4 вересня — День пам’яті Василя Стуса: «Як добре те, що смерті не боюсь я…»

Сьогодні день пам’яті українського поета, перекладача, літературознавця і правозахисника Василя Стуса

Народився Василь Стус (1938-1985) на Вінниччині, але дитинство і юність минули на Донеччині. Навчався в Донецькому педагогічному інституті (нині Донецький університет), трохи вчителював на Кіровоградщині, потім – армія. Під час навчання і служби почав писати вірші. Його перші публікації з’явилися в 1959 році в «Літературній Україні». Восени 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР.

Отак живу: як мавпа серед мавп.

Чолом прогрішним із тавром зажури

все б’юся об тверді камінні мури,

як їхній раб, як раб, як ниций раб.

Повз мене ходять мавпи чередою,

у них хода поважна, нешвидка.

Сказитись легше, аніж буть собою,

бо ж ні зубила, ані молотка.

О, Боже праведний, важка докука —

сліпорожденним розумом збагнуть:

ти в цьому світі — лиш кавалок муки,

отерплий і розріджений, мов ртуть.

Василь СТУС

У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. Попри схвальні рецензії на його поезії, ані перша («Круговерть»), ані друга («Зимові дерева») Стусові збірки так і не були надруковані. У січні 1972 року його вперше арештували. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.

Після повернення восени 1979 року до Києва Василь Стус приєднався до гельсінської правозахисної спілки. Попри те, що здоров’я було підірване, поет заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку формувальником ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, потім – на фабриці взуття «Спорт».

Читайте також: У Краматорську відкрили пам’ятник Василю Стусу

У травні 1980 р. був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями Василь Стус кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами його на рік відправили у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари, хоча це й не порушення режиму. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув у ніч з 3 на 4 вересня, в карцері, можливо, від переохолодження. Офіційна версія смерті поета – зупинка серця.

Василя Стуса поховали спочатку на табірному кладовищі і лише у 1989 році разом із побратимами, Юрієм Литвином і Олексою Тихим, перепоховали на Байковому кладовищі Києва.

Останнім часом на передній план виходить більше героїчна біографія Стуса та його національне подвижництво (він і дійсно був «людиною морального абсолюту», як зауважує Іван Дзюба), але не варто забувати, що Стус – передусім поет. І до того ж, поет найвищого ґатунку. Поет європейського класу, ні на кого не схожий, надзвичайно глибокий і самобутній.

Sharing is caring!

Send a Comment