Господи Ісусе Христе Боже наш, ми згрішили перед Тобою, і праведним Твоїм судом через неправди і беззаконня наші втратили мир і злагоду в Україні нашій. Ти, Господи, бачиш протистояння між владою і народом, Ти бачиш, як злі сили розпалюють ворожнечу і ненависть між людьми, Ти бачиш непримиренність між протидіючими силами. Неправда породила в нас насилля, страждання невинних людей і кров. Ти ж, милостивий Господь, що не до кінця гніваєшся, дивлячись на наші вікові великі страждання, голодомор, гоніння на Церкву, заслання і катування, а ще більше – на велике терпіння нашого народу, бо ми і в стражданнях, і в неволі не втрачали віру в Тебе, єдиного істинного Бога – Ти змилувався над нами і дарував нам свободу і державу. Дякуємо тобі за милосердя Твоє, і припадаючи знову дякуємо за Твою безмежну любов. Ми хоч і грішимо перед Тобою, але ж і Тобі єдиному служимо.
Зглянься на нас, Чоловіколюбний Господи, і не карай нас гнівом Твоїм за наші провини вільні і не вільні, за наше протистояння і нерозумність, за нашу непримиренність, гордість і нетерпеливість один до одного, за наше небажання знаходити порозуміння. Але Ти, Боже наш, бачиш і навернення до тебе народу нашого, його віру і жертовність.
Господи Ісусе Христе, Ти сказав: «Без мене не можете робити нічого». Допоможи нам знайти примирення між протидіючими силами. Пошли в наші серця любов один до одного, мир і злагоду, – благає Тебе Церква Твоя. Владико Многомилостивий, охорони нашу державу від тих, хто зазіхає на її незалежність і хоче розділити її. Господи, збережи нашу Українську державу, як Ти завжди оберігав християнські держави.
Господи Боже, Ти керуєш народами і кожною людиною, ти даєш владу і відбираєш її, надихни нашу владу, щоб вона служила тим, хто обрав її, а не своїм інтересам, або невеликій частині суспільства. Навчи людей, особливо тих, що називають себе християнами, не продавати свою совість ні дешево, ні дорого, бо вона буде потрібна їм у житті. Господи, Спасителю наш, дай мудрість нашим народним депутатам, щоби вони приймали справедливі закони на благо народу і кожної людини, і не чинили неправди.
Господи Боже наш, Ти є суддя праведний, пошли суддям нашим благодатну допомогу і пробуди їхню совість, щоби вони не дивились на обличчя, на посади і на гроші, а чинили справедливий суд, щоби люди остаточно не втратили надію на правдивих суддів. Нагадай їм, Господи, що скоро і вони стануть перед Тобою на Твій суд. Господи, напоум наших правоохоронців не застосовувати зброю проти свого народу, проти своїх батьків і матерів, братів і сестер. Навчи також нерозумних людей не спокушувати правоохоронців на насилля.
Господи, Боже наш, сьогодні Україна переживає тяжке випробування. Це наслідок наших гріхів і беззаконь. Не карай нас надмірно, але зглянься на наші немочі, прости нам провини наші і допоможи нам знайти примирення і справедливість, захисти нас від видимих і невидимих ворогів наших, які хочуть поневолити нас, і помилуй народ наш, як Ти помилував ніневітян заради їх покаяння. Бо Твоє є милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь!
Ірина Мельник, мати В’ячеслава Мельника (позивний «Анчоус»), учасника російсько-української війни, бійця 80 аеромобільної бригади, котрий загинув в боях за Донецький аеропорт.
Цілий місяць намагався написати бодай речення, але не міг. Застряг. Зупинився. І щось дуже глибоко переусвідомлював. Так буває, коли на хвилі перших вражень під шум літньої зливи ти повертаєшся до рідного міста і ділишся добрими, яскравими враженнями з тими, хто живе та дихає нашою країною.
12 статей були написані легко та невимушено. На одному подиху… А тут слова застрягали комом у горлі від горя втрати В’ячеслава Мельника. Змушували задихатися від болю. Заважали думати та спати. Я поспішав ввімкнути комп’ютер, намагався занотовувати в телефоні, писати від руки ті слова, фрази, що спадали на думку… Марно… Просто немає слів.
Дивлячись на тепле полум’я єрусалимської свічки почав читати молитву. Словами, очима, душею благав Богородицю про сили та натхнення. Про захист від емоцій, котрі переповнювали серце. Молив про мир і любов, про милосердя та пам’ять. Про Небесне воїнство, котре, в свою чергу, і я в це свято вірю, молиться за усіх нас.
Матір загиблого на війні. Жінка, котра народила і виховала для нас Воїна. Героя. Жінка-герой, котра живе серед нас. Працює, стоїть в черзі, їздить в автобусі… Проста українська жінка. Її світ було зруйновано втратою єдиного сина. Рідного хлопчика, котрий буде жити в ній завжди. Вічно.
За її посмішкою біль. Ми знову розворушили той біль, хоча вона, як ніхто, потребує підтримки. Ірина продовжує жити далі – чоловік, доньки, онуки, господарство… Чоловік не витримав і сам пішов на війну після загибелі сина. Доля була милостива до нього. Бог береже мужніх та справжніх.
Родина Мельників до війни жила в Італії. Знайшли притулок в теплій та гостинній країні. Син. Саме він повернув їх на Батьківщину. Вирвав, наче різкий осінній вітер, із тихих італійських вуличок і затишних кафе і одразу кинув у жорнова війни. Славчик, як кличе його мама, не міг інакше. Життя було для нього випробуванням. Втративши родинне щастя, він знайшов своє кохання і планував вінчання. Любов з першого погляду…
На жаль, щастя було недовгим. Аварія. І на очах у хлопця гине половинка його серця. І дитина, зовсім ще юний хлопчина, зривається в пекло війни. Ірина досі чує його. Бачить уві сні. Відчуває його допомогу та підтримку. «Мамо! Матусю!»
Ірина дивилася мені навіть не в очі, а в душу аби зрозуміти – вірю я їй чи ні. Вона спитала у мене чи правда це… Вона шукає його серед усіх нас. Серед своєї рідної та любої Нації, за яку загинув її хлопчик.
Ми маємо бути поруч із нею! Маємо бачити душевний біль, схований за гіркою усмішкою в очах, натруджені руки і тендітні плечі. Маємо усвідомлювати велику українську чистоту. В її погляді сила та мужність: «Моя країна вільна і незалежна. Так само жив і вірив мій Син. Славчик»
У нашого українського героя В’ячеслава Мельника підростають двоє синів. Скоро вони подорослішають і намагатимуться зрозуміти – хто ж вони серед нас? Чи пам’ятаємо ми їх батька?
Навчися бачити посеред юрби обличчя обпалених війною матерів та батьків, жовто-синій. Бійся образити кожну дитячу душу, котра з такою ніжністю та любов’ю малює таткові-воїну жовто-блакитне поле, будиночок та сонечко.
Пам’ятай про них. Вони серед нас. Ходять і мовчать. Їм неймовірно боляче і самотньо… Та вони вірують.
Вона дивилася в мене і хотіла відчути відлуння свого хлопчика… Він був надзвичайно добрим та ніжним. Він досі з нею. Він її ЯНГОЛ.
Він і мій янгол, Ірино! Він захистив життя мені та моїм дітям. Він захистив мою Батьківщину. Він ліг в нашу землю, зробивши її святою для кожного українця.
У тебе, Іринко, тисячі синів по всій країні. Тисячі сердець. Мільйони очей. Вірних та відданих. І, що найсвятіше, вони пам’ятають народженого та вихованого тобою Героя. Я лише один з них. Просто мені випала честь сказати про це вголос. На очах у Нації і Бога.
Зовсім скоро, я в це свято вірю, ми всі разом зберемося на величезній площі. Всі ми – величезна, сильна, велична українська Нація. Горда, непримиренна, незламна. Загартована сльозами та кров’ю. Ми візьмемося за руки, запалимо свічки… і будемо згадувати імена наших загиблих героїв. І раптом почуємо, як вони моляться разом з нами, обіймаючи душами всіх, хто дочекався такого необхідного для усіх нас МИРУ.
Замість слів Славчику… В’ячеславу Мельнику, його мамі, Ірині Петрівні Мельник, його родині – батьку та синам, сестрам та племінникам… потрібна Молитва. Церковна свічка, Молитва та святі образи на іконах, котрі передають енергію сердець туди, до Бога, де так віддано молиться за нас наше СВЯЩЕННЕ ВОЇНСТВО…
Ірино, ми поряд. Завжди. Щомиті. Славчик серед нас… Ми свято його пам’ятаємо.