Українському суспільству потрібна Правда, а не побрехеньки олігархічних ЗМІ – ч. 1

Владоможці та їхні ЗМІ зробили все, щоб українці забули про злочини по знищенню найбільш яскравих Героїв України

Сьогодні,8 червня 2020 року, ми знову повертємося до постаті людини, чиє життя обірвалося саме у цей трагічний день… Ярослав Горошко! Вже 26 років його немає із нами, але навіки в золоту скарбницю України золотими літерами вписане це імя. Імя людини-легенди, яка стала символом мужності й нескореності, символом вірності і любові до Вітчизни.

Життя-мить блискавки, лиш спалах…

І загоряться тисячі свічок.

Вже мало слів і часу мало, щоб долетіти до зірок.

Застиг похмурий день в молитвах…

І котиться росинкою сльоза,

Бо кожне слово ріже наче бритва,

Бо кожен крок по гостроті ножа…

Серцями бються дзвони безкорисно…

Так він ішов крізь терни і брехню,

І нижеться калинове намисто

В скарбницю України-золоту!

(В. Феськів)

Проживши всього 37 років, Ярослав Горошко встиг зробити стільки, скільки інша людина не могла б зробити і за все життя! Герой Радянського Союзу, котрий двічі пройшов пекло афганської війни, він після закінчення Військової академії імені М.Ф. Фрунзе у Москві відмовляється від «головокружительной» кар’єри у столиці і повертається в Україну, а саме в м. Ізяслав, що на Хмельниччині, на посаду командира окремого батальйону спеціального призначення. Надворі вже був 1991-й… На рідній землі не всім сподобалась чесність, принциповість, нетерпимість до несправедливості молодого офіцера, який одним з перших присягнув на вірність незалежній Україні. Ярослав дуже швидко почув опір і нерозуміння.

Теплі спогади про цей період життя Ярослава Горошка залишив світлій пам’яті Ярослав Карп’як. Їхнє знайомство почалося весною 1991-го. Я. Карп’як працював тоді заступником голови Тернопільської обласної ради. «Таких бригад, у якій служив Ярослав, – згадує Я. Карп’як, – у колишньому Радянському Союзі було лише чотири! В них воїни проходили особливу фізичну підготовку, навчались вмінню діяти у будь-яких умовах. Ці бригади підпорядковувались тільки генеральному штабові. Відчуваючи можливість розпаду СРСР, генштаб не міг залишити Ізяславську бригаду в розпорядженні України. Москва наказала готувати бригаду до передислокації. У такому стані застало її проголошення незалежності України. І ось група відчайдушних сміливців, очолюваних майором Горошком, вирішила не допустити передислокації бригади в Росію. Це був небезпечний крок, адже у бригаді було чимало офіцерів та солдатів, налаштованих проросійськи, особливо серед вищого керівництва».

Я. Горошко з офіцерами-однодумцями рішуче стояли за розбудову Збройних Сил незалежної України, про що йшлося у статті «Розвідник номер один незалежної України – ч. 1»

Почалися цькування, погрози, про що і писав Я. Горошко у своїй статті «Цькування, або як я став «демагогом», «шкідником» і, нарешті, …«злочинцем», яка нами була опублікована раніше. Про це йшлося у статті Розвідник номер один незалежної України – ч. 2

Чорнобилов, Кирилов, Соловйов, Ярмоленко – офіцери, які все таки змушені були прийняти Присягу на вірність народові України (адже їм зовсім не хотілося втрачати «тепленькі місця», дачі, майно, квартири) свою діяльність спрямували не на створення Збройних Сил України і підняття їх боєготовності на вищий рівень, а на боротьбу проти членів Спілки офіцерів України, і особисто проти Ярослава Горошка.

Фальшивки, брехня, провокації… У своїй книзі «Бій біля кишлака Дурі», яка присвячена Я. Горошку, письменник В. Красюк цей складний період передав образно:

«В пошуках ПРАВДИ (кожний своєї) багато хто, в тому числі і Ярослав, побігли на марафонській дистанції… За його спиною, не обганяючи, побігли й інші… Вони знали, що Ярослав – боєць і перемогу не віддасть… Боротьба на марафонській дистанції настільки загострилася, що бойовий командир змушений буде поміняти місце служби. Його переведуть у Київ, а сім’я переїде жити у місто Тернопіль. Далі пошук ПРАВДИ для Ярослава закінчиться трагічно. Він загине при загадкових обставинах».

Загадкові обставини? Офіційна версія – зупинка серця. Не офіційна???

Ніхто із друзів, а тим більше рідні, односельчани, не повірили у випадковість загибелі Воїна.

…Зі спогадів світлої пам’яті батька Ярослава. «Він був знайомий із Костянтином Морозовим, першим міністром оборони України, якого у жовтні 1993 року зняв Кравчук, бо той зайняв тверду державницьку позицію щодо розподілу Чорноморського флоту. Уже полишаючи посаду, Морозов приїжджав до Ізяслава, оцінив ситуацію, у якій перебував Ярослав, і звелів: «Даю тобі три дні, і щоб ти був у Києві! Бо тут тобі не дадуть дихнути». І син поїхав. А слідом за ним, очевидно, і ті, котрі мали завдання його прибрати… Ні! Не вірю я у випадковість смерті сина! Ось така деталь: нам із невісткою не дозволили побачити його тіло перед експертизою. За нами невідступно йшов якийсь чоловік у цивільному: «Туда вам не следуєт». Такі «чоловіки» були присутні на похоронах Ярослава, які денно і ночно чергували біля домовини, ніби боялись, що Ярослав підніметься і назве імена вбивць.

А друзі говорили про те, що, очевидно, спецслужби Росії не змогли йому пробачити його корисну працю у бригаді і не упустили можливості «належно віддячитись».

Ярослав Горошко – людина, яка не купувала звання, не вислужувалася за зірки на погонах, не висиджувалася у затишних кабінетах, не виклянчувала пільги. Не ховався він від куль за спинами солдатів, а старанно й наполегливо навчав їх бойовому мистецтву. Навчав тому, що добре знав сам: «Робіть, як я», – любив повторювати Герой. Був завжди там, де потрібні були його досвід, знання і вміння. Ярослав українізував Ізяславську бригаду і поставив її на службу своїй Вітчизні. Він став командиром першого українського спецназу типу «Альфа» при МО і вважається розвідником номер один незалежної України. Офіцер дійшов до Міністерства оборони, щоб викласти свої міркування щодо майбутнього армії України. Він виховував солдатів на славних традиціях історії нашої держави. Ярослав Горошко жив так яскраво, що декому «сліпило очі».

У душу постійно закрадаються думки: «Як мало було зроблено для того, щоб врятувати життя Ярослава?», «Чому так швидко закінчилося слідство і ніхто не шукав вбивць Героя?», «Кому вигідна була його смерть?» Напевно, тим, чия «братня нога», як і передбачав Ярослав, ступила на українську землю у 2014-му.

Не стало Ярослава Горошка, а скільки ще після нього загинуло Новітніх Героїв! Тих, хто, як і Ярослав, віддали своє життя заради свободи і незалежності своєї держави! Тих, які ще могли так багато зробити для своєї країни, справжніх Патріотів.

Пішли за Ярославом Горошком патріот Олександр Музичко, більше відомий широкому загалу як Сашко Білий, потім один з найкращих розвідників війни на Сході України Олег Мужчіль, за Лісником підірвали в автомобілі Олександра Шаповалова. Ми вже не кажемо за тисячі славних синів України, котрі загинули і продовжують гинути на Донбасі. Це велика трагедія для Нації, коли йдуть найкращі із життя!

В наступній частині нашої публікації ми більш детально нагадаємо про Олександра Музичка, а також переповімо, хто насправді був Олег Мужчиль, за що і з ким він боровся. Минуло якихось 5-6 років і про цих людей олігархічні владоможці та їхні ЗМІ зробили все, щоб українці забули про злочини по знищенню найбільш яскравих Героїв України. Але багато що залежить від того, яку оцінку дасть Правді українське суспільство. Якщо ця Правда взагалі потрібна українцям…

Наталія Крячкова, В’ячеслав Ковтун

Далі буде…

Sharing is caring!

Send a Comment