ПАРАЗИТИ

«ПАРАЗИТИ – ЦЕ ОРГАНІЗМИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ОРГАНІЗМИ ІНШИХ ВИДІВ ЖИВОЇ ПРИРОДИ ЯК ДЖЕРЕЛА ХАРЧУВАННЯ І СЕРЕДОВИЩЕ СВОГО ІСНУВАННЯ, ЗАВДАЮЧИ ШКОДИ ІНШИМ. ПРИ ЦЬОМУ ПАРАЗИТИ НЕ ВБИВАЮТЬ СВОЇ ЖЕРТВИ ОДРАЗУ, НА ВІДМІНУ ВІД ТОГО, ЯК ЦЕ РОБЛЯТЬ ХИЖАКИ ЗІ СВОЄЮ ЗДОБИЧЧЮ. ВОНИ ПОВІЛЬНО ПОЇДАЮТЬ ІНШИХ»

(Біологічний енциклопедичний словник)

Безымянный-1

ЯКБИ В УКРАЇНІ існувала справедлива журналістика, здатна чесно осмислювати усе, що у нас нині відбувається, вона б давно достойно поцінувала нашого земляка Станіслава Кириченка. Він щойно відмітив полудень свого віку і зараз очолює ГО «Інвестиційна палата України». Станіслав Григорович, отримавши спершу спеціальну середню, а потім дві вищі освіти і закінчивши аспірантуру, спромігся пройти наскільки успішну школу виробничника-менеджера, як тепер говорять, що мало кому подібне могло і приснитися. Ще в радянські часи встиг побувати серед тих, хто заснував перше в СРСР МЖК – об’єднання з будівництва молодіжного кооперативного житла. Згодом і серед розбудовників підприємств харчової промисловості та громадського харчування.

З настанням же посткомуністичних часів новими здібностями розкрився Станіслав Кириченко – виріс у помітну постать як бізнесмен. З однією, правда, суттєвою обмовкою – йому не була притаманною мета наживи будь-якою ціною. Багатіти, точніше заробляти гроші – це не за самоціль він вважав, а сприймав як свою посильну участь у розбудові України. Зміст діянь Станіслава Григоровича – не нищити і не розкрадати, а створювати потенціал у своїй державі. І чи не головне – у нього виходило все, що задумував і за що брався.

Узнайте, скажімо, таке: у роки президенства Леоніда Кравчука Україна дала згоду закладати на своїй території «смітники» для цнотливої Європи – хоронити у себе відходи її пластмасового виробництва. Дунаєм баржі цих відходів щомісяця доставляли 15-20 тис. тонн. Оскільки пластмаса легка, то це цілі гори, як те горе, з яким треба було щось робити. Не хтось в уряді чи серед вчених, а Станіслав Кириченко і подав ідею переробляти відходи на ті або інші вироби. Ні, не так навіть – не подав ідею, а налагодив переробку. Всюди, де знайшов однодумців. Науково-виробнича фірма «Кіріс» на чолі з Станіславом Кириченком у Дніпропетровську, Красноперекопську, Горлівці, Херсоні та Докучаєвську з вторсировини почала випускати європіддони, тару для овочів, фруктів і іншої продукції, для пляшок та сумішей, призначених гасити пожежі вугільних забоях  і навіть пристрої безпеки праці тих же шахтарів, також труби комунально призначення. Треба володіти неабияким умінням, щоб «розкрутити» такий бізнес!

Тим часом у нас заходилися знешкоджувати застарілі арсенали боєприпасів. До цих пір мало хто знає, як на цім ділі допалися тоді набивати кишені військові чини. Натомість фірма Кириченка у Харкові налагодила вилучення із застарілої зброї дорогоцінних металів, а в Краматорську і Дніпропетровську виробництво з них ювелірних виробів та прикрас і столових приборів, які користувалися попитом у країнах Європи і Азії. Свого часу в газеті тоді ще маловідомого Олега Ляшка «Свобода» було вміщено статтю про успіхи Кириченка. Є потреба процитувати її: «Фірма «Кіріс» орендувала приміщення заводу «Червоний металіст», який дихав на ладан. Добив його до ручки колишній директор Михайло Дрик, якого звільнили за зловживання. Тоді і звернулися до послуг Кириченка – провели збори і обрали його директором. Останньому року вистачило, щоб завод підвівся з колін. Раніше клепав металеві ліжка для армії і нари для в”язниць, зараз за новітніми технологіями випускає обладнання для вугільних шахт. А разом з фірмами-постачальниками  Німеччини та Австрії труби і тару з відходів пластмаси».

Згодом Кириченко, мов згадавши свою першу спеціалізацію харчовика, повернувся і до переробного продовольчого виробництва. Всього і не розкажеш про цю людину. Ми ж вимушені тепер говорити про те, що якби у нас дійсно була патріотична преса в Україні, вона б рішуче вийшла і на захист Кириченка. Але сталося гірше – те, що не могло у нас за тодішніх реалій, мабуть, не  статися.

У ЧЕРВНІ 1996 р. Кириченка ні з того, ні з сього арештували. Не висуваючи аніяких звинувачень – все одно, що схопили його серед білого дня на вулиці бандити з «великої дороги». Затримали, запхали в автомобіль і повезли на допити «ні про що». Тобто те, що творили з затриманим далі, на допити і не було схожим. А було схожим на «випитування» ймовірних, як на їхню думку, «темних і грішних» діянь ватажка наскільки розгалуженого бізнесу. Їх стражі порядку, мовляв, підозрювали, але доказати не мали ще фактів. Він усі «здогадки» відгортав, як мотлох, стверджував, що працює прозоро, а вони йому що нічого подібного – при «таких масштабах» хто повірить, наче у «тінь» не ховається? Признавайся, а то кепсько буде – і квит!

– Приводом для мого затримання послужила насправді велика мережа підприємств і розвинена виробнича інфраструктура фірми, – говорить сьогодні Станіслав Григорович. – А в першу чергу значні кошти на рахунках, унікальне обладнання та дорогоцінні вироби і не менш коштовна сировина. На все це добро і накинули свої неситі очі песиголовці в погонах. До нього, як у лихоманці, потягли свої загребущі руки…

При бажані нині у нас легко можна стати зачинателем новітнього для всього світу жанру детективно-химерно-потворної літератури – досить за основу сюжету взяти історію, як «шили діло» Кириченку. Куди там Агаті Крісті чи навіть і Конан Дойлю з його Шерлоком Холмсом! Адже для початку Станіслава звинуватили у тому, наче він хабарем відкупився від ревізорів податкової інспекції. Самої ревізії, правда, ті не проводили. А от попросили Кириченків «Кіріс» придбати для  них два десятка письмових столів. У якості спонсорської допомоги. Кириченко не відмовив. Чого податківці заперечити не змогли, і ця «версія» луснула, як мильна булька. Тоді слідство знайшло  «підстави» заявити, що Кириченко сам не гребує брати хабарі. Один негідник мов навмисне на прізвище Біда у фірмі гасив збитки за безслідно пропалий металопрокат, а міліцейські слідчі навздогін – коли Станіслава уже тримали в СІЗо – доповідають колегам в УБЕЗ, наче це Кириченку він… платить «данину». Коли ж стало ясно, як на долоні, що гроші звинуваченого в розтраті приймала бухгалтерія, слідство вткнуло зовсім «навиворіт вивернуте»: Кириченко неначе це і… поцупив 10 тонн швелера. Тобто сам у себе… украв. Як гадаєте, суд повірив? Уявіть, так. Може, й тому, що насамкінець слідство звинуватило Кириченка у… спробі не платити податки. Він заплатив то їх, але попереднього намагався ніби не платити. А це шахрайство – і не відкрутися тобі! І суд дійсно позбавив Станіслава Григоровича волі. На… 10 років. Слухняно спрацював на «давальній» сировині. Або й увійшовши у «долю».

Явне свавілля, яке у ті роки уже мало безліч «аналогів» у «національній практиці судочинства». Жадоба заволодіти чужими розкошами і багатствами, звірині інстинкти поживитися всім ні перед чим не зупиняли перевертнів у погонах і суддівських мантіях. Злий умисел знищити успішного бізнесмена світився наскрізь. Ламали долі соратників Станіслава Григоровича, спонукали їх свідчити проти нього. Двох до смертельних інфарктів довели, третій за версією міліції покінчив життя самогубством. Була спроба і Кириченка вбити. Поки не знайшовся у Кіровському райсуді суддя на прізвище Коняєв, який перед виходом на пенсію не захотів брати гріх на душу. Не злякався зупинити «шабаш» бандитів у мундирах – виправдав Кириченка. Стало видно, як серед білого дня, що не просто білими нитками зліпили справу – з корисливих міркувань її вигадали та спланували у своїх кабінетах борці з економічною злочинністю. Разом з підлими ділками, котрі крутилися навколо фірми «Кіріс». Потім за загодя написаним «сценарієм» і «прокрутили» своє «кіно».

З ЦІЄЇ РЕЧІ міліція й землю під собою ладна була зубами рити, аби лиш начепити на директора «Кіріса» усі мислимі і немислимі гріхи. То були уже часи, коли виникала мафія, мета котрої – заганяти бізнес у «тінь», «кришувати» чи брати на гачок і потім за його рахунок і собі нівроку жити і не тужити. Хто покірно не пригинався під «патронат» ватажків прокуратури або міліції, тому голови з плечей! Складалася і розповзалася, як агресивна ракова пухлина, метастазами в’язала всіх зверху й донизу корупція, де місця «главарів» посідали полковники і генерали, а бізнесменам відводилася роль «дійних корів». Згодом це назвуть «умінням» створювати грошові потоки, які потечуть аж до столиці. А по дорозі присмокчуться до них, ясна річ, і місцеві визискувачі-виконавців злодіянь, як ті п’явки та кровососи. Вони і думати не думали про економічні потреби країни та народу, вітчизняне виробництво і своїх товаровиробників, середній клас та середній і малий бізнес, робочі місця, надходження податків у казну і т.д. Переймалися «надходженнями» винятково до власних кишень. Цілих три роки і три місяці слідчі УБЕЗу і обласної прокуратури ні за що «пресували» Станіслава Григоровича, і цілих ці три роки і три місяці він вимагав накласти арешт на майно його підприємств. Щоби воно уціліло. Щоб не пропало. Щоб не розікрали його, Кириченко домагався передачі на зберігання добра фірми. Якого нараховувалося на десятки мільйонів доларів. Але зберігати яке, ясна річ, якраз і не входило у плани слідства.

Навпаки, воно для нього становило іншу «цінність». Як червона ганчірка служить подразником для розлючених биків, так у цьому випадку не давало спокою майно фірми багатьом й іншим. Тому як Пилип з конопель і вистрибнув – ніби уже й з забуття – Михайло Дрик. Той, що свого часу розорив «Червоний металіст». У нього опинилася документація приватизації заводу, котра була вилучена… слідством. Ще точніше – слідчим В. Сизьком. У матеріали справи повернулася лише після того, як допомогла Дрику… «переписати» завод на себе. І на сина. Щоб під «керівництвом» правоохоронців розпродати усе, що можна було. Місяця не минуло, як багато хто з учасників цієї оборудки придбав іномарки. Той же Біда знадобився борцям з економічною злочинністю. Ви не повірите: справу, яку було порушено проти нього, згодом надибали… у томах справи № 651381. За якою і, зі штанів пнучись, старалися якомога надовше спровадити до в”язниці Станіслава Григоровича. Поки останній ще добивався справедливості, Біда за гроші «невідомого» походження викупив контрольний пакет акцій Покровського сирзаводу. І швидко його угробив. Що вдієш, якщо тільки на це і вмілим був?! Та біс з ним, з тим Бідою…

БО ТЕПЕР про найголовніше. Про те, що написав Станіслав Григорович уже недавно в листі, якого адресував у Київ. Читаємо: «На момент мого звільнення від технологічних потужностей фірми «Кіріс» і слідів не зосталося. Незважаючи на те, що слідство не зуміло посадити мене з конфіскацією майна, яке мені належало на правах приватного». Тобто звільнившись, С. Кириченко почав домагатися, аби йому повернули його нерухомість. Тим паче, що зміг надати доказову базу мінімум на половину того, що справді існувало, а він ним володів. Уявляєте, що почалося? Почалися суди-пересуди. Бо як бути, коли «згідно представленого Кіровською районною виконавчою службою описом майна, яке підлягає поверненню, виявити і встановити його місцезнаходження немає можливості»? Слідство ретельно замело сліди, знищивши гори вилучених фінансово-матеріальних документів. Згодом з”ясується, що завбачливо було вирвано по живому ті навіть, які залишалися у зданій в архів справі. Тільки у січні 2004 р. з”являється нарешті ухвала, що нікуди діватися, вертати однак треба. Суд і перелік здійснив обладнання, котре необхідно вертати—тільки того, правда, що на момент арешту Кириченка перебувало лише на підприємствах у Дніпропетровську. Ще невдовзі експерти Харківського НДІ судових експертиз та Судово-товарознавчої комісії Союзу експертів України підтвердили цю «пропажу» – на 1 млн 621 тис. 548 доларів США. Але що далі? Блокування перш за все суддями Г. Підберезним та О. Гончаровим будь-яких спроб знайти праведний «вихід» з «пікантного» становища! Бо будь-який варіант нічого іншого не залишав, як притягувати до відповідальності тих, хто чинив правове свавілля та насилля над Кириченком. А постраждав же, зауважимо, не тільки Кириченко. Тисячі робітників у семи містах України втратили роботу. В трьох областях до бюджетів вмить скоротилися надходження податків. Жиріли тільки бандити в погонах разом зі своїми поплічниками.

– Зрозумівши, що у своїй Вітчизні не знайду Пророка, – каже Станіслав Григорович, – я вимушений був шукати захисту у Європейському суді з прав людини…

І перед нами Рішення Пятої секції Європейського суду з прав людини за заявою № 2644/04. Остаточне і перегляду не підлягає. Страсбург, 11 квітня 2013 р. Головує Боштьян Зупанчіч, секретар Стівен Філліпс, судді Енн Пауер-Форде і Хелена Єдерблом. «Заявник скаржиться на тривале невиконання рішень вітчизняного судочинства, ухвалених на його користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту по суті цієї скарги, що є порушенням ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яка проголошує, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених загальними принципами міжнародного права. З цих підстав Суд одноголосно ухвалив, що держава-відповідач, в даному випадку Україна, має виконати рішення національного суду, ухваленого на користь заявника, яке залишилося не виконаним, та сплатити додатково протягом трьох місяців 3000 [три тисячі] євро в якості відшкодування моральних тортур, а також компенсації судових і інших витрат».

ОТЖЕ, ВСЕ чітко і ясно. Національний суд, себто Кіровський районний, ствердив викрадення у Кириченка майна на 1 млн. 621 тис. 548 доларів США – значить, будьте добрі, виконуйте власне рішення! Немає майна в натурі – вертайте у монетарній формі. Грошима! Як записали слідом у Вимозі державного виконання за №391/11, адресованій Міністерству юстиції, «відшкодування здійснити з Державного бюджету по програмі «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України». І чим швидше виконаєте, тим буде і вам краще. Адже «згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязквість яких надала Верховною Радою, є невідємною частиною національного законодавства, і рішення Європейського суду з прав людини обовязкові до виконання на підставі ст. 46 Конвенції про захист прав і свобод людини. Ст. 17 Закону «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» встановлено, що для судів України при розгляді ними  справ Конвенція про захист прав людини та практика Євросуду є джерелом права, а рішення останнього мають преюридичний характер і становлять правову основу для здійснення правосуддя і в Україні, що закріплено і в ряді постанов Пленуму Верховного Суду України. Нарешті не можна не зазначити, що ч. 4 ст. 382 вітчизняного КК передбачене покарання за умисне невиконання службовими особами України рішень Європейського суду з прав людини позбавленням волі від 3 до 8 років».

Як гадаєте, що мав зробити міністр юстиції України Павло Петренко, коли йому на стіл поклали Вимогу державного виконання №391/11? Як на нас, не лише розпорядитися негайно «виправити» супротив «пaпєрєдніков», а й зажадати від компетентних органів Києва та Дніпропетровська розслідувати корумпований ланцюг злодюг в погонах та при чинах і ласої на чуже добро псевдопідприємницької мерзоти. Щоб не тільки покарати, а й змусити бодай частково відшкодувати завдані уже не лише Кириченку, а й державі збитки. Це не помста – це була б та справедливість, якої домагалася Революція Гідності. Одначе міністр вчинив «трохи» інакше. В усякому разі у Дніпропетровську зрозуміли його так, що необхідно примусити замовкнути пана Кириченка. Останній не дає спокою, домагається справедливості, а тут його як з-за рогу обухом по голові: обласний Апеляційний суд ні сіло, ні впало… скасовує рішення Європейського. Ні-ні, Боже упаси, скасовує то він рішення свого, Кіровського. Щодо потреби відшкодовувати розкрадене у С. Кириченка. Але тепер же виходить, що такого рішення наче як не існує. Бути було, але зараз не стало. Де воно? Немає! Тому Європейський суд, який зажадав його виконання, мов опинився в становищі «поза грою». Не києм, так палицею дістали і загнали його у «лузу». Хай іде-гуляє-бродить привидом по Європі зі своїми правами людей!

А слідом все одно, що приголомшили Станіслава Григоровича новиною, від якої хоч стій, хоч падай.

– Все ті ж судді Кіровського райсуду Підберезний та Гончаров, десь глибоко в собі ховаючи злорадні посмішки, – розповідає Кириченко, – повідомили, ніби таки придумали, як розрахуватися зі мною.

Ніколи не здогадаєтеся, яка ідея виникла. Пошукали і знайшли по закутках заводів і цехів, котрі колись належали фірмі «Кіріс», сяке-таке обладнання. Яке після жодного разу не використовувалося. Але яке колись коштувало немалі гроші, а сьогодні, враховуючи 20-річні амортизації, копійки. Звідси й «ідея»: за нинішніми цінами – нижчими тепер від вартості металобрухту – вирішено, говорить Станіслав Григорович, тільки це майно мені і відшкодувати. На тобі, небоже, що іншим не гоже – хіба ні? Ну «за все про все» отримає Кириченко на руки тисяч 20-ть доларів, то нехай радіє, спасибі каже, що хоч їх вернули! Отак в Кіровському райсуді Кириченку прямо в очі і заявили. Навіть не переймаючись від того, що навіч шахрайство, за яке Кримінальний кодекс передбачає серйозну кару.

– Дійсно не бояться досі свавільничати на всю потужність, – каже Кириченко. – Більше того, заявили мені, наче такий «фокус викинути» порадив сам пан міністр юстиції Павло Петренко. Щоб, мовляв, і вовки ситими залишалися, і кури хоч трохи не обпатраними.

То може, підводить риску Станіслав Григорович, міністр Петренко для цієї оборудки порадив і здійснити прицільну артпідготовку? Справа у тім, що Кириченко тим часом ще раз подав на десять одиниць поцупленої у нього унікальної техніки документи. Подав у пєятницю. А у понеділок на чотири одиниці документів… уже не знайшлося. Загубилися. Безслідно. Невже і зараз з полум’я вихоплюють найласіше? У виконавчій службі району також надзвичайна подія. Зникли дублікати трьох виконавчих приписів, які видавалися ще на виконання рішення Європейського суду. Не інакше, як поквапилися понадіятися, що з Європейським «уже все ясно». І тепер серед дня з вогнем «пропалі грамоти» знайти зась!

За це, як казали колись в селі, у якому виріс автор цієї публікації, треба пики бити. І добряче – щоб ті фізіономії «поправити». Щоб зареклися самі й інших застерегли подібне творити. За великим рахунком кровососи нинішньої пошесті не Кириченка розорили. І не тільки колись. Вони й зараз розоряють Україну. Набиваючи собі кишені, обертають її в жебрачку, яка старцює попід тинню в Європі. Грабують і за награбоване купляють шикарні автомобілі, зводять заміські маєтки-фортеці, ніжаться на золотих курортах світу, лікуються в заморських оздоровницях. Хто в роздріб і оптом спродав, каже Кириченко, обладнання ювелірного виробництва, ніякий не секрет. Як і весь гамузом завод на проспекті Правди, який я, докидає Станіслав Григорович, купляв за свої кошти. Та той же, хто і шахрайським чином привласнив колишній «Червоний металіст» – Михайло Дрик, скажімо. По цей день разом з дружиною, сином та невісткою, уточнює Кириченко, заводські площі, які дісталися сімейству на дурничку, здають в оренду. Не обділили себе і слідчі обласної прокуратури Віктор С., безіменний У. та інші. Також оперуповноважені УБЕЗу Ренат М. і Володимир М. Вони накладали арешт на кошти, золото 99.99 проби, діаманти, коштовне каміння та ювелірні вироби – і не здали їх на зберігання, як того вимагало законодавство. А що з їхнього возу «падало», те миттю безслідно зникало. Як у вселенську «чорну дірку». І друге: розсилали, як дізнався пізніше Кириченко, листи боржникам фірми «Кіріс». З вимогами швиденько суми, які вони заборгували, вертати. Але уже не на рахунки фірми «Кіріс»… Зрозуміли?

На тверде переконання учасників правозахисної журналістської акції «Право на право», яку редакція газети «Лица» продовжує втілювати разом з Центром громадських організацій «Тамариск» та за підтримки Європейської комісії сприяння демократичним перетворенням в Україні та захисту прав і свобод її громадян, це значить, що поки не появиться у нас влада, яка змете рішуче усю жадібну шваль до одної ями, добра не жди. Лишати нинішнього скажімо, міністра юстиції чи нинішнього Генпрокурора – разом зі Станіславом Кириченком ще тисячі і тисячі українських громадян до скону свого віку не дочекаються виконання рішень Європейського суду, прийнятих на їхню користь. А потрібна ж бо влада, котра усіх, хто безбожно грабує народ, не 15-ти і більше тисячними пенсіями віншуватиме, а на 15-ть і більше років садитиме за грати. І поки не пізно. На оті нари, які колись клепав завод «Червоний металіст». Це той випадок, коли ну ніяк не можна не погодитися з Жигловим Висоцького, що злодії повинні сидіти у буцегарнях.

Микола ОМЕЛЯНЕНКО,

м. Дніпропетровськ

Першоджерело: http://www.litsa.com.ua/show/a/27474

PostSkriptum: 

У середні століття батьківщину-матір Юстицію підмінили місячної дівою Фортуною, вручили їй замість рогу достатку меч, оголили груди, зав’язали очі, щоб ніхто не бачив блиску безсоромних очей і назвали Фемідою, щоб зовсім заплутати сліди.

Безымянный-2

Голе Правосуддя

Тепер замість морального авторитету богиня удачі разом з чужим мечем і вагами служить нечистим на руку владоможців, допомагаючи їм вершити їх брудні справи. Макіавеллі рулює! Безпринципність Фортуни править світом під виглядом благовидної Юстиції-Феміди…

 Безымянный-3

Дерев’яне Правосуддя

 487804_164315700384102_395126397_n

Sharing is caring!

One thought on “ПАРАЗИТИ”

  1. Толковий матеріал! Нагадав журбу Володимира Сосюри в неп:
    Місто взяло в ромби і квадрати
    Всі думки і помисли мої.
    Це ж мене примушено страждати
    В кожнім загартованим вікні!
    Я не знаю хто кого морочить
    Тільки я револьвер знову взяв
    І стріляв би в кожні жирні очі,
    В кожну шляпу і манто стріляв…

Send a Comment