Про головне — про людяність…

Ранок. Либідська. Я забігла до супермаркету. Взяла мінеральну воду і бігом до каси. В черзі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Міцної статури, гарно одягнений, але вигляд у нього був якийсь розбитий. Він заплатив за пляшку дорогого коньяку і вийшов на вулицю.

Я нічого не відповіла. Ранок. На своїй хвилі.
— Не вірите?! Збанкрутів і тепер кожні вівторок і п’ятницю приходить і купує на гроші, що залишилися, найдорожчий коньяк, — додала продавчиня.

* * *

Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв неподалік входу, поставивши пляшку на лавку.
— Дорогий, але не зовсім якісний, — сказала я, підійшовши.
Він поглянув на мене.
— Чому ви так вирішили?
Я взяла пляшку і показала на три характерні ознаки.
Він з цікавістю подивився на мене.
— Звідки такі знання?
— Я майже рік присвятила піару цієї продукції. Народилася у Вірменії, як я можу не знати чогось про хороший коньяк?!
Він усміхнувся.
— Ваша робота?
— Моє хобі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчий алкоголь?
— Люблю системність.
Ми обоє усміхнулися.
— А серйозно?
Він покрутив пляшку, зітхнув, потім подивився на мене.
— Все банально. Друг зрадив, партнер по бізнесу підставив, дружина пішла, а дівчина на днях розбила автівку.
— Це все?
Він здивовано подивився на мене.
— А хіба цього мало?
— Ну, по-перше, ви позбавилися людини, яка не була вашим другом. По-друге, від вас пішла жінка, яка вас не кохала. По-третє, дівчина розбила машину, але залишилася жива. І, нарешті, по-четверте, партнер підставив вас, але тим самим ви заплатили десятину на багато років уперед.
Тепер він широко усміхався.
— А ви хіба постійно відраховуєте десятину?
— Звісно! Саме тому Бог, коли я потрапила в подібну ситуацію, дав мені інше вирішення її. Ви запили, а я почала рекламувати алкоголь. Відчуваєте різницю?
Він розпрямив плечі і дещо сором’язливо подивився на мене.
— А ви не хочете кави? Я знаю гарне місце.
— Залюбки!

* * *

— Чому ви заговорили зі мною? — запитав мій новий знайомий.
— Профдеформація, — усміхнулася я. — Завжди намагаюся розговорити співрозмовника.
— А якщо серйозно?
— Я не повірила, що ви можете впасти на саме дно.
Ігор завмер і тільки через деякий час запитав:
— Чому не повірили?
— Тому що сильні люди вміють вчасно зупинитися.
Він поставив чашку і потім повільно приклав долоні до очей, ніби намагався втиснути їх в очниці ще глибше.
Я розуміла, що він стримував сльози, і дала йому можливість заспокоїтися.
Коли він прибрав руки, то деякий час мовчав, і лише згодом тихо промовив:
— Мама таке говорила моєму батькові: «Сильна людина вміє вчасно зупинитися».
Я спокійно додала:
— А ви син свого батька.
Ігор подивився на мене з усмішкою.
— Як вчасно ви спустилися на землю, богине піару!
Я розсміялася. Пригадала, як багато років тому мене так називала моя колишня колега і неймовірно талановита дизайнерка. Вона робила такі макети, що геть усі приходили на них подивитися. Це було справжнім витвором мистецтва. Кожен макет.

* * *

Ми могли б іще довго балакати, але мені треба було бігти, щоб зайняти улюблене місце в коворкінгу біля вікна.
— Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні, так? — запитав Ігор.
І я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно зміниться на краще.
— Не випадково, — відповіла я. — Це моя десятина.
Він заусміхався.
— Хіба богиня піару мусить платити?
— Часто в подвійному розмірі, — відповіла я.
І доки йшла по дорозі, то змахувала непрохані сльози. Я не соромилася їх – вони як наслідок катарсису очищали сприйняття того, що було головним.
А головною завжди залишається людяність.

Вероника Кирилюк

Sharing is caring!

Send a Comment