Клоунада на президентській посаді розпочалася ще з 1 грудня 1991 року. Тоді більшість електорату, перелякана розпадом СССР, проголосувала за компартійного ідеолога Кравчука, унаслідок чого незалежну Україну очолили ті, хто проти неї боровся. Чи не клоунада?! Як у тій байці: на покарання за розбій в ставку – щуку вирішили втопити у річці.
Тоді совкова свідомість завадила обрати на найвищу державну посаду тодішніх лідерів національно-демократичного руху Чорновола чи Лук’яненка – дисидентів і політв’язнів. Позиція снобістської більшості зводилася до наступного штампу мислення: хоч і за праве діло, але сидів у тюрмі – такого до влади допускати не можна. «Не хочете зараз бачити президентом політичного в’язня – отримаєте в майбутньому кримінального!», – ця пророча думка пригадалася у 2010 році, коли президентом обрали Януковича.
Але йому передувала двадцятилітня клоунада на найвищій державній посаді. Природно, що з компартійця Кравчука нічого толкового не вийшло. Менш ніж за три роки його достроково переобрали у липні 1994 року. Найбільшою перевагою безпорадного перебування на президентській посаді Кравчука виявилося те, що його дійсно було реально переобрати у демократичний спосіб на «господарника» Кучму.
За його правління якого найкраще почав процвітати й використовуватися адмінресурс на виборах, що дозволило йому в підсумку протрималися понад десять років на цій посаді. Звісно, що не адмінресурсом єдиним. У 1999-му році переобратися Кучмі на другий термін допомогла «випадкова» загибель Чорновола в автокатастрофі.
Прокинулися в такій країні, в якій і засинали
Якщо всі очільники держави вважалися більше проросійськими за їхніх основних опонентів на виборах, то Ющенко числився таки прозахідним. Втім, клоунада продовжувалася вже під іншими декораціями. «Прокинутися завтра в іншій країні» і цього разу (після трьох турів виборів та інавгурації у січні 2005) не склалося.
У підсумку втрачені величезні можливості докорінних змін й глибокі розчарування в суспільстві призвели до обрання Януковича у лютому 2010-го. За чотири роки після відомих подій на Майдані в історії клоунади на вищих щаблях влади у лютому 2014-го стався унікальний випадок – президент самоусунувся від виконання посадових обов’язків.
Настуні вибори у травні 2014-го пройшли на одному диханні, неначе якийсь флешмоб. Численні завіряння й обіцянки Порошенка (насамперед, швидке припинення війни) дали йому можливість обратися з першого туру.
Унаслідок його діяльності на найвищій державній посаді маємо за підсумками голосування 31 березня цього року 30-відсотковий рейтинг з великим відривом у професійного актора комедійного жанру – Зеленського, так би мовити, «клоуна в законі». Словом, електорат свідомо вирішив називати речі своїми іменами – обрати президентом номінального клоуна, а не тих, хто фактично були ними під іншими личинами.
Це при тому, що при бажанні можна достатньо знайти чимало достойніших претендентів (Кошулинський, Гриценко, Смешко, Кривенко…) на посаду президента за нинішній клоунський тріумвірат в «турнірній таблиці». Смішно, аби не було так сумно, що в державі яка воює, голосують не за державників-націоналістів, а за коміків та «п’яту колону» агресора.
Поєдинок: телесеріал & адмінресурс
На передодні голосування у другому турі 21 квітня свідомий люд поставлено перед фактом вибору між телесеріалом та адмінресурсом. Чимала частина електорату природно не має бажання голосувати ні за того, ані за іншого. При цьому переймається питанням, як вчинити в даній ситуації?
Можна не йти на вибори. Але краще прийти і проголосувати так, аби бюлетень визнали недійсним з наступних міркувань. Одна справа, наприклад, коли зі ста виборців, які прийдуть дільниці в другому турі, 50 віддадуть голоси за одного і 30 за іншого. І зовсім інша, якщо – 10 за одного і 11 за іншого (решта бюлетенів недійсні). Такий рейтинг неабияк стимулюватиме майбутнього президента максимально швидко та ефективно працювати на ввіреній народом йому посаді. Чим менше голосів-відсотків матиме – тим дужче про людей думатиме.
До того ж вже варто мати на увазі наступні парламентські вибори у жовтні нинішнього року. Не варто нікому тішитися ілюзією, що з нинішній експеримент із президентством завершиться інавгурацією. Насправді, нею він тільки розпочнеться.
Юля СВІЧКОГАС, Олександр НАКАЗНЕНКО