Почесний посол ООН Маша Єфросініна — про маловідомі факти із волонтерського життя Сергія Притули: «По пиці заради благодійності»

Колега та друг Сергія Притули, почесний посол ООН в Україні Маша Єфросініна розповідає як розпочинався шлях добродійності одного з найвідоміших волонтерів України.

Відомий волонтер, політик, громадський діяч та засновник однойменного благодійного фонду, Сергій Притула у серпні став одним з героїв проекту «Люди, що наближають перемогу» у друкованому журналі NV. Людина, яка багато робить для того, щоб Збройним силам України було чим воювати, він розпочав свою діяльність задовго до повномасштабного вторгнення. Про перші кроки Притули-волонтера розповідає його колега, українська телеведуча, акторка, співзасновниця Фонду «Маша», Почесний посол ООН у галузі народонаселення України Маша Єфросініна:

«Я познайомилася з Сергієм у 2007 році завдяки участі у благодійній виставі. Ніхто з нас не був професійним актором. Тому ми постійно діставали наганяї від режисера. Я дуже переживала через це і тоді вперше почула від Сергія: «Чого ти вбиваєшся, мала? Ми ж це робимо заради благодійності. Ну, дістали трохи по пиці — нічого! Головне, що дітям грошей назбираємо». Пам’ятаю, яке враження на мене справили його слова.

Наше турне передбачало поїздки по дитячих будинках та інтернатах. Треба було бачити, як Сергій колихав маленьких дітей, як грався в настолки та придумував на ходу ігри для старших. Він плакав на концертах, які влаштовувала для нас малеча. І останнім виходив із цих зустрічей, бо ми просто не могли відчепити дітей від нього, а його — від дітей. Я думала: наскільки вразлива ця мужня людина, наскільки він переймається тим, що робить. І коли допомагає — допомагає з усіх своїх сил і можливостей.

Тому коли у 2014 році Притула сів на ресепшені Нового каналу й почав збирати медикаменти, гігієну, речі для сходу, я не здивувалася. Він майже рік регулярно приймав людей, які хотіли допомогти. Через кілька місяців необхідні речі вже везли вантажівками, а люди приходили з грошима. Бо розуміли: йому можна довіряти. Бо його робота — це не хизування, не разова акція, не піар на волонтерстві.

Відтоді він не звернув з волонтерського шляху, не опустив руки. Лише набирав обертів, допомагаючи дедалі більше, потужніше. Сергій уже не сидить на ресепшені Нового каналу, у нього гігантський фонд, який не вміщується на трьох поверхах, величезні склади. Він рухається вперед, еволюціонує і працює відкрито. Велика війна змусила його розставити пріоритети — і перемогло волонтерство.

У Притулі є непохитна жага боротися з несправедливістю. Тому, коли я потрапляю під обвал хейту, то знаю, що першим мені зателефонує Сергій. Я так само поруч, коли наклепи валяться на нього. 24 лютого Сергій був другою людиною, якій подзвонила у сльозах. Не розуміла, що буде, що робити, куди бігти. А він усміхнувся і сказав «Мала, ми не валимося. Ми будемо боротися. Будемо нищити цих тварюк. Пам’ятай: ми тримаємося». І я пам’ятаю».

Sharing is caring!

Send a Comment