Цікавий пост Георгія Туки (George Tuka) про найпершого залізничника-журналіста і блогера Сирьожи. До речі, бултихався і в ЄС – Viktor Kopylets

Я б не робив цей допис, але він стосується особистого. Особистого одразу в кількох аспектах. Серед працівників медіа, з моєї точки зору, є дві постаті, які здатні змагатись за почесне звання «наймерзенніша шльондра інформаційного публічного дому», – це Дубінський та Лещенко.

Звісно, в плані матеріальному, Дубінський впевнено сидить на «пальмі першості». Але, по мерзенності, безпринципності та цинічності Лещенко йому не поступається.
Перший аспект, в якому «творчість» Лещенка торкнулась мене особисто, питання біженців (переселенців). Три роки я займався цим питанням. Три роки я пропускав через себе той біль та горе, який відчули ці нещасні люди. Ми починали з нуля вибудовувати державну стратегію в цьому питанні, долаючи нерозуміння, небажання та байдужість політиків та урядовців. Кожний особистий прийом громадян для мене був, як сходження на Голгофу. Немає більш виснажливих тортурів, ніж відчуття власної безпомічності, коли ти щиро хочеш допомогти. Мені ще й досі телефонують та пишуть ті люди, які спілкувались зі мною. Далеко не всім вдалось допомогти, але всі відчували щирість нашої команди.
Другий аспект – питання безпеки мого рідного Києва. Інтерв’ю Лешенка вийшло в той самий час, коли Київ, в черговий раз, піддався ракетному удару окупантів. Знову загиблі, знову поранені, знову люди за мить залишаються без житла, без майна… За мить!
Третій аспект. Коли орки танцювали околицями Києва, ми з сином боронили наше місто. Боронили не тільке саме місто Київ. Боронили свої родини! Дружина сина, з двома маленькими синами, ледь не щоденно проводила по кілька годин в бомбосховищі. На всі наші умовляння Настя тривалий час відмовлялась залишати місто:
– Я вас не залишу!
Лише той, хто безпосередньо сам це пройшов, зрозуміє те почуття полегшення, яке ми відчули, коли, нарешті, вдалось відправити Настюшу з дітками за кордон.
Отже, всі ці три сторони питання, яке просто розтоптав той «хрєн з брекетами», всі вони для мене особисті.
Що ж видало швейцарській пресі це горе-«РАДНИК»?
Хоч воно тепер і виправдовується, хоч і ниє – «висмикнули з контексту», «токсично трактують», «хейтять»,
Навожу ЦИТАТУ:
«Wie wollen Sie diese Menschen überzeugen, dass sie in der Ukraine sicher wären?
Wir haben 3 Millionen Menschen, darunter Hunderttausende Kinder, die in Kiew leben. Das Argument, es sei nicht sicher, ist Unsinn. Die Rückkehrer müssten nicht in den Schützengräben kämpfen. Aber sie können in der Ukraine im Supermarkt ukrainische Produkte kaufen und Mieten für eine Kiewer Wohnung bezahlen, die Kliniken und Apotheken nutzen und ihre Steuern bezahlen, damit wir Schulen finanzieren können. Ihr Geld fehlt in der Wirtschaft. Und die Situation wird immer schwieriger».
Weil in diesem Jahr voraussichtlich aus dem Ausland weniger Finanzhilfe kommt?
Ja. Es stellt sich die Frage, wie wir den Bedarf im sozialen Bereich und auch an der Front decken können. Sechs Steuerzahler zahlen das Gehalt eines Soldaten. Die im Ausland lebenden Ukrainer verzichten aber darauf, die Armee zu unterstützen, indem sie Steuern bezahlen und Konsumgüter kaufen. Schlimmer noch: Jetzt gehen ihre Kinder und Jugendliche in europäischen Ländern zur Schule und integrieren sich immer mehr. So wird die Wahrscheinlichkeit, dass sie zurückkommen, immer geringer. Und wir verlieren eine ganze Generation an jungen Leuten».
Переклад українською:
– Як ви збираєтеся переконати цих людей, що вони будуть в безпеці в Україні?
– У нас у Києві живе 3 мільйони людей, у тому числі сотні тисяч дітей. Аргумент про те, що це небезпечно, — нісенітниця. Поверненцям не довелося б воювати в окопах. Але вони можуть купувати українські продукти в супермаркеті в Україні і платити за оренду квартири в Києві, користуватися поліклініками та аптеками і платити податки, щоб ми могли фінансувати школи. Ваші гроші відсутні в економіці. І ситуація стає дедалі складнішою.
– Тому що цього року очікується менше фінансової допомоги з-за кордону?
– Так. Виникає питання, як ми можемо задовольнити потреби в соціальній сфері, а також на фронті. Шість платників податків платять солдату зарплату. Проте українці, які живуть за кордоном, утримуються від підтримки армії сплатою податків і купівлею споживчих товарів. Що ще гірше, їхні діти та молодь тепер навчаються в європейських країнах і стають все більш інтегрованими. Тому ймовірність того, що вони повернуться, стає все меншою. І ми втрачаємо ціле покоління молоді.
Кінець цитати.
Ви самі маєте можливість вирішити – було «висмикування з контексту», чи ні.
З моєї точки зору, цей «геній ЗЕльоной мислі», цей «почетный железнодорожник» висловив ту тезу, яка гуляє коридорами Банкової.

Sharing is caring!

Send a Comment