Тимченка? Та результат візиту став досить несподіваним для відвідувачів – їм дали зрозуміти, що гості вони у цьому закладі небажані.

Ми вирішили зустрітися з однією із безпосередніх учасниць конфлікту та поцікавитись її думкою з приводу того, що сталося… і не тільки. Наша співрозмовниця – екс-керівник Управління соціального захисту населення м. Березань, депутат Березанської міської ради Тетяна Божок.

screenshot_6

– Тетяно Віталіївно, чому, на Вашу думку, стався такий доволі прикрий інцидент, адже Ви не вперше приходили до літніх людей?

– Довгий час я не хотіла піднімати тему мого звільнення, яке провели «у зв’язку з ліквідацією Управління соціального захисту населення м. Березань». Але події, які відбуваються у будинку пристарілих змусили мене переглянути своє ставлення до цієї проблеми. Вважаю, що громада має знати правду і не стояти осторонь, коли підопічні стаціонарного відділення Березанського територіального центру вимушені терпіти знущання.

Старенькі, які перебувають у стаціонарному відділенні Березанського територіального центру знають мене не з портретів в газеті – я частий відвідувач стаціонарного відділення (і не тільки виконуючи свої посадові обов’язки, але, в першу чергу, як людина), бо розумію, що у цих людей не так багато підстав для радощів, а кожна зустріч з людиною сприймається ними, як подія величезної ваги. Вони оживають на очах, адже відчувають, що ними цікавляться, що світ не закінчується чотирма стінами, що за цими стінами вирує життя і вони є його частинкою. Підопічні завжди з нетерпінням чекають відвідувачів і, як малі діти, виглядають волонтерку Діану. І дуже прикро, що з приходом нового керівника Березанського територіального центру Катерини Яхно (яка наразі працює секретарем Березанської міської ради) ситуація змінилась: не тільки відвідувачі мусять чекати спеціального дозволу на вхід, але й до самого стаціонарного відділення літніх людей вже не приймають…

– А як ці люди потрапили до стаціонарного відділення?

– У кожного з них – своя історія, у якої є одна спільна риса: старі немічні люди внаслідок хвороб не можуть себе доглянути, а в рідних людей не виявилося сили та бажання догледіти за ними. Таким чином, підопічні стаціонарного відділення стали, так би мовити, заручниками життєвих обставин. На жаль, від таких випадків ніхто з нас не застрахований. Ніхто з нас, у якому б середовищі він не зростав чи виховувався, які б статки не мав, – не може бути впевненим, що з ним не трапиться чогось подібного.

– Чи є, на Вашу думку, взаємозв’язок між подіями, які сталися у лютому, та Вашим подальшим звільненням? Адже до цього часу роботу стаціонарного відділення Березанського територіального центру фахівці оцінювали досить високо, називаючи його одним з кращих не тільки в області, але й в Україні?

– Справа в тім, що кращим воно було тоді, коли в нашому Управлінні працювали фахівці. Такі, наприклад, як Людмила Камакіна. А її змусили «добровільно» написати заяву на переведення з посади директора терцентру на посаду заступника директора з подальшим звільненням. А зі мною так вчинити не вдалося, бо я – депутат Березанської міської ради. До того ж «непідконтрольний» депутат, тому що доволі часто не погоджувалася з тими рішеннями, за які голосували всім відомі 15 депутатів. Я відкрито відмовлялась голосувати за розбазарювання березанської землі та передачу комунального майна «Тепломережі» в оренду невідомим особам.

Для мого «пресування» використовувалися всі можливі та неможливі методи: проводили різноманітні службові розслідування, ініціювали судові процеси, позбавляли премій, відкрито погрожували звільненням, а вже під кінець роботи – почали просто продукувати догани, які обком профспілки визнав незаконними. Та юридично вагомих підстав для звільнення так і не знайшли. Оскільки підстав для звільнення не знайшли, то вирішили ліквідувати Управління соціального захисту населення в м. Березань і створити нове – Управління соціального захисту населення та праці. Причому у новоствореному управлінні мені відповідної посади (яка на той час була вакантна) не запропонували.

Ви запитуєте про взаємозв’язок між лютневими подіями у стаціонарному відділенні, коли людей замалим не викинули на вулицю та моїм звільненням? Звісно, у тому є прямий взаємозв’язок.

Останньою краплею для Володимира Тимченка, яка стала вагомою причиною для мого негайного звільнення з займаної посади, стала моя позиція щодо розселення підопічних стаціонарного відділення Березанського територіального центру у м. Ржищев та до Баришівського району. Я стала на їхній захист. Міський голова збирався до 1 березня 2018 року виселити літніх немічних людей з приміщення стаціонарного відділення. Домовився з директором Департаменту соціального захисту населення КОДА, з керівництвом відповідних закладів у Ржищеві і Баришівському районі, але не поставив до відома про свої наміри ні депутатів, ні членів виконкому, ні громаду міста. Про все це я дізналася від мешканців будинку пристарілих і звернулась за підтримкою до волонтерки Діани Дінастії, яка горою стала на захист немічних людей: допомогла направити лист-звернення на ім’я Президента України Петра Порошенка, звернулася до журналістів, громадськості, народного депутата Павла Різаненка. І виселення, завдячуючи зусиллям Діани та підтримці березанської громади, призупинилося…

Діяльність стаціонарного відділення Березанського територіального центру ще з 2015 року дуже цікавила нашого міського голову. Якось він викликав мене до кабінету, аби дізнатися, скільки коштує місту утримання будинку пристарілих. Бідкався, що для міста це велика стаття витрат. Мабуть, вже тоді у міського голови виникло бажання не тільки позбутися зайвих витрат, але й за рахунок стареньких отримати прибуток, бо ті зараз займають 8 квартир, які ж можна продати. І з цією мрією міський голова не готовий розстатися до цього часу.

– Які зараз умови проживання у стаціонарному відділенні?

– Після того, як нашому міському голові Володимиру Тимченку (завдяки широкому розголосу та супротиву березанської громадськості), не вдалося здійснити своїх намірів пересилити частину мешканців стаціонару до м. Ржищів та Баришівського району, він став діяти набагато цинічніше. Вивільнили дві кімнати в одній квартирі, а стареньких почали «ущільнювати»: де раніше перебувало троє стареньких – стало жити п’ятеро, де проживала одна людина – стало проживати три. При цьому всі люди – лежачі!

Уявіть собі: на вулиці 38-градусна спека, а в кімнаті площею 18 кв. м лежить чотири особи в памперсах, яких стали видавати… по одному на добу! А в однієї з бабусь – випадіння прямої кишки. І вона також мучиться в одному памперсі!

Які ще можна придумати знущання над хворими людьми? Здається, що таких нелюдських умов перебування досить. Але ж ні! Щоранку завідувачка стаціонарним відділенням Наталя Третяк розповідає людям, що вони повинні зібрати речі та їхати доживати до своїх рідних. Що живуть вони у стаціонарному відділенні з милості… Не витримуючи таких знущань підопічні стаціонарного відділення знову написали листа на ім’я Президента України, у якому просять захисту.

screenshot_4

screenshot_5

– Яким чином Ви можете вплинути на перебіг подій, адже Вас звільнено з посади керівника Управління соціального захисту населення м. Березань?

– Як віруюча людина, як депутат Березанської міської ради Київської області з допомогою громадськості я всілякими засобами намагатимуся захищати права літніх людей, які опинилися у складних життєвих обставинах і перешкоджатиму  перетворенню стаціонарного відділення на заклад закритого типу.

Є така притча. Одного разу священик підійшов до жінки, у якої тяжко хворів чоловік, і повідомив, що до неї завітає той, кого вона так палко  молила про допомогу. Він попрохав нагодувати гостя і той мав її вислухати. Жінка швиденько побігла додому, аби якомога краще підготуватися до приходу гостя. Пройшла не одна година, але чекання були марними – він все не йшов. Аж раптом на порозі будинку з’явився обідраний старець і почав просити милостиню. Жінка відмовила йому та вигнала старця з подвір’я, аби не заважав чекати. Так і просиділа в до самого ранку. А потім пішла до священика із скаргою, що його пророцтво не збулося. Той тільки гірко всміхнувся на докори та зауважив, що бідолашній вже ніхто не допоможе, адже вона відмовила у милостині Господу, який прийшов до її домівки у вигляді старця: «А якщо ти відмовляєш комусь у милостині, то і тобі вона не буде дарована»…

Розмову вела Наталія КИРИЛЕНКО, власкор газети «Наша Версія»

Sharing is caring!

Send a Comment