Андрій Кокотюха: Гумор розбрату – що не так із кінокомедіями в Україні

Для тих, хто не в курсі: комедії, телевізійні та повнометражні, давно стали прокляттям українського кіно/телевиробництва.

Скандал довкола ще не знятого комедійного серіалу СМТ Інгулець, на який виділено 33 мільйони бюджетних коштів і який є погано прихованою рекламою одіозного аграрія Олександра Поворознюка, який уже рік як перетворився на треш-телеперсонажа, нагадав мені одну не аж таку давню історію. Теж прямо пов’язану зі створенням кінокомедії і теж зі старту перерослою в скандал. Спалахнув він через тоді ще не президента України, а актора-коміка Володимира Зеленського.

Було це 2016-того року. У вересні, виступаючи в Юрмалі, Зеленський у сатиричному скетчі порівняв Україну з порноактрисою. Ще й перед російською публікою. Доволі відомий факт, який недоброзичливці згадують чинному голові держави ледь не щодня. Незабаром відбувся пітчінг Держкіно, на якому Студія Квартал95 просила в держави близько мільйону гривень на зйомки повнометражного фільму Слуга народу 2.

Варто наголосити — компанія не претендувала на сто відсотків фінансування, адже на той момент мала навіть не мільйонні, а мільярдні обігові гроші. В гривнях, звісно. Фокус у тому, що за умовами Держкіно можна було взяти частину коштів, а потім повернути за результатами бокс-офісу. Або — не повернути, за це не карали ніяк. Хіба потім, наступного разу, могли не дати грошей і здебільшого не давали. Проте в Україні працює — до минулого року працювала, — так звана європейська модель фінансування кіновиробництва. Яка передбачає участь державних та недержавних коштів. Словом, жодної крамоли чи спроби нажитися на платниках податків кварталівці не мали.

Аж тут особисто Володимиру Зеленському згадали той самий проклятий жарт та публічно відшмагали в прямому ефірі — саме в такому режимі проходили захисти проектів. Мовляв, тут вам, нешановний, Україна — порноактриса, а тут ви в України просите мільйон. Результат: продюсер Зеленський образився, розвернувся, хряснув дверима й зняв Слугу народу 2 з пробігу.

Знаєте, чим це закінчилося? Фільм створили власним коштом, він став лідером прокату серед українських стрічок, зібрав без малого мільйон доларів… і непозбувно збентежив тодішнього очільника Держкіно Пилипа Іллєнка. На його переконання, аби тоді не почалася заруба, Держкіно звучало б серед творців успішної комедії. Це працювало б на імідж державного агентства, доводило скептикам, що там не дарма їдять хліб і просять грошей. Надалі помилок не повторювали, і за підтримки Держкіно вже знімали і проекти Кварталу, і комедії студії Юрія Горбунова, яка зараз опинилася в епіцентрі скандалу й навіть особистих розборок між діячами шоу-бізнесу.

<p “margin-bottom:0cm;margin-bottom:.0001pt;text-align:=”” justify”=””>Для тих, хто не в курсі: комедії, телевізійні та повнометражні, давно стали прокляттям українського кіно/телевиробництва. Комедії хочуть всі замовники. Тому їх замовляють авторам невгамовні продакшен-студії. З комедією до масштабного російського вторгнення виграти пітчінг було найпростіше, легким порухом рухи. Елементи комедій вимагалися всюди, починаючи з детективів та закінчуючи мелодрамами. Комедійна мелодрама — ось ідеальна упаковка, ідеальний кейс для запуску проекту. А іронічний детектив витіснив серйозні кримінальні драми. По суті, комедія стала безальтернативною. Причин кілька. І всі вони — сови, натягнені на глобус.

Перша: це найлегший для втілення жанр. Ви заявляєте — ні, навпаки, смішити є найскладнішою наукою. Ви праві сто разів. Та є один нюанс: якщо вам не смішно, відсутність почуття гумору завжди закинуть саме вам, а не творцям стрічок. Довести, що це несмішна комедія, нереально. Все списується на гумор. Хто його не зрозумів, той дурень. А з дурнів завжди сміються.

Друга: комедіями прикриваються, мов заручниками. Точніше, не так комедіями, як потребою людей у комедіях. Відволіктися, видихнути, перевести подих, забути про страхи. Про те, що українці переживають найстрашніший час новітньої історії, навряд кому треба доводити. Ось тут з-за лаштунків визирають комедіографи — тобто, ті, хто себе так позиціонує. Вони продають гумор, сміх, за це завжди платять. Вам не смішно? Дивіться пункт перший.

Нарешті, безвідносно до комедій. Чи треба під час війни знімати кіно? Так, так і ще раз так. Хоча аргумент про голлівудські фільми часів Першої та Другої світових воєн не працює: на території США бойові дії тоді не велися. Зате цілком може спрацювати відсилка до російського та українського кіно обох згаданих періодів. 1918−1919 років кіно знімали в Одесі, де влада мінялася ледь не щомісяця. А під час радянсько-німецької війни кіностудії, включно з київською, тоді ще не імені Довженка, були, як зараз кажуть, релоковані до Середньої Азії. Історики кіно не дадуть збрехати: там знімалося мало комедій. Переважно — героїчні драми. Якщо хочете — так, пропагандистські, у правильному розумінні слова.

Повернемося до успішної практики Студії Квартал`95. Їм не дали грошей — вони зняли комедію за свої, ще й заробили. Отже, комедії самоокупні й рейтингові. Тож навіщо просити й, відповідно, виділяти на них державні кошти, якщо творці здатні окупити самі себе. Адже гумор найкраще продається. Просто вилучити комедії з переліку претендентів на державний грант. Залишаться ті самі, так потрібні зараз для підтримки бойового духу героїчні драми. А підтримувати бойовий дух — державна справа. Навряд хто сперечатиметься.

Sharing is caring!

Send a Comment