Такі священики, як Орест Шпак, віддають кожному з нас часточку своєї душі – Олег Володарський (відео)

Молитва про дарування перемоги над ворогами

Господи Боже наш, єдиний кріпкий і сильний у війні, Ти єдиний маєш владу оживляти і умертвляти. Ти тримаєш серця всіх у руці своїй. Ти сам даєш тому кому бажаєш кріпость і мужність. Ти в безнадійній ситуації даєш перемогу над ворогами, немічні руки кріпиш, а сильних серцем боязливими і немічними робиш. Ти руйнуєш розум гордих і мужність і зарозумілість їхню в малодушність й втечу обертаєш. Ти Аврааму з малою кількістю воїнів, коли він прикликав Тебе, дав перемогу над тими, що полонили Лота племінника його, і з великою здобиччю він вернувся з бою. Ти через Гедеона, який на силу Твою надівся, з трьомастами мужів сокрушив незліченне множество мідіянців, перестрашивши їх і у втечу обернув ворогів народу Твого Ізраїля. І руками Гедеона і трьохсот мужів його Ти сто двадцять тисяч Мідіянців побив. Ти Давиду, слузі Своєму, який в багатьох і тяжких війнах на Тебе уповав і від Тебе поміч просив, силу, і кріпость, і мужність, і перемогу дарував єси. Ти і нині, Всесильний, Преблагий і Всемилостивий Владико, поглянь на нас недостойних рабів Твоїх, що в смиренні й покаянні перед лице Твоєї Слави припадаєм, і Тебе самого, Єдиного, Істинного в Трійці Святій славимого Бога, вірою призиваємо, і від Тебе єдиного поміч й заступництво маємо. Подай благовірному народу нашому і христолюбивому воїнству його силу і кріпость, відвагу і серце мужнє супроти ворогам нашим, що зібралися розтерзати нас і святині наші, і погубити нас і віру правдиву нашу. У ворогів же ж наших вложи страх і трепет у серця їхні, і малодушними і безнадійними вчини їх, і під ноги наші їх скоро підкори, щоб побачили усі народи землі, що ми є людьми Твоїми, що Ти єси наш Спаситель і Ізбавитель з рук ворогів наших. Немає різниці, Тобі Богу Небесному, чи врятувати через велику чи мізерну кількість війська. Але Ти з Небес даруєш кріпость тим, що борються, за віру святу в Тебе і в закони Твої і за спасіння душ своїх. Ти бо єси кріпость і захист, і спасіння людям своїм, і Тобі славу віддаємо Отцю, і Сину і Святому Духові, нині, повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Протоієрей Орест Шпак, капелан військової частини 3028 НГУ, настоятель храму св. Миколая Чудотворця Вінницько-Тульчинськоі єпархії ПЦУ (м. Калинівка, Вінницької області)

– Стосовно священників Московського патріархату, чимала частина з котрих відверто стала на бік російських окупантів: освячують зброю, ведуть антиукраїнську пропаганду, відмовляються відспівувати під час похоронів полеглих бійців, бо вони нібито «беруть участь у братовбивчій війні». Що скажете про таких «колег»?

– Як священик я не маю права нікого засуджувати. Справжню оцінку таким діям дасть Бог. Але як людина скажу, що це несправжні служителі церкви. Вони заробітчани, котрі дуже далекі від Господа. 2017 року у Станиці Луганській був випадок, коли московський піп пригостив військовослужбовців зефіром з отрутою. Не хочу казати, що священики із Московського патріархату всі поголовно зрадники і колаборанти. Але знаємо чимало просто кричущих випадків, коли люди в рясах катували українських військовополонених, ховали по своїх монастирях зброю та бойовиків, вели антиукраїнську агітацію, навіть відкрито моляться на портрет Путіна, який у них серед ікон. І це на території України, в церквах, які юридично належать Українській Православній Церкві. Тому цим людям слід визначитись: з ким вони і супроти кого. Проти України, яка бореться за свою незалежність, її армії та народу? Чи вони з Путіним, котрий вже 6 років п’є кров з України, та митрополитом Кирилом Гундяєвим, який освячує зброю, з якої вбивають українців? Тому потрібно робити вибір. Коли духовна особа носить на грудях хрест і не дотримується заповідей Господніх, то це великий гріх і велика спокуса для решти мирян, котрі думають: «А чому йому можна, а нам – ні?» Священик має бути бездоганним і зразковим не лише для своєї пастви, а й решти людства. Мені багато доводилось спілкуватись із пресвітерами-протестантами. В результаті ми доходили до однієї думки, що Бог один, але шляхів до Його пізнання багато. Крім цього, ми всі маємо право по-своєму дякувати Йому за Його милості. Головне, щоб це робилось від щирого серця, від душі. Скажу більше, у мене під час ротацій не було жодного випадку якихось розбіжностей з військовослужбовцями чи іншими пастирями або пресвітерами.

Джерело: http://vinnichina.info/2020/09/16/%d0%bf%d1%96%d0%b4-%d0%be%d0%b1%d1%81%d1%82%d1%80%d1%96%d0%bb%d0%b0%d0%bc%d0%b8-%d0%b0%d1%82%d0%b5%d1%97%d1%81%d1%82%d1%96%d0%b2-%d0%bd%d0%b5-%d0%b1%d1%83%d0%b2%d0%b0%d1%94/

Я знову подумки повернувся до того храму, в котрому ми познайомилися з капеланом Орестом Шпаком. Пам’ятаю, того дня йшов дощ й першою прохолодою осінь давала відчути, що літо вже остаточно завершилось. Ми під’їхали до храму, на вході в який нас зустрічав отець Орест. Він уважно оглянув нас та запросив для «Сповіді».

А в стінах храму було тепло, тихо та затишно. Поки колеги налаштовували техніку, а герой програми налаштовувався на «Сповідь», я насолоджувався спокоєм, котрий дарує лише близькість до Бога, ікон та свічок.

Священик, котрий здатен глибинно аналізувати й не менш глибоко відчувати. Він однаково керується душею і розумом, та в ньому це настільки гармонічно поєднано, що не дає одному затьмарити інше. Це неймовірно надихає. Адже скільки людей, котрі живуть самою душею, ніби «без шкіри» і відчувають постійний біль, адже цей світ, котрий не завжди до нас милосердний, ранить нас в самісіньку душу. Буває й інша крайність, коли люди настільки заглиблюються в аналітику, що втрачають здатність відчувати, співчувати любити. І втратити цю гармонію, цей баланс часто набагато страшніше, ніж отримати фізичні вади.

Багато хто з нас допомагає та підтримує людей з фізичними вадами чи обмеженими фізичними можливостями, але майже ніхто не усвідомлює скільки посеред нас людей, скалічених зсередини. Саме тому для мене такою цінною була змога побачити, що щира Віра, молитва та любов до Бога й до ближнього здатна дарувати не лише дива фізичного зцілення, а й здатна зцілювати людину зсередини, допомагаючи захищати душу від болю розумом і оживляти розум почуттями душі.

Ми квапимося, поспішаємо, чогось досягаємо, щось втрачаємо. Усе це здається нам таким важливим та правильним… доки ми не переступаємо поріг храму, за яким на нас чекають дарована Господом та молитвою тиша й мудрі, спокійні, розуміючі очі священика. В цю мить ми раптом розгублено завмираємо, шоковані марністю всього того, що здавалося нам таким потрібним та бажаним там, де наша душа забуває про Бога. А через мить ніби видихаємо весь той баласт непотрібного мирського сміття, котрий день у день носимо в собі й усвідомлюємо, що нам нарешті не треба нікуди поспішати, адже ми саме встигли прийти туди, куди дійсно прагнули. Де нас заспокоїть, підтримає та навчить люблячий Небесний Батько.

Так і цього разу, сонячний промінчик божої любові виблискував в очах священика, котрий зустрічав нас на порозі храму. І йому не важливо, хто перед ним. Головне, що людина прийшла до Бога. Все інше другорядне. Помолитися, поговорити, розрадити, порадити, просто побути поруч, давши відчути, що ти не один чи з теплом привітати й відійти вбік, залишивши наодинці з Богом…

Такі прості речі, котрі змінюють долі. Це неможливо пояснити, можна лише відчути. Та на такі речі здатні лише ті, хто служить Господу і людям за велінням серця, для кого служіння Богу – це покликання, а не професія чи сан. Такі священики, як Орест Шпак, віддають кожному з нас часточку своєї душі. І саме покликання служити Богу й Україні привело його на допомогу нашим воїнам в такий складний для країни час.

Переконаний українець від колиски й до скону. Його не просто таким виховали, його таким народили. Це те, що передається з молоком матері. І це те, чого ми як Нація були позбавлені декілька поколінь поспіль. Це та прогалина у вихованні та формуванні Нації, котра останні 100 років давала змогу недобратньому ворогу відбирати в нас українство. Це той гріх, котрий, ховаючись від усіх, відмолювали наші дідусі й бабусі. Той гріх, котрий сьогодні кров’ю спокутують наші воїни.

В цьому затишному храмі на Поділлі я віднайшов для себе важливий фрагмент моєї життєвої мозаїки, крізь призму якого багато речей стали виглядати зовсім інакше. Які ж ми, українці, неймовірні! Кожен з нас надзвичайний, самобутній неймовірно потрібний Нації! Якби ми тільки навчилися слухати та чути один одного, єднатися й триматися купи! А там… якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Орест Шпак, капелан військової частини 3028 НГУ, настоятель храму св. Миколая Чудотворця Вінницько-Тульчинськоі єпархії ПЦУ (м. Калинівка, Вінницької області)

 

Sharing is caring!

Send a Comment