«Розрита могила». У Березані вирішили встановити пам’ятник Кобзарю на колишньому цвинтарі

bezymyannyj

Чи не глумом над святими почуттями українців є та обставина, що для встановлення скульптурної композиції на вшанування Кобзаря обирається місце, де колись знаходилось кладовище, на якому ховали березанських священиків та поміщиків? Чи не верхом цинізму і ганебного нерозумінням історії є те, що у місті написання поезії «Розрита могила» вже не москалі, не більшовики, а нова влада на 25-му році незалежності України вкотре (!) розриває місце захоронення для «віддання належної шани» тому, хто гіркими сльозами умивався від побаченої опоганеної могили прадідів?!

9 жовтня у день написання поезії Тараса Шевченка «Розрита могила» Роман Грохольський презентував проект памятника Кобзаря, який планувалося відкрити на День міста. Однак сльози радості від цієї події набігли на очі не в усіх містян. Чому?

Карл у Клари украв коралі…

Вперше про ідею міської влади встановити пам’ятник Тараса Шевченка у центрі міста березанці дізналися із сторінках офіційного сайту Березанської міської ради. Правда, тоді це подали, як бажання містян повернути пам’ятник Кобзареві, який стояв навпроти старого будинку культури, так би мовити, на своє історичне місце. У тому ж матеріалі автори розмістили фото погруддя Тараса Шевченка, що прикрашало центр міста у ті роки. Згодом виявилось, що повертати скульптуру не збираються, натомість – зведуть нову. Автором проекту скульптурної композиції став Роман Грохольський. Та дізналася про це громада за дещо дивних, прямо таки детективних обставин.

proekt

У одній із інтернет-спільнот, а саме спільноті «Підслухано в Березані», було опубліковано фото макету майбутньої скульптурної композиції. «Хто автор проекту? Із якого матеріалу повинна бути виготовлена пам’ятка? Чому перемовини про встановлення композиції йдуть поза спиною громади?» – звісно, такі питання не могли не зацікавити березанців. Але чіткої відповіді мешканці міста так і не отримали. Хоча дізнатися про дещо з цього переліку таки вдалось. Зокрема, жителям Березані стало зрозуміло, що автором проекту став Роман Грохольський.

roman-groxolskij

Проект замовив та оплачує якийсь меценат; фото, виставлене у соцмережі, зроблене під час обговорення проекту в одному із владних кабінетів і, зрештою, найголовніше – сам автор вважає свою роботу над проектом не завершеною та не дає згоди на її обговорення, а фото, зроблене невідомою особою під час зустрічі із представниками міської ради, – вважає краденим! Пізніше Роман Грохольський доповнить свою розповідь й у переписці з депутатом Березанської міської ради Олександром Кочерженком у соцмережах зізнається, що у нього замовили не виконання самої скульптурної композиції, а оздоблення пам’ятного місця:

«Ви наводите приклади пам’яток – скульптур самого Шевченка, я роблю зовсім інше. Оздоблення пам’ятного місця. Якби ви щось дійсно розуміли в цьому, мені не потрібно було б цього пояснювати!»

Ну що ж? Думку автора було почуто. Чи ж почули громаду? Містом поповзли чутки, що для того, аби здешевити проект «мецената» місцева влада збирається демонтувати пам’ятник Тараса Шевченка, який стоїть поблизу Березанського міського краєзнавчого музею. Здійнялась чергова хвиля обурення – навіщо руйнувати готову скульптуру та витрачати на це кошти місцевого бюджету? Та й загалом, навіщо нашому містечку відразу дві скульптури Кобзаря на одній вулиці? Певно, краще встановити біля будинку культури скульптуру Григорія Сковороди, який бував у нашому місті, чи Іллі Турчиновського, який жив та похований у Березані… Достаменно невідомо, ці чи інші вагомі аргументи стали підставою для прийняття кінцевого рішення, але бюст Тараса Шевченка біля березанського музею вирішили не чіпати.

Три мішки гречаної вовни і всі неповні!

До цього часу наша оповідь розгорталася навколо самої ідеї встановлення скульптурної композиції, присвяченої Кобзарю, але ніяким чином не проливала світла на постать замовника та осіб, які мали б оплатити таке дороге задоволення, іншими словами – «меценатів». Скромний замовник і меценат нібито забажав деякий час побути у масці «Інкогніто». І тільки 9 жовтня з допису Грохолького березанці дізналися про його справжнє ім’я:

«9 жовтня – дата, коли великий Тарас, перебуваючи у Березані, написав твір «Розрита могила», рядки якого хвилюють серця людей і сьогодні. Саме сьогодні я презентую Вам проект пам’ятного місця, присвяченого творчості великого генія. Соавтором проекту став відомий скульптор України Микола Білик. Бюст Шевченка, який буде встановлений на пам’ятному місці, – то робота визнаного в усьому світі видатного майстра.

rozrita-mogila

Нехай березанці самі для себе вирішують, кого і що сплюндрувало теперішнє керівництво і автор проекту Роман Грохольський…

Будівництво підходить до завершення. Фінансування відбувалось меценацтвом та за підтримки мера міста Володимира Тимченка, Баришівської зернової компанії. На сьогодні мені залишилось викупити (підкреслено автором) бюст з майстерні по відливу. Я вже зібрав 40 000 гривень на бюст, залишилось 140 000 грн. Тому роблю звернення, до небайдужих людей, до тих, кому важливі слова Кобзаря, кому важлива історія та майбутнє нашого міста, до тих, хто вірить, що я роблю добру справу – допоможіть зібрать кошти, зробіть свій внесок в цю справу!..»

Здавалося, що після такого повідомлення все мало б стати на свої місця, але ситуація виглядає ще більш заплутаною, адже якщо замовником і меценатом проекту є приватна особа Володимир Григорович Тимченко та ТОВ «Баришівська зернова компанія», то чому не Замовники, а виконавець роботи – Роман Грохольський повинен викупати бюст з майстерні по відливу бюстів? А що то за майстерня? Часом не «соавтора» проекту Миколи Білика?

То де ж у цій «святій» справі замовники, а де виконавці? І з якого боку до неї громада, чиєю думкою на етапі обговорення проекту просто знехтували, прикриваючись тим, що втілення ідеї буде проведено не за бюджетні кошти, а за кошти «мецената»? Між тим, ТОВ «Баришівська зернова компанія», яка долучилася до цієї справи, таємницю із свого внеску не робить. Як повідомила директор Благодійного Фонду «Розвиток села», який створений корпорацією і успішно працює на ниві благодійності протягом трьох років, Яна Дністрянська, на виготовлення пам’ятника Тараса Григоровича Шевченка було надано 100 тисяч гривень! Скільки особистих коштів поклав заради спільної справи Володимир Тимченко – невідомо, але на виготовлення сувенірної продукції до Дня міста ФОП Грохольська отримала 53070 гривень з місцевого бюджету. За відсутності інформації про грошовий внесок Тимченка, можна припустити, що те замовлення могло стати своєрідною «подякою» за виготовлення проекту «оздоблення пам’ятного місця».

Для загального добра

Окрім виготовлення скульптури, замовників мала б турбувати й проблема, пов’язана з місцерозташуванням пам’ятника. Оминемо питання про виділення земельної ділянки, яке могло стати одним із пунктів порядку денного чергової сесії Березанської міської ради і подивимося на все те поглядом небайдужої до творчості Тараса Григоровича Шевченка людини.

Чи не глумом над святими почуттями українців є та обставина, що для встановлення скульптурної композиції на вшанування Кобзаря обирається місце, де колись знаходилось кладовище, на якому ховали березанських священиків та поміщиків? Чи не верхом цинізму і ганебного нерозумінням історії є те, що у місті написання поезії «Розрита могила» вже не москалі, не більшовики, а нова влада на 25-му році незалежності України вкотре (!) розриває місце захоронення для «віддання належної шани» тому, хто гіркими сльозами умивався від побаченої опоганеної могили прадідів?!

Тільки від однієї цієї обставини вже не виникає бажання ні обговорювати ту скульптурну композицію, ні її культурно-мистецького значення. Хоча відомий український письменник, який віднедавна проживає у нашому місті, Іван Андрусяк знайшов час, аби привернути увагу і автора проекту, й інших мешканців Березані до однієї її деталі – напису на підніжжі пам’ятника Шевченка:

«Шановний пане Романе, Roman Groholski, я не маю наміру підкладати Вам свиню, навпаки – бажаю підставити Вам плече в питаннях, з якими Ви вочевидь знайомі мало, натомість для мене вони є фаховими – філологічних. А вже Ваша справа – стати в позу й зігнорувати чи прислухатись, як писав Франко, «для загального добра».

До суті: Ясна річ, мені добре відомо, цитату з якого тексту Ви використали і де цей текст написаний. Однак вербальні меседжі, які несе мистецтво поетичне і мистецтво скульптури – різні. Скульптура – мистецтво контекстуальне, у якому напрочуд важливі також час і місце, коли і з якого той чи інший вербальний меседж подається.

Себто: якби Ви обмежилися цитуванням лише першого рядка – «Світе тихий, краю милий, моя Україно…» – питань не виникало б. Якби пам’ятник стояв на Розритій могилі – було б доречно продовжити цитату – і знову питань не виникало б. Але коли пам’ятник стоїть у самісінькому центрі міста – то тут саме такий вербальний меседж сприймається як мінімум дивно, а як максимум – провокативно.

Чому?

Тому що тут, на цьому місці, це вже не Шевченків вербальний меседж, а наш – нашого міста світові. Це наше обличчя, це ті слова, якими не Шевченко, а ми себе позиціонуємо у світі, обираючи саме цей, а не інший меседж.

І що ми кажемо світові про Березань? «За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш…» І довкола – аж ніяк не сплюндрований, навпаки – щойно зремонтований центр симпатичного містечка, із школою, крамницями, будинком культури, мерією, кафешкою… Погодьтеся, що виникає певний когнітивний дисонанс 🙂

Нам, березанцям, певно ж, хочеться сказати про себе світові дещо інші Шевченкові слова – і їх легко дібрати з дуже широкого діапазону його поезії. Так, не з «Розритої могили», яка тут написана, – але ж і Шевченко в Березані не про Березань писав, його меседжі значно глобальнішого штибу, на який нам навряд чи доречно тут замахуватися, тим паче в такому контексті.

Крім того, тут є ще один дуже слизький момент, якого Ви, ясна річ, не завважили, – але люди неодмінно завважать. Логічний вектор рядка «За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш…» вказує точнісінько на… мерію! Як на призвідцю всього цього зла? 🙂 Ясна річ, я не сумніваюся в тому, що Ви такого меседжу не закладали спеціально, – але він є, і в людей він неодмінно викликатиме хіба насмішки, що аж ніяк не є нашою метою.

Отже, щоб уникнути всіх цих двозначностей, різночитань і неадекватних меседжів, я наполегливо рекомендую Вам як мінімум прибрати другий рядок, залишивши лише життєствердне звертання «Світе тихий, краю милий, моя Україно…» – або ж як максимум продумати інший меседж, адекватний до місця, часу й ситуації. Якщо оберете другий варіант – я залюбки запропоную Вам кільканадцять варіантів на вибір.

І останнє. Я недарма просив Вас показати принаймні ескіз того, яким має бути пам’ятник. Бо я дуже не хотів би, щоб там виникали ще й інші такого чи іншого штибу дивовижі. Доки є ще час – їх можна уникнути, внісши необхідні корективи».

На жаль, автор проекту до порад Івана Андрусяка не дослухався, а його товариш Віталій Матюха і того більше – вирішив подивувати громаду Березані відвертим зізнанням: «Скажу, как оно есть на самом деле, мне абсолютно все равно, что там будет написано, и уверен, что через 10 лет после открытия памятника я не вспомню эту надпись, как и 90% населения города».

Як сприйняли таке «одкровення від Віталія» березанці? Як привселюдний ляпас чи як істину в останній інстанції – поки що незрозуміло. Але вже зараз Роман Грохольський на свій особистий рахунок збирає кошти для викупу бюсту Шевченка, який має стояти на розритій могилі пращурів, а населенню до того байдуже…

Наталя КИРИЛЕНКО

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *