У ЧЕРЕВІ МОНСТРА ГОНКИ ОЗБРОЄНЬ Частина 2

Спогади колишнього слюсаря ракетного конвеєру більшовицької імперії

 OOOOOO

OПродовження.

Початок — http://n-v.com.ua/u-cherevi-monstra-gonki-ozbroyen-chastina-1/

 Без угаву ратуючи за мир

 Коли я після закінчення десятирічки поступив на ще так званий тоді «автозавод», «холодна війна» аж палахкотіла. Про зазіхання «підступних заокеанських агресорів на мир у всьому світі та першу в історії людства найщасливішу державу трудящих» без угаву торочило радіо, строчили газети, показувало телебачення, морочили лектори товариства «Знання», лякали оратори на мітингах, жахали «наочні» гасла й плакати. В кінотеатрах демонструвався кінофільм «Сєрєбрістая пиль» з кадрами жахливих експериментів «американських бізнесменів-імперіалістів» про зумисне опромінювання полонених корейців та китайців для з’ясування мінімальних смертельних доз і найраціональніших способів розсіювання опромінюючого «сріблястого пилу». Запаси якого, страхали, вже накопичуються в США для масового опилювання не уражених атомними бомбами радянських людей.

микита

1954-1958 роках автор працював слюсарем-складачем у відкритих та режимних цехах воєнного заводу № 586 («автозаводу») і навіч бачив «невтомну боротьбу КПРС і радянського уряду за зміцнення миру в усьому світі». З колій головного ракетного конвеєра в цеху № 33 наче сосиски, за влучною метафорою балакучого Микити Хрущова, скочувалися «одинички», «двійки», «п’ятірки» (ракети Р-1, Р-2 з індексами 8Ж38 та Р-3 з індексом 8К51М); в ОКБ (Особливому конструкторському бюро) завершилося конструювання і в допоміжному цеху № 73 почалося складання першого «іздєлія Янгеля» — ракети Р-12 (індекс 8К63). Вперше від кульмана до конвеєра зробленої в Дніпропетровську. На задвірках цеху головного конвеєра 17-метрову «двійку» й 20-метрову «п’ятірку» з ходу вдягали у гумові чохли, надували для амортизації наче м’ячі, й відправляли на ракетні бази. Не відправлені на бази безголові «одинички» Р-1 визирали тупими червоними пиками з другого поверху складу готової продукції. Справляючи моторошніше враження за тодішню кіно-фантазію «Таємниця двох океанів».

Р-12

Напруга зашкалювала! Завдяки все запеклішій «боротьбі за мир» переживання людей сягнули такого нервового напруження, що дорослі й діти, звечора лягаючи спати, не сподівалися проснутися вранці. У заводському гуртожитку дехто з ровесників і старших співмешканців навмисно напивалися звечора до нестями.

На кожному своєму засіданні Політбюро ЦК КПРС та радянський уряд закликали «до миру в усьому світі». А на ділі, відхиливши зразу після війни запропонований урядом США «план Маршала» швидкої відбудови СРСР з руїн піррової перемоги Сталіна над Гітлером, включилися в гонку озброєнь й обіруч почали кувати ракетно-ядерний щит з перспективою неминучого спалаху атомної війни на планеті!

 І ледь не спровокували автодафе…

кариб_криз-1

 На початку 1960-х радянське керівництво використало найновішу продукцію «Південмашу» — ракету Р-12 (8К63) — для провокації Карибської кризи, яка ледь не спалахнула полум’ям ядерного автодафе третьої світової війни. Пам’ятаю, як весною 1962 року серед студентів Дніпропетровська раптом загуляла тривожна чутка про панічний вивіз родин обласного начальства подалі від міста. Зокрема в село Микільське-на-Дніпрі Солонянського району на розкішну обкомівську базу відпочинку компартноменклатури. «Вкрай знахабнілі американські агресори», казали, ось-ось нападуть на СРСР і засиплять атомними бомбами та радіоактивним пилом. Не здобрувати й Дніпропетровську…

01

Насправді ж третя світова війна ледь не спалахнула всесвітньою пожежею через інтернаціональну політику нашого «мудрого» Політбюро ЦК КПРС. 1-й секретар Микита Хрущов домовився з Фіделем Кастро про «спільний захист Куби від американських агресорів» і на Острів Свободи таємно переправили біля сорока виготовлених у Дніпропетровську ракет Р-12 (8К63). Здатних нести атомну боєголовку, еквівалентну мільйону тонн тротилу.

PX 96-33:12

Дізнавшись про установку радянських ракет на стартові столи за півтораста кілометрів від США, президент Кеннеді звелів своєму флоту блокувати Кубу. Дальність Р-12 (8К63) дозволяла «накривати» з півдня до півночі територію великої заокеанської держави. Десятиліттями таврованої в СРСР клеймом підступного агресора, який гальмує будівництво «щасливого світлого майбутнього». Незадовго до Карибської кризи, 17-31 жовтня 1961 року, ХХІІ з’їзд прийняв нову «Програму КПРС» з обіцянкою завершити будівництво 1-го етапу комунізму в 1980-му! А поки що нам, переважно голодним студентам вузів, — спасибі Микиті Сергійовичу Хрущову! — вдосталь дали в їдальнях безплатного хліба з дармовою гірчицею і «жареною» водичкою.

Обіцяне марево «раю на Землі» десятиліттями жевріло «на горизонті» і почало линяти. Загуляв «географічний» анекдот про «комунізм на горизонті», спокуслива лінія якого при наближенні віддаляється. Вголос почали згадувати й притчу про голодного осла, якого сіном на дишлі манять уперед. Як нас до комунізму. Слухняний радянський народ все менше вірив у геть здешевлені обіцянки-цяцянки молочних рік у киселевих берегах. Та в затримці комунізму звинувачували «клятих імперіалістів». Мозки вже розчарованих і зневірених від брехні «будівників комунізму», змалку нажаханих хронічними радянськими голодовками, війнами, репресіями і терором, тюрмами і концтаборами, затурканих пропагандою, продовжували вправно пудрити й зомбувати гаслом: «Кожному — досхочу! Від кожного — по можливості!».

 Децибелами дніпропетровців не вразиш

 DSC05434

Вже розпіарений в Дніпропетровську «Парк ракет» спокусив мене очікуваним побаченням з давньою «знайомою» — ракетою Р-12 (8К63). У її складанні я брав участь, працюючи наймолодшим і найменш кваліфікованим слюсарем-складачем 3-го розряду в експериментальному цеху № 73 ОКБ (Особливого конструкторського бюро), яке очолив головний конструктор Михайло Кузьмович Янгель. (Між іншим, син чернігівського селянина Кузьми Янгола, в XIX столітті землею спокушеного до переїзду в Сибір і там помилково записаного Янгелєм). Тоді, в 1954-му, М. Янгель завершив проектну розробку, а 1955-го в цеху №73 почалося виготовлення пробних Р-12 (8К63).

O

Втім, побачитися зі «старою знайомою» в музеї «Парк ракет» мені не вдалося. Експонуємо те, чим розжилися, пояснив екскурсовод, на усі заставки розхвалюючи оборонну та мирну продукцію «Південмашу». Обабіч «Парку ракет» в приземкуватому наче каземат-бункер приміщенні музею, відвідувачам показали документальні кінокадри жахливого полум’я в супроводі грізного рокоту дюз працюючих ракетних двигунів. Видовище нівроку! Хоча моторошними децибелами дніпропетровців старшого віку не вразиш. У 1950-ті такі ревища часто влаштовували в Дніпропетровську. Місто з околицями часом аж трясло, городяни буквально глухли! Особливо допекало мешканцям робітничих селищ Нижнє, Верхнє та Крупської. Нашвидкоруч капітально збудованих полоненими німцями майже під мурами ними ж 1944 року споруджуваного ДАЗу (Дніпропетровського автозаводу). Незабаром після передачі «автозаводу» в оборонне відомство за околицею Дніпропетровська над яругами поблизу села Краснопілля заревла-загула так звана «сотка» — стаціонарний стенд випробування перших радянських бойових ракет конструкції Сергія Корольова, що почали скочуватися з конвеєра оборонного заводу № 586.

 З амфібій та вантажівок  на «одинички» та «двійки»

 ДАЗ — Дніпропетровський автозавод було закладено 21 липня 1944 року за тодішньою околицею обласного центру і зведено з використанням вивезеного з Німеччини по репараціях технологічного устаткування та верстатів заводів Опеля. За сім років дніпропетровці освоїли виробництво армійських амфібій і вантажівок «Украинец». Вперше потрапивши на «автозавод» восени 1954 року, я ще застав не бачених у місті «українців». Скопійованих, подейкували, з одержаних по ленд-лізу безплатних американських «студебекерів» і тому не випущених за прохідну.

студебекер

Адже вже на повну потужність йшла «холодна війна», розпочата після ще недавньої гарячої. «Змагання комунізму з капіталізмом» розв’язало гонку озброєнь. Хоча й гарячі локальні війни мали місце — у 1950 році на Корейському півострові спалахнула війна «за визволення корейців з-під гніту американських імперіалістів», що аж дмухнуло пожежею третьої світової війни! 1951-го ДАЗ перехрестили у завод № 586 (перше виробництво — поштова cкринька № 186, нинішній «Південмаш»; друге виробництво — п/с № 192, нинішній ДМЗ — Дніпропетровський машинобудівний завод) Міністерства оборонної промисловості і перелаштували на виробництво бойових ракет і радіолокаторів.

Ракетний конвеєр запрацював у Дніпропетровську 1953-го. Спочатку — «одиничок» (Р-1 з індексом 8Ж38), «відтворених» з Фау-2 німецького конструктора Вернера фон Брауна. Слідом — «двійок» (Р-2 з тим же індексом 8Ж38), вдосконалених під керівництвом С. Корольова. За Дніпропетровськом на «сотці» несамовито зарокотали ракетні спиртово-кисневі двигуни німецького доктора-інженера П. Курта (у московській Бутирці був співкамерником автора книги «Хранить вечно» письменника Лева Копелєва).

До речі, під час навчальних стрільб в уже незалежній Україні запущена «одиничка»-пенсіонерка зруйнувала 9-поверхівку у Броварах під Києвом і вбила кількох громадян. Осоромивши екс-міністра оборони нардепа-«регіонала» Олександра Кузьмука за відзнаки влучних підлеглих.

Борис Матющенко,

журналіст

P.S. Крім власної пам’яті, використано джерела Інтернету.

Sharing is caring!

Send a Comment