Схоже, Путін втомився?

Російський президент, напевне, втомився. Це підтверджують його мляві реакції на всі події, що відбуваються як в Росії, так і навколо неї

Як же сильно все може змінитися за рік. Восени 2019-го здавалося, що президент РФ Володимир Путін насолоджується успіхом. Проблеми Заходу, зокрема президентство Трампа, драма Брексіту і європейські розбрати дозволили йому створити собі репутацію впевненої фігури у світовій політиці. Але сьогодні ця стабільність виглядає радше як черствість, і її наслідки позначаються далеко за межами російських кордонів.

Кризу COVID-19 часто називають якоюсь аберацією — безпрецедентним викликом, що потребує безпрецедентної відповіді. Можливо, так і є, проте багато з тих проблем, які посилив коронавірус, виникли задовго до його появи.

У США пандемія посилила економічну нерівність, расові протиріччя і політичну поляризацію. В Європі очевидно показала, наскільки ненадійними стали трансатлантичні взаємини. А в РФ оголила інертність путінського режиму.

Такий зворотний бік уявного спокою за Путіна, який він і його поплічники вже давно представляють як певний антидот Заходу. Кремль «мав» втрутитися у справи України і Сирії, нормальне життя яких буцімто порушилось через вплив Заходу. Росія «мала» переписати конституцію, щоб продовжити правління Путіна, оскільки тільки він може захистити країну від хаосу, в який занурюється решта світу.

Але як колись яскраво зауважив Віктор Черномирдін, прем’єр-міністр єльцинських часів, «хотіли як краще, а вийшло як завжди». Відразу після референдуму «стабільне лідерство» Путіна стало не тільки безладним, а й похмурим.

У Росії боротьба з COVID-19 не призвела до таких же катастрофічних результатів, як у США чи Індії, але це сталося не завдяки Путіну. Він відсиджувався у безпеці в Кремлі, поки губернатори і держустанови конкурували за визнання їхніх «чудових» заслуг у боротьбі з цією кризою. Недивно, що результати виявилися вкрай нерівномірними — від Москви до Магадана та Калмикії.

У цьому зрушенні є присмак пізнього сталінізму

Загалом держава запропонувала мінімальну підтримку малому бізнесу і працівникам, незважаючи на їхню рушійну роль в економіці. Навіть путінський прихильник Олексій Кудрін, який очолює Рахункову палату, визнав помилковість такого підходу, який різко відрізняється від традиційного використання Кремлем політики «хліба і видовищ» із метою відвернути народ від бажання протестувати.

У цьому зрушенні є присмак пізнього сталінізму. Перед смертю Сталін зосередився на полюванні за ворогами і забезпеченні безперебійної роботи апарату держбезпеки — все інше його не цікавило. Коли він помер, на столі знайшли масу документів, які той навіть не відкривав.

Путін, усе більше нагадує Сталіна, схоже, теж утомився від більшості обов’язків лідера. Довго він активно намагався затвердити РФ як важливого і навіть страхітливого гравця на світовій арені. Але сьогодні, з огляду на все, в нього спостерігається лише якийсь залишковий інтерес для втручання у президентські вибори в США, а боротьба з ЄС з різних питань, великих і маленьких, виглядає ще менш захопливою.

Путіну майже нічого було сказати щодо отруєння його головного опозиційного суперника Олексія Навального. Слабкі спроби Кремля все заперечувати видали лише сум’яття його режиму.

Після того як у Білорусі почалися протести проти сфальсифікованих підсумків виборів президента, Путін вичікував кілька тижнів, перш ніж заявити про свою підтримку авторитарного Олександра Лукашенка. І все одно — в підсумку не було чутно його колишньої жорсткості. Він виглядав так, ніби робить це для галочки.

Реакція Путіна на ескалацію конфлікту через Нагірний Карабах видає той же летаргічний стан. Коли між Вірменією і Азербайджаном сталося зіткнення чотири роки тому, Росія зуміла погасити його за чотири дні. Цього разу битви тривають уже місяць, і кінця їм не видно. Напевно, відчувши, що у Путіна вимкнувся мотор, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган вирішив грати мускулами, підтримуючи Азербайджан.

Тим часом у Киргизстані масові протести змусили владу анулювати результати парламентських виборів 4 жовтня, а уряд країни — піти у відставку. Кремль заявив, що чинний договір про безпеку зобов’язує Росію запобігати катастрофічному розвитку ситуації. Але країна досі занурена в хаос.

Крах киргизького уряду, можливо, дає Путіну шанс побачити свою подальшу долю. Так, одного разу Путін вже впорався з аналогічним спадом, коли у 2012-му повернувся на посаду президента. Тоді негативні результати опитувань стали дзвінком пробудження, а знову енергійний Путін розіграв декілька геополітичних карт: надав притулок колишньому підряднику американських розвідслужб Едварду Сноудену, анексував Крим, почав інтервенцію в Сирію.

Але сьогодні рейтинги підтримки Путіна знову знижуються, і не схоже, що це призводить до якихось змін. Інерція і стагнація його режиму стають відчутними, як і розростання тіні втраченого значення.

Ніна Хрущова

Праонука Микити Хрущова, декан факультету Міжнародні відносини університету New School в Нью-Йорку, старший науковий співробітник Інституту світової політики, керівник проекту Росія

Sharing is caring!

Send a Comment