Як довго ще дихатимуть жителі Березані повітрям згарища стихійного сміттєзвалища?

Є у Михайла Салтикова-Щедріна цікава повість — «Сказка о ретивом начальнике, как он сам своими действиями в изумление был приведен». До речі, самого Михайла Салтикова (літературний псевдонім — Микола Щедрін) за його перші дві повісті в 1847-48 рр. було заслано в провінцію. Там, аж до відновлення активного творчого життя, він зробив досить успішну карєру чиновника, дослужившись до посади віце-губернатора Рязанської і Тверської губерній. Тобто, знав не з чуток про чиновницьке життя-буття і, отримавши безліч вражень від служби, стає автором багатьох творів про життя державного люду, в яких тонко і дотепно розкрив соціальні типажі людей.

Ось, наприклад, такі рядки з повісті «о ретивом начальнике»:

«В некотором царстве, в некотором государстве жил-был ретивый начальник. А случилось это очень давно, в ту пору, когда промежду начальства два главных правила в руководство приняты были. Первое правило: чем больше начальник вреда делает, тем больше отечеству пользы принесет. Науки упразднит — польза; город спалит — польза; население испугает — еще того больше пользы. Предполагалось, что отечество завсегда в расстроенном виде от прежнего начальства к новому доходит, так пускай оно сначала, через вред, остепенится, от бунтов отвыкнет, а потом отдышится и настоящим манером процветет. А второе правило: как можно больше мерзавцев в распоряжении иметь, потому что обыватели своим делом заняты, а мерзавцы — люди досужие и ко вреду способные.

Все это ретивый начальник на носу у себя зарубил, и так как ретивость его всем была ведома, то вскорости дали ему в управление вверенный край. Хорошо. Помчался он туда и уже дорогой все сны наяву видит.

Мер на згарищі

Как он сначала один город спалит, потом за другой примется, камня на камне в них не оставит — все затем, чтоб как можно больше вверенному краю пользы принести. И всякий раз при этом будет слезы лить и приговаривать: видит бог, как мне тяжко! Годик, другой таким манером попалит — смотришь, ан вверенный-то край и взаправду помаленьку остепеняться стал. Остепенялся да остепенялся — и вдруг каторга! Да не такая, как в Сибири, каторга, а веселая, ликующая, где люди добровольно под сению изданных на сей предмет узаконений блаженствуют. В будни работу работают, в праздник песни поют и за начальников бога молят. Наук нет — а обыватели все до одного хоть час на экзамен готовы; вина не пьют, а питейный доход возрастает да возрастает; товаров из-за границы не получают, а пошлины на таможнях поступают да поступают. А он только смотрит да радуется; бабам по платку дарит, мужикам — по красному кушаку.

— Вот какова моя каторга! — говорит он ликующим обывателям, — вот зачем я города огнем палил, народ пугал, науки истреблял. Теперь понимаете?

— Как не понимать — понимаем».

Дивлячись на діяльність нинішнього березанського міського голови (на превеликий жаль, в Україні таких немало), уже вкотре переконуєшся в геніальності літературного классика, який півтора століття тому так достовірно і навіки описав типаж градоначальника.

Що характерно, два місяці тому (і за місяць до Львівської трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі!) березанські активісти вже вкотре проводили дискусію на ФБ про міське сміттєзвалище. Приводом обговорення цього гострого питання стало загоряння полігону твердих побутових відходів м. Березань 5 травня 2016 року (про що повідомлялося на сайті berezan.net.ua/). Площа, яку охопило полум’я, становила один гектар, а вітер перекинув полум’я ще й на ліс, що знаходиться поруч.

Безымянный2

На думку тих, кому не байдужі проблеми рідного міста, місцева влада проблему сміттєзвалища пустила на самоплив, вдаючи, що проблеми як такої взагалі не існує. Зокрема, дискусія точилася навколо наступного висловлювання: «У місті Березані немає полігону твердих побутових відходів. Те, що ми називаємо цим полігоном – то здоровенне стихійне сміттєзвалище, яке рік у рік підпалюють, аби розчистити місце для нового сміття. Така от «утилізація» відходів за кошти березанської громади. Як не дивно, але можливість подихати повітрям згарища стихійного сміттєзвалища березанці оплачують двічі – один раз щомісячно сплачуючи за утилізацію сміття, другий раз гроші з їхньої кишені забирають у вигляді податків з доходів фізичних осіб. Податки надходять до місцевого бюджету, а далі (з того бюджету) – поступають рятувальникам. Чи не забагато платимо, панове?»

Один з нових заступників міського голови Андрій Петренко відгукнувся на зауваження учасників обговорення в Інтернеті. Його зацікавила інформація про те, що виявляється «був же проект по лінії утилізації відходів, треба було лише дати дозвіл і все б працювало як годинник, а тепер маємо те, що маємо…»

Безымянный1

Пан Петренко поцікавився, «а можна докладніше про проект лінії утилізації?» і повідомив, що він «робить дослідження на цю тему і шукає шляхи вирішення проблеми». Виявляється, що інформація, що «сміттєзвалище вже продане у приватні руки, а сміття звалюють вже на пайові наділи людей в околиці сміттєзвалища» для заступника міського голови не була новиною: «Так, сміттєзвалище продано давно. І є великі сумніви стосовно законності продажу. Я саме це зараз досліджую. Буду вдячний за контакт Ганжі Олега у приват».

І тут же у пана Петренка запитали: «А чому б Вам, шановний, не звернутися у прокуратуру із заявою про те, що група відомих Вам осіб скоювала злочин за ст. 375 Кримінального кодексу України, примушуючи громадян до виконання подібних обов’язків? Адже березанці оплачували й оплачують «утилізацію сміття», а не перевезення його та утворення нового більш масштабного сміттєзвалища, тому зараз мають повне право вимагати від комунальних служб повернення своїх коштів. Це шахрайство, пане Андрію, про яке владі давно відомо. І не потрібно шукати телефони Ганжі Олега чи когось іншого. Пройдіть до кабінету міського голови, який у недалекому минулому був депутатом Київської обласної ради. Він знає з приводу цього питання більше за всіх мешканців міста разом узятих, бо володіє інформацією, як то кажуть, «з перших вуст».

Але А. Петренко й надалі наче мантру повторював, мовляв, «знаю, тому що досліджую». Правда, ще пообіцяв, що «подання в прокуратуру мається, скоро побачите…».

Ну, а далі знову читайте Салтикова-Щедріна: «А второе правило: как можно больше мерзавцев в распоряжении иметь, потому что обыватели своим делом заняты, а мерзавцы — люди досужие и ко вреду способные».

Саме такі «люди досужие и ко вреду способные» і стоять горою за бережанського градоначальника пана Тимченка: «Хочу сказати одне, що ні при кому іншому, хто керував нашим містом, не було таких змін та порядку, як зараз. І річку вичистили — бачила аж за білу глину, далі просто не ходила, паркани пофарбовані, клумби посаджені. Кому заважає дерево біля будинку побуту — зрубали, всі заходи в місті — на рівні. Коли в наше місто останній раз приїжджали артисти з концертами? А тепер — будь ласка, на будь-який смак. Дороги ремонтуються, скільки пам’ятаю, біля нашого дому ями — тепер не має. У всіх сферах життя він приймає участь».

Замість епілогу

Нещодавно вся Україна з тривогою спостерігала, як у Львові через трагедію на Грибовицькому сміттєзвалищі трапився справжній апокаліпсис – у місті через невивезення сміття стоїть страшенний сморід, від якого вивертає, гниють залишки їжі, в яких порпаються зграї приблудлих собак і котів. Тоді як в Україні стаються такі трагедії, в європейських країнах майже все сміття переробляють. Система роздільного збирання та переробки відходів для українців – лише маска, тому все потім знову опиняється в одній купі.

На вивезенні і нібито переробці сміття отримують чималий прибуток. Недбальство чиновників і підприємців, в тому числі і березанських, які в гонитві за прибутком, забувають, що в цьому місті ще жити їхнім дітям, рано чи пізно може привести до біди. Якщо не таку масштабну, схожу на Грибовицьку, яка вбила людей на Львівщині, то принаймні на ту, що трапилася в Ізмаїлі, і призвести до масових інфекційних захворювань жителів Березані.

Тож громада чекає на предметну відповідь від керівників міста на запитання: «Як довго ще дихатимуть березанці повітрям згарища стихійного сміттєзвалища?»

Іван ГРИНІВ, спеціально для НВ

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *