Останнім часом українські правоохоронні органи в суспільстві все частіше й все голосніше порівнюють з нацистським гестапо, яке колись тримало в остраху всю Німеччину. Проте таке порівняння не зовсім вірне. Можливо це когось здивує, але таємна державна поліція Третього Рейху всі роки свого існування діяла суворо в рамках законів. Так, недемократичних, жорстоких, дискримінаційних, проте — законів. Офіційно прийнятих і затверджених. Все було ретельно регламентовано, на кожну дрібницю була своя інструкція. Абсолютно нереальною є сцена з фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», де штандартенфюрер (полковник) Штірлиць пред’являє начальникові внутрішньої в’язниці гестапо наказ группенфюрера (генерала) Шелленберга і забирає ув’язненого пастора Шлага пити пиво. Насправді ж тюремний начальник без жодних неприємних наслідків для себе мав би послати і Штірлиця, і його шефа куди подалі. Тому що чорна форма одна, але відомства — різні. І генеральське звання в цьому випадку не мало ніякого значення.
А вже про те, щоб у п’яному вигляді влаштувати стрілянину в центрі Берліна, віддухопелити під настрій першого-стрічного бюргера, вломитися без ордера з обшуком до чийогось будинку або відібрати у власника яку-небудь пивну «У старого Готліба», хай навіть на особисте прохання самого «тата Мюллера», співробітник гестапо й подумати не міг. За будь-яку подібну провину на нього чекали або концтабір, або, у найкращому разі, Східний фронт. Інше діло — охоронні загони партії СС. Цих відморозків спеціальним наказом рейхсфюрера Гіммлера було виведено з-під німецької юрисдикції, тому вони творили, що хотіли, як на окупованих територіях, так і в самій Німеччині.
Українську міліцію ніхто від дотримання законів не звільняв. Принаймні, гласно. А ось негласно, схоже, хтось постарався. Інакше деякі співробітники Чернігівського УБОЗу вже давно майстрували б хомути на «червоній зоні» у Макошино як дрібні рекетири. Проте вони продовжують на волі займатися «справами неправедними». І не просто займатися, а — відкрито й цинічно, не боючись нікого й нічого. Одним з тих, кому не пощастило потрапитив поле зору чернігівських «убозівців», мешканець м. Чернігова — Микола Кублицький, якого працівники даного підрозділу заочно охрестили «рецидивістом та особливо небезпечним злочинцем», хоча фактично останній жодного разу не був судимий. Можливо у порівнянні з подіями у Врадіївці, де міліціонери зґвалтували і мало не вбили місцеву жительку, або з невідомо ким санкціонованим погромом, влаштованим «Беркутом» у Києві, його випадок виглядає дещо дрібним і не вартим уваги. Але ж про океан можна судити навіть за дрібною краплею води.
Спочатку вся «провина» 44-річного Миколи Кублицького полягала у тому, що він був співвласником невеликого підприємства, яке займалося встановленням метало-пластикових вікон. Кому з високого міліцейського начальства сподобався його бізнес — наразі невідомо, але на підприємця оголосили справжнє полювання. Перша зустріч Миколи Борисовича зі співробітниками УБОЗу відбулася 13 червня 2012 року, коли він разом з другом приїхав до Чернігівської районної лікарні провідати одного з працівників підприємства, такого собі Олександра Бригінця. Того напередодні начебто побили невідомі особи. З машини Микола Кублицький зателефонував «побитому». Той відповів, що він зараз у кабінеті лікаря, але незабаром вийде. Це «незабаром» протривало хвилин сорок, після чого Бригінець передзвонив Кублицькому і навіщось попросив його зайти у двір. Тут у авторів «сценарію» стався перший прокол — незадовго до того Микола Борисович зламав ногу, насилу ходив, опираючись на паличку, тому виконати прохання Бригінця відмовився і залишився чекати на нього біля центрального входу. Нарешті з’явився Олександр Бригінець, до речі, без жодних «слідів побоїв на лиці». Розповів, що у нього неприємності, чому Микола Кублицький не здивувався — неприємності, особливо по «фінансовій частині», з Бригінцем траплялися постійно. Не виключено, що саме через них він і погодився виконати відведену йому УБОЗом роль.
Не встиг Кублицький після розмови сісти знову у машину, як почалося дійство, іменоване в народі «маски-шоу». Як з під землі з’явилися «убозівці», витягли підприємця із салону автомобіля, скували йому руки за спиною «браслетами» і, не гаючись, оформили кримінальну справу відразу за трьома статтями Кримінального кодексу — ст.186 ч.2 (пограбування), ст.357 (заволодіння чужими документами) і ст.309 (незаконне зберігання наркотиків). Пакетик з невідомою речовиною і паспорт того самого Олександра Бригінця тут же, у присутності понятих, «знайшлися» у задній кишені шортів затриманого.
Як потім пояснював начальник, «забійного» відділу УБОЗу майор Дмитро Зубок, котрий керував операцією, міліціонери тихо-мирно їхали у своїх справах, аж раптом побачили біля лікарні бійку — і не могли не втрутитися. Яким чином людина зі зламаною ногою могла з кимсь битися — запитання не до нас. Зазначимо лише, що «експропріатори» у погонах, які звикли при повній безкарності діяти «махновськими» методами, цього разу старалися даремно: крім Миколи Кублицького засновниками і власниками підприємства, яке так комусь сподобалося, було ще кілька людей. Тому віддати фірму за «свободу», у чому й полягав, вочевидь, задум організаторів цього «наїзду», він не міг при всьому своєму бажанні. Проте в КПЗ йому посидіти довелося.
Шиту білими нитками справу, як і слід було сподіватися, незабаром закрили через відсутність складу злочину. Тверезомислячим людям цього не зрозуміти, але майор Зубок особисто просив Миколу Кублицького добровільно «взяти на себе» хоча б зберігання наркотиків! Той розсудливо відмовився зробити «доблесній» міліції настільки необхідну їй для очищення мундиру послугу. А послуга справді була необхідною — за перевищення службових повноважень кримінальну справу порушили вже проти самих «убозівців». І своєю відмовою Микола Кублицький накликав на себе нове лихо — йому почали банально мститися.
***
27 серпня 2013 року Кублицький був у гостях у приятеля. Пішов о пів на п’яту вечора. Але на виході його вже чекали біля десятка оперативників у цивільному — з відеокамерою й заздалегідь підготовленими понятими. Без усяких класичних «Громадянине, пройдемо!» і пред’явлення посвідчень, «убозівці» накинулися на підприємця, заламали йому руки за спину й спробували затягти у під’їзд. До ворожки не треба ходити, щоб догадатися навіщо. Спроба не вдалася — Кублицький почав кликати на допомогу. На вулиці й на балконах будинку в цей ще світлий час було чимало людей, тож свідків згодом довго шукати не довелося. Одна жінка навіть зняла на відео мобільного телефону все, що відбувалося. Не соромлячись сторонніх очей, затриманого зафіксували силовим захопленням у жорсткій позиції й один з «убозівців», майор Олексій Ігнатенко, мабуть з особистої неприязні, вдарив його ногою в гомілку. Від больового шоку Кублицький упав, після чого отримав ще один удар у те ж саме місце.
У результаті — закритий перелом зі зсувом. За всіма законами в таких випадках міліція зобов’язана надати потерпілому медичну допомогу, викликати «швидку». Замість цього покаліченого Миколу Кублицького повезли до нього додому — робити обшук. До речі, на місці затримки залишився його автомобіль, у бампері якого потім «знайшли» пакет з наркотиками. Чому обшук автомобіля не було проведено відразу ж, а відкладено на кілька годин, думаємо, пояснювати також не треба.
Перед початком обшуку Миколі Кублицькому пред’явили ордер. Здавалося б, все як належить. Але документ чомусь був виписаний слідчим суддею суду Козелецького району, де Кублицький ніколи не проживав і будь-яких справ не має. До того ж дозвіл на обшук був наданий судом на підставі свідчень якогось громадянина Сидоренка, якого Микола Борисович знати не знав і в очі ніколи не бачив. Втім Чернігівський УБОЗ такі дрібниці не збентежили. Квартиру обшукували годин з п’ять. Весь цей час Микола Кублицький, терплячи пекельний біль у зламаній і опухлій нозі, разом з дружиною і викликаним ним адвокатом, нікуди не відлучався. Адже те, що лише чисто випадково не запхали йому в кишені при затримці, могло «знайтися» у якомусь ящику столу. На щастя, при свідках «підстава» в «убозівців» знову не вийшла.
Нічого кримінального не знайшовши в квартирі, оперативники нарешті виявили бажання обшукати залишений під «охороною» автомобіль, де на них, як уже згадувалося, й чекав «успіх». Сам Кублицький повертатися до будинку приятеля відмовився, написавши відповідну заяву, і поїхав у лікарню. Проте оперативники на те й оперативники, щоб вчасно реагувати на форс-мажорні ситуації — Кублицький ще сидів у каталці, чекаючи обстеження, а працівники УБОЗу вже нав’язливо поясняли лікареві травмпункту, що привезли небезпечного рецидивіста (при тому, що Микола Борисович жодного разу не був під судом!) з вивихом, і що це необхідно врахувати під час прийняття рішення за результатами обстеження.
Тут необхідно зазначити один момент. Згідно зі спільним наказом Міністерства охорони здоров’я й Міністерства внутрішніх справ лікарі зобов’язані негайно робити запис у журналі й повідомляти міліцію про кожен випадок травм явно кримінального характеру. Якщо при цьому потерпілий заявляє, що травму йому завдали співробітники правоохоронних органів (а саме це відразу ж і заявив лікарям Микола Кублицький), черговий міліціонер, який прийняв таку інформацію, зобов’язаний без зволікань сповістити про це прокуратуру. У Кримінально-процесуальному кодексі України від 19 листопада 2012 року чітко зазначено, що такі факти невідкладно мають реєструватися в єдиному реєстрі досудових розслідувань з одночасним початком карного провадження.
У даному ж випадку цю інформацію було злочинно зігноровано. Отримавши повідомлення із травмпункту, черговий Чернігівського міськвідділу міліції записав її в перекрученому вигляді, не вказавши, що травму Миколі Кублицькому завдали співробітники УБОЗу. Крім того, лікар травмопункту, що робив обстеження потерпілого, виявився напрочуд тямущим і діагностував у нього не тілесне ушкодження середньої тяжкості, що автоматично мало б призвести до карного провадження, а всього-на-всього… ушиб зв’язок! Пізніше, вже в ході розслідування неправомірних дій співробітників УБОЗу, цей же лікар, визнав, що, справді, мав місце перелом зі зсувом. Помилився, мовляв, з ким не буває. На той час рентгенівські знімки вже вивчила експертна комісія, яка встановила, що тілесні ушкодження такого характеру могли бути отримані виключно в результаті удару тупим предметом в область перелому.
Фактично, сталося приховування злочину, через що факт нанесення травми не було вчасно внесено до ЄРДР і карне провадження відкрили лише в листопаді — після того, як Микола Кублицький подав заяву до Чернігівської обласної прокуратури.
Проте і тут спочатку склалася абсурдна ситуація. Прокуратура Чернігівської області передала заяву для розгляду… до УМВС області, аргументуючи свою відмову відкривати карне провадження тим, що не визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. А для того, щоб визначити ступінь, необхідно… відкрити кримінальне провадження!
На щастя, в органах правопорядку ще залишилися люди, для яких поняття «обов’язок» і «честь мундира» — не абстракція. Зібрані матеріали у справі Миколи Кублицького, що підтверджують факт завдання йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості й перевищення службових повноважень «убозівцями», повторно надійшли до прокуратури. І знову були «відфутболені». Так повторювалося кілька разів. Врешті-решт прокуратура, отримавши настільки вичерпний пакет слідчих документів, що відвернутися від нього було вже неможливо, ввела інформацію про перевищення співробітниками УБОЗу своїх службових повноважень до єдиного реєстру і відкрила кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України. Поки матеріали поповнювалися новими свідченнями, результатами очних ставок, упізнань і слідчих експериментів, до облпрокуратури зачастило керівництво УБОЗу, а фігурант справи, майор Олексій Ігнатенко, терміново пішов на лікарняний.
***
Перемога правосуддя? Аж ніяк. За словами інформованих джерел, для складання обвинувального рішення й передачі справи в суд достатні підстави були ще до Нового року. Проте цього не сталося. Чому? Запитання риторичне. Не було команди зверху! Саме «командами», а не Конституцією й правовими актами змушені сьогодні керуватися люди, котрі захищають Закон. Та чи надійде така команда, якщо врахувати, що за одним з відомчих наказів Міністерства внутрішніх справ безпосередні начальники визнаних винними співробітників внутрішніх органів автоматично несуть таку ж відповідальність, як і вони? Автори цього наказу, можливо, хотіли, як краще: зміцнити дисципліну «у лавах». А вийшло, як завжди: начальство нині покриває підлеглих як за «винагороду малу», так і остерігаючись покарання.
Ветерани чернігівської міліції зі смутком згадують колишній УБОЗ, на рахунку якого було чимало дійсно славних справ. Організація, яку називають УБОЗом зараз, нічого спільного з правоохоронною діяльністю не має і навіть не приховує цього, переконана у своїй безкарності. І поки стан справ не зміниться, у країні, як і раніше, замість книжок, що прославляють героїчні будні органів внутрішніх справ, будуть видаватися посібники: «Як захиститися від міліції», а громадяни будуть іронічно посміхатися, чуючи слова неофіційного міліцейського гімну: «Если где-то человек попал в беду — мы поможем, мы все время на посту!»
Р.S.
Коли цей матеріал вже було підготовлено до друку, надійшла інформація, що 15 січня 2014 року справу про завдання громадянинові Миколі Кублицькому тілесних ушкоджень середньої тяжкості та перевищення співробітниками Чернігівського УБОЗу своїх службових повноважень прокуратурою Чернігівської області було закрито. Нібито за відсутністю складу злочину. Повну і чітко аргументовану доказову базу, надану слідством, було нахабно проігноровано. На чиє прохання?
Василь ЗАЯРСЬКИЙ,
Андрій ГОЛОВАЧ
Київ-Чернігів-Київ