Вашому сину 18 років? Я Вам співчуваю, бо тепер чекайте на прокурора, на «Беркута»…

Як у нас в Україні кажуть: «малі діти – малий клопіт, з великими – великий…» Але давайте спробуємо розібратися, куди потрапляє наша дитина, якщо раптом робить самостійні перші дорослі кроки, де опиняється?

Отже, коли нашому герою виповнилося 17 років, він закінчив школу. У 2011 році поступив до річкового училища, що на Подолі у Києві. А так сталося, що наш герой – назвемо його Ігор – хлопець самостійний та не без амбіцій. До того ж він став через край самостійним і вирішив поїхати з батьківського дому, що в Гостомелі, поближче до навчання. Юнаку здавалося, що гуртожиток та флотська форма училища змобілізує його, а ще позбудеться впливу вуличних друзів. Це віталося батьками, вони вже бачили, як ці «друзяки» заважали синові нормально жити, адже в міліції вже завели справу на Ігоря як неповнолітнього порушника.

Однак виявилося, що забезпечення гуртожитком для мешканців Київської області «нє положено», та ще й Міністерство освіти та училище затягнуло із стипендією аж до листопада. Мало того, ще й вимагали тисячу гривень «благодійного внеску». Тож Ігорьок повернувся під батьківську опіку, опанувавши лише спеціальність «корабельного кухаря» – навчився готувати салат «Олів’є» та суп «Мівіна». Зазнавши такої поразки у флотській справі, він у переддень Нового року поїхав у Білорусь до мами, її він і порадував кухарським умінням.

У Мінську Ігор намагався влаштуватися до одного з міських училищ, де для учнів гарантовано безкоштовне навчання та безкоштовний проїзд у транспорті… Та Ігор вимушений був збагнути ще одну суттєву річ: йому – громадянину України – там у Білорусі все вище зазначене також «не положено», з чим він і повернувся додому…

Отже настав час і військкомат прислав 17-річному юнакові повідомлення про необхідність стати на облік. Ще до виповнення 18 років Ігор пішов з довідками для військомату. До війська – так до війська! Сподівався, що його призовуть найближчою осінню…

Та не так сталося, як гадалося: лікарі виявили три підозри на хронічні захворювання. Перша – алергія, яка вже давно його турбувала. Хлопець двічі на рік опухає, особливо, коли цвіте амброзія. Часто алергетики навіть ніколи не бачили цієї рослини, від якої страждають. Може тому й не бачили – що в такі дні сидять вдома, бо все це може закінчитися летально – від анафілактичного шоку. Одного лише дешевого димедролу (що продається вже тільки за рецептом) може не вистачити, тому хворому часто потрібні інші ліки. Ігорю допомагає препарат, що не зареєстрований в Україні, тому термінова допомога полягає в надзвичайній швидкості прийняти цей припарат в момент загострення. Крім усього, в Ігоря були діагностовані підозри на плоскостопість та затемнення в нижній частині хребта, що потребувало ретельного медичного обстеження. В Ірпінській лікарні звичайні громадянські лікарі направили Ігоря на МРТ за 600 гривень, бо в обласній лікарні «безкоштовно», але за 150 гривень, МРТ роблять з 2-місячною чергою – це вкращому випадку, як обіцяють медики. Адже ті, хто ту чергу все ж таки витримав, бувало і по 4 місяці чекали…

За час, поки його на брали до війська, Ігор намагався влаштуватися на роботу, але тільки дізнавалися, що він є призовником, то відмовляли з різних, часто надуманих, причин. У двох місцях хлопець уже й санітарну книжку оформив, сплативши свої останні 100 гривень санітарному лікарю у Ворзелі. Та не беруть хлопців-призовників ні в «Новусі», ні в «Магдональдсі». От і пішов він до будівельників на нелегальну роботу, де з обіцяної зарплати зазвичай віддають лише відсотків 40, та ще й погрожують здати міліції за якусь видуману провину…

Та, коли придавило насмерть бетонною плитою його товариша на будівництві мостопереходу в Києві (біля метро «Видубичі»), в Ігоря пропало бажання стати будівельником. Хоча раніше вони кілька місяців трудилися штукатурами в одному з сіл Київщини.

Оскільки Ігорю є куди дітися – знову їде в Білорусь. Він прагне там легалізуватися, щоб влаштуватися на роботу. Але в переліку реєстраційних документів у нього витребували довідку про несудимість та … закордонний паспорт. Але ж для отримання закордонного паспорту потрібна довідка з військкомату. Про необхідність такої довідки він і написав заяву у військкоматі, яку працівниця без реєстрації вклала в пухлу справу Ігорка…

Але з того, як поводять себе чиновники військкомату, складається  враження, що Ігор начебто збирається тікати за кордон від виконання конституційного обов’язку громадянина України. Адже помічник воєнкому кричав батькові Ігоря: мовляв, якщо його син завтра не прибуде до військкомату, то «буде вам і прокурор, і «Беркут», і армія…».

Таким чином, за два роки потроху вже неабияк набрякала справа на призовника Ігоря, як і в тисяч інших призовників Ірпінського регіону. Але для Ігоря ні в осінній призов 2012 року, ні в весінній 2013 року ця справа ніяк не могла набути статусу «нє годєн», як це було за радянських часів. Бо виявилося, що такий статус може тимчасово дати лише головний лікар комісії на ДВРЗ в Дарниці з «доставкою тіла призовника». Виявлялося все це таким чином: на підставі записів громадянських лікарів – військовий приймає рішення «годєн» чи «нє годєн» призовник.

До речі, і з навчанням у Ігоря могло не скластися, бо й досі, не зважаючи на довідку з навчального закладу, чіткого розуміння що із стаціонарного закладу хлопця брати не можна, поки не отримає спеціальність – немає…

В минулий понеділок на нараді в Ірпінського міського голови воєнком міста Ірпеня доповідав, що йому потрібне транспортне забезпечення на 40 осіб, що визначені для відбуття на призовний пункт. Тобто вже є списки тих, хто отримав якийсь більш менш зрозумілий статус. А як бути Ігорю і йому подібним?

Про результати призову в Ірпінському регіоні начальник управління ДМС міськвиконкому пан Демура повідомив батьку Ігоря на прийомі в вівторок, та висловив здивування з приводу неможливості отримати довідку з військомату та припинення процедури отримання закордонного паспорта громадянина України. Батько хлопця висловив багато нарікань на методи роботи відповідних служб регіону, але не сказав ще одного – Ігор зараз в Білорусі припиняє своє громадянство України, бо скільки вже можна знущатися з людини?

Але і це ще не все. Людина, яка по мобільному телефону з закритого номера представилася майором, у розмові з батьком Ігоря, що відбулася в середу, 3 квітня 2013 року, вимагала прибуття сина до військкомату. Саме цей майор погрожував прокурором і спецпідрозділом «Беркут».

Але драматичність ситуації, що проявляється в Ірпені, Кагарлиці, Білій Церкві та й по всій Україні, полягає в дуже сильній залежності призовників від апетитів воєнкомів чи їх заступників. Та скільки їх не викорінювати з керівних кабінетів з допомогою може тих самих прокурорів та «Беркутів» – система не зміниться, поки «досьє на призовників» не отримають чіткий статус у визначені терміни.

А тим часом безстатусні понадстрокові призовники продовжують давати тому ж майору 50 чи аж 100 гривень, аби їх кожного сезону не турбували зайвий раз…

Але тепер у Ігоря буде все добре – йому буде куди подітися від корупційного спрута, що на невизначеності свого статусу наживається на «рабах» військкомату. Система неможливості отримати зрозумілі умови – це корупційна основа подібної «діяльності» військкоматів, які посилаються на незалежні від нього обставини отримання всіх необхідних висновків медичних установ.

Але виникає ще й таке питання: хто саме несе відповідальність за юнаків, яких ми таким чином «здаємо» до армії: місцевий лікар чи військовий бюрократ від медицини, який за два тижні на ДВРЗ має розібратися хто з них може служити, а кого можуть батьки не дочекатися з армії?

Павло СТРІЛЯНИЙ

 Офіційно про призов до українського війська 2013 року

За інформацією Міністерства оборони в Україні внутрішні війська та десантники вже майже повністю перейшли на контрактну форму служби. 1 квітня почався весняний призов військовослужбовців строкової служби, який повинен стати передостаннім перед запланованим переходом на контрактну армію в Україні.

Всього планується призвати 13 тис. 900 чоловік, з них до Збройних Сил України – 7 тисяч 500 чоловік, у Внутрішні війська МВС України – 5 тисяч 200 чоловік, в Державну спеціальну службу транспорту – 1 тисячу 200 чоловік.

Раніше начальник Генерального штабу – головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Володимир Замана заявив, що восени 2013 року відбудеться останній призов на строкову військову службу. Після цього армія буде формуватися виключно за контрактом.

 На знімку: призовники у якості массовки під час концерту на ЕВРО-2012.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *