Держава бореться за кожного українця: як ворог хоче нас розсварити

Текст для тих, кого торкнувся полон. Я ніколи не бажала зла людям. Та в полоні я переконалась, що людьми назвати можна далеко не всіх істот, що схожі на нас.

Як росіяни формують списки на обмін

Нам не вистачило генетичної пам’яті для розуміння, ким є наш сусід. Як би не лащилась гадюка до рук – вона всеодно вкусить. Та то наш урок. І нам його потрібно врешті втямити.

Після повернення я почала активно вивчати ворожі канали з інформацією про полонених. І не здивувалась. Всі наративи звідти я чула чотири місяці з дня в день.

“Ви не потрібні Україні, вас не хочуть міняти, вас нема в списках, ти медик/жінка/цивільний/будь-яке твердження можна підставити забагато знаєш/поранений/азовець… Україна зруйнована. Поміняють лише потрібних. Шукайте підтримки в нас”.

Та я бачила, як формуються списки і ким. Іноді методом ткнутого пальця, іноді “принесіть мені найбільш стрьомного пораненого… Цей мені не подобається, давай іншого”. Я бачила, як зриваються обміни “бо ніби то Україна не захотіла”, а по факту через погоду чи поганий настрій російського начальства. В Оленівці я чула їх “турботу” та “бажання допомогти”. Кожної ночі.

Перемога – найважливіше

Вони хочуть перемогти. Будь-яким методом. Та найвразливіше – наші рідні. Жодному українцю не бажаю почути слова “загинув”, “поранений”, “полон”. Та ми чуємо це щодня. Винен у цьому наш ворог. Тільки він. Як сказав один чоловік: “Доки ви тут битиметесь, то ворог небитий лишиться”.

Наша зброя – холодний розсуд, наскільки це можливо. Наскільки можливо, коли твоє серце десь там, за ґратами, у ворожій неволі. Україні важливий кожен. Незалежно від частини, статі, звання, посади, імені.

Так, другим великим обміном забрали тих, в кого не було шансів повернутись звичайним обміном. І мене в тому числі. Чи питали мене, чи віддала б я своє місце будь-якому пораненому бійцю? Не питали. Так, я хотіла додому. Але більше я хотіла і хочу перемоги.

Та Україна платить. І бореться за кожного. Не допомагайте ворогу нас перемогти. Боріться, але не проти своєї країни. Дослухайтесь до тих, хто робить все, щоб ваші рідні повернулись додому.

Джерело: Катерина Поліщук “Пташка”

Sharing is caring!

Send a Comment