Ця молитва дісталася Богдану Гавриляку у спадок. В його родині старовинні ікони та молитви зберігаються поряд із фотографіями поколінь предків. Береже. Шанує. Пам’ятає. Цікава людина. Неспокійна. Бунтівна.
Він гарний батько, чудовий сім’янин і люблячий дідусь. Ми дружимо. Обмінюємося думками, спостерігаємо одне за одним.
Одного дня я зателефонував йому і запропонував записати програму. Була помітна пауза. Мовчання. І, нарешті, згода.
Дуже цікава риса програми «Сповідь» – вона урівноважує в людині різницю між дискомфортом переживань та бажанням щось змінювати в своєму житті. Тоді, коли людина не просто живе і розмірковує, чи навіть захоплюється своєю індивідуальністю, а коли нарешті усвідомлює, що десь зовсім поруч живе його рідна Нація, котрій він готовий сказати правду.
Він сповідується матері-Україні і людям, він кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри. Він мовчав і сердився. І носив в собі біль поколінь.
Обурюватися через те, що відбувається на кухні за чашкою чаю, жалітися на сьогодення – це найпростіше. Складніше – ставши на ноги, твердо і усвідомлено звернутися до Ікон і на чистому подиху звернутися до Українського суспільства і сказати про найдорожче, найчесніше.
Найбільша релігія – це добро. Найбільша довіра – це відкритість думок і прагнень. І коли нашу Батьківщину намагаються розшматувати як ззовні, так і з середини, ми не маємо права мовчати. Байдужість – це злочин. Це найстрашніший гріх!
Богдан Гавриляк воював з системою не на жарт. Суди, моральний тиск, безсонні ночі. І, коли ми почали діалог, він раптом видихнув…
Мені здається, що він ясно відчув, що десь на підсвідомому рівні ми воюємо самі з собою. Лише тому, що держава не працює. Не працює для нас. Для суспільства. Багато бруду. І бруд відверто кремлівський. Особливо важко це відчувати у Львові, адже це місто-Бунтар, котре не приймає нічого радянського. Та, на превеликий жаль, є нащадки диявола. Червоного диявола. С жорстоким обличчям, спотвореним знаком безбожжя. Цій людині неймовірно болить те, що відбувається в країні. Тепла людина. Життєрадісна. І, що найважливіше, віруюча.
Він знає історію багатьох поколінь своєї родини. Цього українця ніхто і ніщо не змусить жити всупереч його культурі та автентичності. Проте найбільше враження на мене справили родинні цінності, що передаються в сім’ї Богдана з покоління в покоління, і які так ніжно плекає він сам.
Спокійний, тихий і душевний діалог, котрий я запам’ятаю надовго. Після зйомок передачі пан Богдан зробив нам неймовірний подарунок. Старовинний дворик в самому серці Львова, старенька, проте напрочуд охайна квартира.
І, власне сам подарунок, зустріч з неймовірною пані Стефанією (та про це трохи згодом).
Як тільки ти з любов’ю, Молитвою і Господом звертаєшся до своєї землі, вона відкриває тобі небачений раніше вимір надсильної духовності. Варто лише попрохати Бога… Треба лише сильно та щиро молитися…
Серед нас живе ніким не знищена і незламна ВІРНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ і ЛЮБОВ. Рівень цієї любові надзвичайно високий. І народжується він під час недільної молитви. Цим величний Львів. Він молиться за Україну!
Наша основна мета – запалити свічки під іконами навіть у найвіддаленішому селі та в найменшому містечку. На передовій. В дорозі. в лікарнях та школах. Нам вкрай необхідний загальний егрегор національних прагнень. І не важливо якої релігії та якої конфесії. Ми, українці, велична нація і приймаємо з любов’ю усіх. Тільки першими словами цієї Молитви повинні стати Бог і Україна.
Дідусь Богдан Гавриляк виховує справжнього патріота. По-українськи. З повагою до заповітів предків та любов’ю до Батьківщини. Нехай буде Мир та Щастя в нашій з тобою країні, Богдане!
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Богдан Гавриляк