Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ: «Сповідь II. Ми не маємо права втрачати білих ворон!»

Непомітно для себе зрозумів, що «Сповідь» вимагає величезної витривалості душі. Щоразу переді мною постають сильні і гідні люди, яких ні в якому разі не можна ранити недовірою або нерозумінням їх внутрішньої СВОБОДИ. Це – справжні і мужні Українці, вони щиро турбуються і вболівають за майбутнє своєї країни. Те найпотаємніше, що довго боліло і ранило душу, необхідно обережно покликати на ВОЛЮ і, в поєднанні з одкровенням Божим, показати глядачу. Ми розучилися довіряти! Це  страшно. І для того, щоб не втратити СВЯТЕ слово УКРАЇНА, від нас від усіх потрібно щось більше, ніж ми самі.

screenshot_1

Післясмак сповіді з Вадимом…

 

Відчуття натягнутої струни… Постава. Честь. І глибинна, спокійна впевненість в своїх цілях і в своїх силах. Те тихе усвідомлення людини, яка обрала свій шлях душею, серцем і розумом і, не оглядаючись на можливі і неможливі перешкоди, крокує цим шляхом.

Два роки тому я публікував своє ессе про білих ворон. Воно було пов’язане з порожнечею від болісних втрат близьких мені людей. Так вже мені, мабуть, визначено Господом – глибоко, самою суттю переживати горе інших.

Несподівано загинув Діма Терновий в лютому 2015-го. А в грудні, в похмурий дощовий вечір, прийшла ще одна трагічна звістка про вбивство Лісника (Мужчиля О.В).

Але за втратами слідують надбання, і замість тих, хто поповнили ряди війська Господнього, Він посилає нам не менш гідних ДРУЗІВ. Так, незабаром після загибелі Олега Мужчиля «група Лісника» отримала справжнього друга – Андрія Дубовика.

Тепер переді мною Вадим Мельник… Випадковість? Ні! Це ще одне послання Всевишнього.

Нація, що воює, зобов’язана вибрати головуючою силою суспільства людей, які віддають себе служінню країні. Істинному! Вірному!

З усвідомленням себе спадкоємцем багатовікової історичної пам’яті предків і розумінням того, що можливість перебувати тут і зараз нам дали ріки крові, котрі протягом багатьох віків зрошували нашу землю, і не припинили проливатися сьогодні.

Саме це – найнеймовірніше в нашій генетиці те, що передається з молоком матері. Цьому варто вчити наших дітей і онуків. Це в крові, в серці, в соняшнику, в степовому вітрі Запоріжжя, в щедрій душі Львова, в сонливості Вінниці, у величі Карпат. Це відбивається памороззю на вікнах, забирається в чашку гіркої кави і проситься назовні чимось теплим і до болю РІДНИМ…

Ми не маємо права втрачати білих ворон! І якщо ми – Нація сильних, ми просто зобов’язані їх захищати, виховувати і ростити.

Загострена індивідуальність вражає систему своїм особливим ставленням до несвободи. Ця душа не зможе терпіти рабства! Цей дух не вміє стояти на колінах!

Але разом з тим, ці люди дуже самотні. Їм так потрібна наша любов. Їм так не вистачає нашої теплої і дружньої посмішки. А наша довіра для них – це сходинка для перемог.

Для них глибинно важливо – гідно виконувати своє завдання, робити більше і краще. Але вітрила їхніх фрегатів наповнює тільки розуміння того, що все, що вони роблять, не є даремним. А дати їм таке розуміння може тільки повага і довіра суспільства, отримуючи які вони дійсно зможуть стрімко вирватися вперед, везучи на своєму борту те саме суспільство, підтримка якого і є рушійною силою таких кораблів.

Українець, офіцер – це приклад для наслідування у воюючій країні. Ідеалізую? А як без ідеалів? Ні, ні в якому разі не ідолів! Ідеалів. Бездоганних і фанатично відданих справі Нації.

Особисто я готовий повірити йому і в нього! Без таких справжніх Чоловіків нам майбутнього не побачити!

Невже я не правий? Сповідай мене, ЖОВТО-СИНІЙ!

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ

 

Sharing is caring!

Send a Comment