Скільки пам’ятників Кобзареві має бути в Березані?

Ось уже майже півтора місяця як у Березані точаться розмови, дискусії і суперечки (переважно в онлайн-режимі) з приводу відновлення памятника Кобзарю біля будинку культури на центральній площі міста та робіт з її реконструкції. Щодо «відновлення» памятника, як зазначено в інформації на сайті Березанської міської ради, то виникає питання: а що, власне, відновлювати? Адже погруддя Тараса Григоровича Шевченка нікуди з міста не поділося. Доцільно хіба що вести мову про його повернення на попереднє місце – тобто на центральну площу біля будинку культури.

starij-byust

Так виглядав памятник Шевченку, який стояв у міському парку. Фото із офіційного сайту (оновленого) Березанської міської ради

Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш

Але, судячи з того, яка запекла дискусія розгорілася навколо цього питання, то виходить таки справді планується встановлення ще одного пам’ятника Кобзарю в центрі міста. Учасники обговорення на сторінці ФБ «Березанську владу під контроль громади», попри обурення головного фігуранта (він же автор проекту нового «изваяния» Тараса Григоровича за лаштунками Тризуба) пана Грохольського, як завжди розділилися на два табори. І як завжди одні шукають відповіді на злобу дня, інші – улесливо кидаються (і роблять вигляд, що власним тілом – на амбразуру) захищати «попрану честь» березанського градоначальника та його поплічників.

Що цікаво, місцева телестудія записала інтерв’ю з міським головою, під час якого Володимир Тимченко демонстрував на широкий загал проект центральної площі. І березанці на власні очі побачили і почули, що ніякого встановлення пам’ятника Т. Г. Шевченка біля Будинку культури не планувалося. І раптом трапився казус – виявляється таки планується, що й спричинило буревій пристрастей в Інтернеті.

На перший погляд, це можна було б назвати добре продуманою піар-акцією Р. Грохольського, чому передувала череда випадкових ситуацій. Спочатку разом із паном Романом до кабінету мера «випадково» потрапляє хлопчина Харченко, потім він «випадково» фотографує макет скульптурного витвору, нарешті не менш «випадково» викладає фото для перегляду інтернет-спільноти.

proekt

 

Проект пам’ятника Кобзарю від пана Грохольського

Але щось пішло не так. Скоріше за все, міському голові допомогли второпати, в який просак він потрапив зі своєю брехнею у вище згаданому інтерв’ю. А далі логічно припустити, що Володимир Тимченко міг сказати скульптору все, що у нього накипіло після зливу «секретної інформації» по спорудженню нового пам’ятника.

Нам можуть закинути у захопленні конспірологією. Нехай так, але все ж і ця версія має право на життя.

Як би там не було, але пан Грохольський втратив психологічну рівновагу і зірвався на істерику, що супроводжувалися безпідставними звинуваченнями усіх, хто пробував висловити свою думку, яка йому не подобалась. Першою жертвою його зверхньо хамського вибрику стала власкор «Нашої версії» Наталія Кириленко. Для тих жителів Березані, хто не має змоги користуватись Інтернетом, наведемо зміст її інформації на сторінці Фейсбуку «Березанську владу під контроль громади»: «У Березані мають встановити пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. У соцмережах зявилося фото проекту. Цікаво, хто автор цього шедевру, з якого матеріалу виготовлено композицію, якої вона висоти та скільки коштів на це потрачено з місцевого бюджету?»

Далі цитуємо збуджену реакцію пана скульптора:

«Роман Грохольский Автор Вам предложил обсуждение? Я думаю, что обсуждать то, о чём Вас не просят, не корректно по отношению к автору. Фото макета попало в ваши руки по оплошности юного человека, он случайно оказался в ненужном месте, в ненужное время. Молодёжь сейчас снимает на телефоны всё что блестит. После сделанного замечания, фото было удалено. Но Вы же не смогли упустить такую возможность!-)) да, это и не удивительно. Новое мясо!!! Но раз уж Вы хотите знать ответы на вопросы, то постараюсь удовлетворить максимально. Автор я. Вам удосужилось увидеть то, что не показывают раньше чем это нужно показывать. То есть рабочий макет, выполненный из пенопласта, пластилина, композита, поливинилхлорида с небольшим добавлением дихлорэтана и термо-силикона. Макет проекта обсуждался с представителями заказчика и представителями горсовета как обычный рабочий момент в проектировании. Он не предназначен для обсуждения в социальных сетях. Разрешения на фотосъёмку никто не давал и тем более разрешения обсуждения не готового проекта я тоже не давал и не даю. Удовлетворить Вашу жажду я смогу готовым проектом, тогда пожалуйста, без проблем обсудим. Кошти! Это самое главное и наболевшее. Спешу Вас успокоить, бюджет не тронут, и Ваши кровные мне не платили. Могу сказать только одно, есть спонсор, который готов заплатить за эту работу. Если я создам проект который удовлетворяет заказчика, то он заплатит из своего кармана. Но мы же с Вами не будем считать деньги в чужих карманах, правда? В этом есть большой плюс, мне будет что принести детям на стол, а Вам будет о чём написать и тоже заплатят. На данном этапе, рекомендую удалить это фото, а то ведь краденное оно получается. Понимаете? Как ворованное грязное бельё из стиральной машинки. Неужели Вам это в радость?»

Пан Грохольський, звертаючись до опонентів, так захопився роллю цензора (у совкові часи з таким завзяттям він міг зробити карколомну кар’єру в КДБ), що все звалив з хворої голови на здорову. Нагадаємо йому мудру приказку: «Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш». Вона якнайкраще підходить і до даної ситуації. Чи не так пане Романе?

«Хлопець який зробив це фото зрозумів що так не треба робити. Я його не звинувачую в крадіжці, це просто прикре непорозуміння. Він забув де знаходиться й на автоматі зробив фото бо йому це дуже сподобалось. На моє прохання автор фото його видалив. Но ви встигли викрасти чуже, и я вас офиційно звинувачую у крадіжці й розповсюдженні того що вам поки що не належить. ВИ ВОР! Ще раз наголошую що цей проект на даному етапі належить тільки мені!!! Якщо він буде зробленний належним чином та викуплений замовником, то подальша його доля буде вирішуваться людьми які це повинні робити. Шо до репету, то виходить від саме з вашого чтіва, яке огидло читать».

Юпітер, ти гніваєшся – значить, ти не правий

Свідомо чи не свідомо, але пан березанський цензор разом зі своїм юнаком спровокували дискусію, яку тут же перевели в русло скандалу. Мало того, автор макету пам’ятника став хедлайнером цього скандалу, тобто «Цвяхом програми» концерту за заявками мера та його поплічників.

Складається враження, що Р. Грохольському не вистачає не лише елементарної тактовності, а й культури ведення дискусії, що надзвичайно важливе для його професії. Напевне Р. Грохольський все ж таки отримує відповідь, на яку справедливо заслуговує, до речі, винятково тактовну:

«Владислав Барановский Романе! Я Вас до недавнього знав як порядну людину, подивившись як Ви у групі «підслухано Березань» заставили Харченка видалити свої коментарі стосовно памятника, а потім видалити макет, я зрозумів, що Ви людина не своєї волі, а волі знахабнілих чиновників, які заробляють гроші на чому завгодно. Не хотів Вас образити, але Ви дуже видаєте з себе «зірку» місцевого цеху. Особисто висловлюю свою думку, я вважаю вашу поведінку неконструктивною. Чому Ви людей називаєте «говномєтатєлями»? Хто Вам давав таке право?! Ви знаєте, що за таке можна отримати лозини? Тож сховайте свій макет і не висовуйтесь, знаю як Ви із спонсорами таких «памятників» періодично обговорюєте їх в «ОГОНЬКУ». Вже набридли Ваші байки!!! Прошу адмінів не видаляти мій коментар, адже висловлюю думку громадян міста… За свої слова відповідаю!!! Додам, що робота дизайну памятника чудова, мені подобається! Проте сам підхід до його встановлення вважаю не правильним. Є набагато важливіші питання в місті, спонсор хай краще проспонсорує щось корисне, якщо такий існує…»

Дещо менш лояльно висловилася наступний опонент невгамовного скульптора:

Оленка Швець «Одним словом, щоб не писали, памятнику там стояти. Кошти вже виділені, Грохольському заплачено, і не малий гонорар. То я гадаю саме на тому місці доречніше красувався б Святий Георгій Побідоносець, тим паче на місті БК, колись стояла Георгіївська церква. Та й пам’ятник Т.Г.Шевченку в місті вже є».

Апогеєм нечемності й хамства була реакція пана скульптора на вище подану думку жінки:

Роман Грохольский «Послухай мене, тварь чорнорота! Коли ти знаешь що мені заплатили гонорар не малий, кажи скільки и як це відбулося! З іншої сторони, маю бути вдячний, за все це лайно яке тут заколотили, бо люди яки дійсно знают правду та розуміють що відбувається, а їх стає всі більше, впевненно починають підтримумати ідеї спрямовані на відродження міста. Відрождення з занепаду, бідності, убогості до якого було доведене місто. «Я знаю город будет, я знаю саду цвесть…»

«Юпітер, ти гніваєшся – значить, ти не правий» – цей крилатий вислів означає, що протилежна сторона в суперечці надмірно гарячкує і демонструє тим самим, що у неї не вистачає аргументів, тобто – «сердишся тому, що нема чого заперечити по суті».

У 280-тисячному Кам’янському – один пам’ятник Кобзарю і вже жодного – Леніну і Дзержинському

taras-u-kamyanskomu

Автору цієї публікації довелося свого часу брати участь у обговоренні і готувати інформацію для українських ЗМІ щодо пам’ятника Т.Г. Шевченку в Кам’янському (Дніпродзержинську).

В рамках святкування 250-річного ювілею цього 280-тисячного міста 3 червня 2000 року відбулося відкриття 401-го пам’ятника Т.Г. Шевченку в Україні. Що характерно, його автор – член національної Спілки художників України, скульптор Гарнік Хачатрян над проектом пам’ятника працював вісім років, створивши декілька його варіантів. За основу було взято найбільш вдалий у художньому відношенні ескіз.

Скульптор Хачатрян за вісім років всебічно вивчав і творчість видатного поета, і численні спогади сучасників про Кобзаря, а головне ми проводили цікаві й критично насичені вечори-обговорення, якою має бути скульптура, що мала стати і окрасою робітничого міста на Дніпрі, і духовним символом кам’янчан (до речі, уже з 1991 року місцеві рухівці називали себе членами Кам’янського крайового руху).

Незадовго перед відкриттям пам’ятника художник Олександр Чегорка висловився так: «Хачатрянів Кобзар буде зодягнутий у шинель, – стрімкими, різкими лініями зображений ненависний цей одяг. Як контраст між душею поета і царською державною муштрою, волею і неволею. Шинель розстебнута, Тарас немов виривається з неї, і дивиться на нащадків без докору – не так «прадідів великих – правнуки погані», інакше «і мертвим, і живим, і ненародженим землякам» своїм заповідає волю і щастя».

Роботи над втіленням ескізу в матеріал розпочалися безпосередньо перед ювілеєм і були виконані в рекордно короткий строк: менш ніж за три місяці – з 10 березня до 2 червня 2000 року! Для порівняння: термін виконання подібних монументальних пам’ятників займає 8-10 місяців.

28 травня 2000 року пам’ятник було встановлено біля художньо-драматичного театру імені Лесі Українки. Урочисте відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку відбулося 3 червня 2000 року, в церемонії якого брали участь Президент України Л.Д.Кучма і Президент Казахстану Н.А.Назарбаєв, котрий в молодості навчався в цьому місті та час від часу відвідував його.

Для чого вся ця розповідь – читач, напевне, вже здогадався. Адже доволі відоме кількасот тисячне місто має один пам’ятник Кобзарю, зате звільнилося від 3-х «изваяний» Леніна та двох – Дзержинського.

У Кам’янському завжди у дні театральних вистав і фестивалів, а також на всі свята біля театру імені Лесі Українки дійсно багатолюдно. А ще біля пам’ятника Видатному Українцю люблять фотографуватися молодята…

Іван ГРИГОРІВ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *