Все, що трапилось у містечку Старобільську Луганської області з бійцем батальйону «Айдар» Володимиром Дмитрієвим (позивний «Маляр») наприкінці листопада минулого року, мало свій причинно-наслідковий зв’язок.
Як відомо теоретикам, існує загальний зв’язок між усіма частинами дійсності, що знаходиться перед нами, існуючої за законом причинно-наслідкового зв’язку, і розвивається відповідно з причиною і наслідком. Більш того, навіть будь-яка приватна форма особистої поведінки, на яку спирається в данному випадку людина кожну мить свого існування в цьому світі, визначається попередніми чинниками, що вимушують поведінку змінюватися саме так, і ніяк інакше. І це зрозуміло і ясно всім, хто подивиться на порядок дії речей у природі з суто наукової точки зору і без особистої пристрасті.
Тож, об’єктивно оцінюючи поведінку бійця-айдарівця «Маляра», ми маємо проаналізувати всі його зв’язки з тими чи іншими дійовими особами конфлікту. І виявляється, що, здавалося б, суто особиста проблема окремо взятого бійця розкриває дуже багато питань щодо «людського фактору», які мали б передбачити і мати шляхи їх вирішення у вищих ешелонах військового командування Збройних сил України.
По-перше, «Маляр», він же Володимир Дмитрієв, втратив документи, що посвідчують його особистість під час протистояння бандитському режиму Януковича і цьому є свідки, а також офіційно видана довідка штабом Євромайдану. Питається: хто відповість за бюрократичне зволікання з поновленням і видачею документу, відсутність якого і стало причиною формального зачислення бійця в штат батальйону «Айдар»?
Адже, як розповіли боєць батальйону «Айдар» Анатолій Соломченко (позивний «Солома») і Павло Тиванюк (позивний «Малий»), з айдарівцем Володимиром Дмитрієвим (позивний «Маляр») вони познайомилися на Майдані 3 серпня 2014 року.
А вже 6 серпня група з 24 бійців прибула в зону АТО – село Половинкине Старобільського району Луганської області. «Маляр» був також в її складі. Того ж дня вони здали документи, в кого були паспорти і військові квитки. Попри те, що «Маляр» прибув без документів, його візиткою, яка вирішила подальшу долю цього бійця, була активна участь в подіях Євромайдану. Адже Володимир Дмитрієв мав чітку патріотичну позицію, виступав за цілісність України, тому, не вагаючись, пішов воювати на бік української армії.
Іншими словами, людина добровільно пішла проливати кров, щоб захистити Україну і її народ, а йому тепер кажуть, мовляв, те, що ти бив ворога, готовий пожертвувати власним життям, – то все другорядне. У тебе немає головного – папірця, що ти там був, словом, «без бумажки ти букашка».
А по-друге, і що найприкріше, «тимчасово виконуючий обов’язки комбата Євген Пташнік (позивний «Холод») дав покази, що «Маляр» ніколи не був бійцем «Айдару», ніколи не брав участі в боях. Начебто приїхав 17 листопада лише на 2 дні і його звідти вигнали. У «Маляра» з «Холодом» були свої суперечки. «Холод» користується певним авторитетом. «Маляр» діяв як патріот, відстоював хлопців. «Холод» прибрав «Маляра», що він не заважав його діяльності. «Маляра» було легко усунути, бо він мав проблеми з документами, був неоформлений. На цьому «Холод» і зіграв. Це було підло і підступно з його боку…», – став на захист побратима один з бійців батальйону.
І що – тепер в.о. комбата «Холод» буде безсоромно дивитися в очі бійцям-айдарівцям після того, як з легкістю зрадника відправив «незручного» бійця в буцегарню?! Тепер сотні інших вояків батальйону «Айдар» сто разів подумають як їм бути з таким командиром…
Валентин Лихолит
Але на щастя в батальйоні є й такі командири як Валентин Лихоліт (позивний «Батя»), який разом з іншими порядними українськими військовиками не посоромив офіцерської честі і поручився за бійця «Маляра». На відміну від «Холода» «Батя» не «відморозився» і не зрадив ідеї Революції Честі і Гідності, а визнав, що Володимир Дмитрієв чесно і мужньо виконував свій патріотичний обов’язок, беручи активну участь у поваленні ненависного режиму Януковича на Євромайдані, а потім пішов добровольцем захищати рідну землю від терористів на сході України.
До речі, мене вразив такий штрих у події, що трапилася в кафе, коли затримали «Маляра». Чесно зізнавшись у тому, що має у кишенях дві гранати РГД-5, Володимир Дмитрієв, немов між іншим, сказав, що завжди їх має при собі – одну для ворога, іншу для себе, але також разом з ворогом, бо в полон айдарівці не здаються. Кращої оцінки звитяги українського захисника Вітчизни годі й шукати…
Стас ЧЕРКАС