Ми попереджали «найвидатнішого міністра культури і віцика Уряду» Славіка Кириленка про початок кінця його стрімкого просування на державній службі. Не вірив, бо й досі вважає себе найрозумнішим, найталановитішим та найкрасивішим. І думки громадськості його абсолютно не цікавлять…
Ми навіть не почали ніякого журналістського розслідування – Славік напакостив такій кількості людей, викликає таку зневагу, щире презирство, діє наскільки примітивно, нахабно і самовпенено, що просто дивує чому за нього не взялися раніше? Мабуть не висовувався… І ось прийшов його зірковий час! Вже не має значення – піде добровільно, після відставки Уряду чи його попруть індивідуально з купою кримінальних справ… Це просто кінець. Сумнівно, що Славіка після такого царювання, хтось ризикне включити до виборчого списку…
Не допоможе і А. Яценюк, дружина якого, як кажуть, сестра дружини Кириленка. Якийсь милий сімейний підряд у великій політиці. Може їх всіх відразу оголосити князями, графами, баронами, королями і залишити у владі назавжди, разом з дітьми і близькими родичами? Для чого ті вибори, Майдани, демократія…
Не обійшлося і без найспівочого ректора-депутата Михайла Михайловича Поплавського. Ось кого треба пожиттєво призначити міністром культури і міністром освіти одночасно! Зможе! Бо глиба!
Отож, лист про ганебну історію з науковим плагіатом рідної дружини одного з керівників Уряду України…
«На початку квітня цього року в Київському національному університеті культури і мистецтв, скорочено КНУКіМ, почесним ректором якого є Михайло Поплавський, у приміщенні бібліотеки корпусу на вул. Щорса, 36 відбулась презентація підручника «Культура і наука» (К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2015), підготовленого к.ф.н., зав. кафедри філософії цього закладу Катериною Кириленко, дружиною віце-прем’єра з гуманітарних питань і за сумісництвом міністра культури України В’ячеслава Кириленка. На презентацію було зігнано і запрошено працівників бібліотеки, студентів, викладачів кафедри культурології і кафедри філософії. Вів засідання проректор з наукової роботи Безклубенко С.Д., він же професор кафедри філософії, що перебуває під орудою пані Катерини.
Кар’єра Катерини Кириленко у цьому уславленому університеті стрімко пішла вгору, як тільки у березні 2014 року стало зрозуміло, що Майдан переміг. Не очікуючи завершення навчального року і достроково розірвавши контракт з проф. Безклубенком С.Д., який на той момент очолював кафедру філософії (контракт з професорсько-викладацьким складом у цьому університеті укладається терміном на 1 рік – до 31 серпня кожного року), на його місце Поплавський через в. о. ректора І. Бондаря терміново призначає К. Кириленко. Правди нема куди діти: дружба Поплавського з чоловіком К. Кириленко розпочалася задовго до того, як в Україні змінилася влада. Не зважаючи на показну опозиційність, пан В’ячеслав стояв на сторожі інтересів роботодавця свої дружини і за часів Януковича, а Поплавський не ображав його дружину, яка з конспекту читала лекції дрімаючим студентам. Сам Славік регулярно відвідував приватний салоні Поплавського Palace, розташований у побудованому на землі державного Університету приватному житловому будинку, де за 400 гр. його стригли (відвідував пан міністр цей заклад і при зарплаті у 6 тис. грн., на яку, як сказав відомий діяч, депутатам і держслужбовцям прожити неможливо), – про це пишуть співробітники університету на багатьох сайтах і форумах в мережі, зокрема на polsng.
Але, в решті решт, чому б не призначити чиюсь дружину зав. кафедри та не провести з помпою презентацію її книжки? А бува підручник такий, що не відірватись? Недаремно ж презентували його під гаслом: «Культура і наука» – шлях до інноваційно-освіченої особистості».
Ми не фахівці, і тому, аби оцінити науковий доробок пані дружини віце-прем’єра і міністра культури в одній персоні, звернулися до спеціалістів. Як виявилось, недаремно.
Попри те, що Катерина Кириленко є дружиною начебто помаранчевого міністра, текст її книжки справляє враження, що писав його якийсь фанат «руського міра» і радянського минулого. З усіх українських авторів на згадку міністерської дружини заслужили чотири-п’ять філософів, які загубились на тлі цитувань Енгельса, Маркса та цілої когорти якихось маловідомих радянсько-російських авторів середини минулого століття.
Але набагато цікавіше виявилось те, що текст підручника пані Катерини місцями повністю співпадає з текстом, розміщеним на одному з сайтів студентських рефератів. В якості прикладу процитуємо текст підручника К.Кириленко зі стор. 89:
«У процесі розвитку індустріальної культури все глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, особливо марксисти, вже в ХІХ столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини-працівника. В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов’язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства…». І так далі до кінця сторінки 89.
А ось вступ реферату, розміщеного на сайті: http://referat-ok.com.ua/kulturologiya-ta-mistectvo/profesiina-kultura-zagalne-ponyattya-pro-kulturu-praci-kultura-virobnictva-profesiina-kultura-osnovni-aspekti-ponyat-kulturologiji-imidzheologiya-konfliktologiya
«В процесі розвитку індустріальної культури все більш глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, в особливості марксисти, вже в XIX столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини.
В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов’язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Одночасно напрямком вдосконалення культури праці стає вимога її гуманізації. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства, так і недостатньою ефективністю методів зовнішнього примушування і контролю в умовах автоматизації виробництва. Сучасна культура праці вимагає від працівників внутрішньої відповідальності за свою роботу і самоконтролю».
Продовження реферату співпадає з текстом на стор. 87-88 «підручника» К.Кириленко:
«На сьогодні зв’язок між проблемами організації праці і культурологією поки що недостатньо усвідомлюється і враховується як спеціалістами з організації праці, так і культурологами. (Тут пані Катерина випустила одне речення, яке є в рефераті: «Прикладної культурології як такої поки що не існує». Випущено невипадково, воно свідчить, що сплагіачений К. Кириленко текст був написаний давно, бо прикладна культурологія вже існує). Проте фактично форми і способи організації праці в будь-якій галузі є ніщо інше, як культурні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це означає її високу культуру, а якщо не відповідає – низьку».
І далі до кінця абзацу слово в слово текст на вказаних сторінках підручника повторює текст реферату. Ось він: «На сьогодні зв’язок між проблемами організації праці і культурологією поки що недостатньо усвідомлюється і враховується як спеціалістами з організації праці, так і культурологами. «Прикладної культурології» як такої поки що не існує. Проте фактично форми і способи організації праці в будь-якій галузі є не що інше, як культурні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це означає її високу культуру, а якщо не відповідає — низьку. Віднайти які-небудь загальні критерії культури праці, не враховуючи різних її особливостей, які залежать від історичних умов, від соціокультурних особливостей суспільства, від специфіки різних видів трудової діяльності тощо, напевно взагалі неможливо. Спроби створити універсальну теорію організації праці успіхом не увінчались».
Іще один абзац книжки К.Кириленко на стор. 88: «Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котабринський. (!!!!! К.Кириленко не звернула увагу на те, що прізвище написано з помилкою, правильно: Котарбинський. З такою помилкою прізвище наведено у рефераті, який виявили в Інтернеті, що ще раз доводить: цей текст кандидат філософських наук Катерина Кириленко списала у якогось студента). У 40-50-х роках ХХ століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецького «праксис» – справа, дія, «логос» – вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуючи окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація. централізація тощо). Проте теоретичний зміст праксеології в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до цього часу не отримала і статусу загальноприйнятої теорії не набула».
А тепер цитуємо реферат: «Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котабринський. В 40-50-х роках XX століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецької «праксіс» — справа, дія, «логос» — вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуються окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструмен-талізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте, теоретичний зміст праксеології, в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до сих пір не отримала і статусу загальноприйнятої наукової теорії не набула».
Усього ж перші п’ять сторінок реферату (в рефераті вони названі «Вступ» і «Загальне поняття про культуру праці») повністю (!) сплагіачено на стор. 88-92 книжки К. Кириленко.
А бува, це автор реферату списав з книжки К. Кириленко? Ні, список літератури, доданий до нього, свідчить, що її книжки там і близько немає, бо вона вийшла щонайменше десятьма роками пізніше, за ті, які вказані.
Але ж рекомендувала до друку цей підручник Вчена рада КНУКіМ, протокол № 6 від 3. 10. 2014, рецензентів було аж чотири, усі з науковими ступенями. І тут на нас чекала приємна несподіванка: компанію рецензентам-співробітникам КНУКіМ склав д-р. філос. наук, доц. каф. української філософії і культури Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка Руденко С. В. Це той самий Сергій Валерійович Руденко, який у 2012 році позивався до свого ж Університету з вимогою скасувати присудження наукового ступеню канд. політичних наук Соні Кошкіной (Ксенії Василенко) і навіть виграв суд першої інстанції у відомому Шевченківському суді м. Києва. Причина позову: нібито виявлений особисто С. В. Руденко плагіат в її кандидатській дисертації. Як стверджувала сама Соня, 29-річний С. Руденко просто погодився виконати замовлення Д. Табачника, А. Портнова та його партнера В. Олійника, трансльоване через заст. міністра освіти Є. Сулиму. (http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/istoriya_odnoy_travli/?media=print). До речі А. Портнов, а також Олійник Володимир Володимирович, є власниками квартир у приватному будинку, отгроханому Поплавським (як кажуть, на пару зі старшим сином Януковича) на поцупленій у державного університету землі за адресою вул. Щорса, 36-в.
То ж, не дивно, що високодостойний борець з плагіатом С. В. Руденко не помітив його в книзі К. Кириленко. Авторка ж підручнику не якась там проста журналістка, а дружина самого віце-прем’єра з гуманітарних питань, того, що так боровся з посіпаками Януковича, яким, зі слів Соні, прислужував С.В.Руденко, і до якого тепер по рецензію звернулась пані Катерина. Може тому він однаково затребуваний тими, хто владу має, що зарекомендував себе як безвідмовний у прислужуванні їй, якого б кольору – синьобілого чи помаранчевого – вона не була.
Через це в нас до С.В.Руденка питань немає, а ось до влади є. До Міністерства освіти і науки (підручник видано під «шапкою» МОН): чи контролює Міністерство діяльність вчених рад Вищих навчальних закладів на предмет їх відповідальності за необґрунтовані рекомендації рукописів? Які заходи вживатиме Міністерство з приводу виявленого плагіату у підручнику, адресованому студентам, яким пропонується навчатися за вкраденими текстами? Які заходи будуть вжиті до Вченої ради КНУКіМ?
Особисто до пана міністра культури і, за сумісництвом, чоловіка своєї високонауково освіченої дружини: за чий рахунок видавався (між іншим і під «шапкою» Мінкульту) цей плагіат накладом 400 примірників ? Судячи з того, що, як нам сказали студенти, з вересня 2014 року до навчальних планів КНУКіМ було введено нормативний предмет «Культура і наука», це було зроблено за рахунок державного Університету? І головне запитання: чи не буде пан міністр зобов’язаний віддячити шефові своєї дружини М. Поплавському, приміром, виділенням його університетові великого державного замовлення із відповідним асигнуванням з бюджету? Нагадаємо, що саме міністр культури В. Кириленко, у чиєму підпорядкуванні знаходиться КНУКіМ, в якому працює його дружина, вирішує питання розподілу бюджетних місць (державних коштів) між галузевими вищими навчальними закладами.
Останнє запитання – це запитання до Президента України і Генерального прокурора: чи тільки ми вбачаємо у діях віце-прем’єра і міністра культури України В’ячеслав Кириленка ознаки корупції?
Співробітники КНУКіМ
Світлини взяті з відкритого доступу на сайті КНУКіМ: http://knukim.edu.ua/novunu/kultura-i-nauka-shlyah-do-innovatsiyno-osvichenoyi-osobistosti/ – «Культура і наука» – шлях до інноваційно-освіченої особистості».
Ось така кумедна історія вийшла… Окрема тема, як ми конспіративно зустрічалися з групою авторів листа, щось перевіряли… Автори бояться… А факти підтверджуються… На жаль, для усіх українських патріотів, що перемогли на Майдані, а нині воюють і гинуть на фронті.
Славік Кириленко не має морального права залишатися в Уряді, а тим більше, бути куратором гуманітарної сфери та міністром культури України!
Чи вистачить совісті покаятися і тихо написати заяву про відставку? Родина ж уже дуже не бідна – грошей вистачить…
Поки що від реформаторського уряду Яценюка ганьби більше, ніж реформ…
Владу треба очистити!
Соромно…
Віктор ТРИГУБ, редактор журналу «Музеї України»
Джерело: http://museum-ukraine.org.ua/?p=4089
Вперше зустрічаю такого циніка, як Віктор ТРИГУБ, який науковому аналізу підручника ” Наука і культура”(К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2015),автор к.ф.н., Катерина Кириленко,
протиставив погрози її чоловіку, Віктору Кириленку :”…Ми попереджали «найвидатнішого міністра культури і віцика Уряду» Славіка Кириленка про початок кінця його стрімкого просування на державній службі… ”
Віктор ТРИГУБ фактично захопив дружину Вячеслава Кириленка як заложницю і погрожує знищити її науковий капітал якщо її чоловік Вячеслав Кириленко не піде у відставку !
Ваша високість Вікторе, хто Вам замовив цей пасквіль ?
Скільки Україні коштує Ваше звернення до “…фахівців…” ?
Назвіть прізвища Ваших фахівців ! Скільки їх ? Хто вони!
Без надання прізвищ фахівців Ваша писанина – БРЕХНЯ !
Всі слова Віктора ТРИГУБА у цій статті є замовлена брехня – піар перед ВИБОРАМИ, зміною Уряду і не має жодного відношення до науки.
Науковому аналізу підручника ” Наука і культура” ВікторТРИГУБ протиставив плітки “…зі слов Соні…Кошкіной (Ксенії Василенко)…” і свої вислови : “…чому за нього не взялися раніше?…”,трактат про обурений розум”…кількості людей…”
Ця політична брехня націлена на кращих фахівців, яким є д.ф.н., Сергій Валерійович Руденко, один з 4-х рецензентів підручника ” Наука і культура”,автор к.ф.н., Катерина Кириленко.До речі у фахівця такого рівня, як доктор філософських наук Сергій Валерійович Руденко та трьох його колег не може бути помилки щодо оцінки наукової роботи. Рецензенті, до засідання Вченої Ради, де затверджується рецнензія більше ніж автор піклуються щодо дотримання вимог
до наукової роботи. А 35 – 40 вісотків – це той внесок, що має бути зроблений автором наукової роботи. 65-60 відсотків – це надбання багатовікової праці фахівців, які відмічені автором у переліку літературніх джерел.
Ганьба провокатору Віктору ТРЕГУБУ та його надхненникам !
Слава Україні !