Українські пілоти вже готуються у США сісти за штурвал винищувачів F-16

Досвід українців інструктори США називають проблемою. Унікальні кадри із льотної школи

Як дізналася власкор ТСН Ольга Кошеленко тут є велика каверза, бо в американських ВПС, наприклад, перехід з одного винищувача на інший вважається складнішим за навчання з нуля.

Скільки наших і де саме навчаються, звісно секрет. А от навіщо в цьому навчанні газова камера і чому стрес буквально вливають у вени новобранців без розбору –  пілот ти чи інженер, дізналася Ольга Кошеленко. Дивіться і ви –  українські пілоти вже у Сполучених Штатах. Але ані їхньої кількості, ані тим більше імен та обличь не розголошують. Пілоти – це еліта, підготовка кожного коштує сотні тисяч доларів. Їх досвід – безцінний. Під час активної війни ворог полює на них не лише у повітрі, а й скрізь, де дотягнеться. Не знаємо, наскільки глибоко за час навчання наші встигнуть зануритися в американську льотну традицію, але вона надзвичайно вимоглива й орієнтована на дисципліну. І, як кажуть самі американці, найрезультативніша у світі.

Учорашні мамині та татові пташенята – відмінники і спортсмени, кожен з рекомендацією від конгресмена, вперше під’їжджають до Академії Військово-повітряних сил у Колорадо. Офіцери зустрічають їх вигуками: «Швидко геть з автобусів, це легко не буде, але на наступні тижні усі ви належите мені!».

Далі на плацу кожному із них кричать просто в обличчя, що їхнє життя змінилося назавжди і відповідати тепер можна лише сімома фразами за статутом, а власні інтереси – ніщо порівняно з інтересами братів і сестер по зброї. Нічого крамольного, але такий тон, натиск і жести – це досить страшно, це залежить від того, чи ти цього очікуєш. Якщо ти з військової родини і знаєш, чого чекати, то нормально. В цьому немає нічого особистого. Ви маєте відповідати у професійній манері. Не можна зламатися, не можна плакати.

Седа була з обох боків: і новобранкою, на яку волала рідна сестра, котра теж навчалася в академії, і тією, хто влаштовувала «теплу» зустріч новоприбулим.

Перші шість тижнів у лавах ВПС Сполучених Штатів – це рафінований рукотворний стрес і пресинг новачків від побуту. Виглядати слід завжди як на параді, особисті речі мають бути складені ідеальними квадратами 10 на 10 дюймів, перевіряють лінійкою.

– Спальні новобранців відкриваються з часу першого військового вишколу, – розповідає Седа. – Як правило, це о 6:30 ранку. Двері відкриті з 6:30 до 19:50. У суботу зранку – інспекція. Маємо в особливий спосіб прибирати кімнати, заправляти ліжка простирадлами кольору нашого класу. Усе повинно виглядати так, ніби там ніхто не живе. І звісно фізичні навантаження, причому підготовка однакова для всіх: і тих, хто згодом стане пілотом, і тих, хто займатиметься логістикою чи психологією.

Усередині кімнати був сльозогінний газ. Згідно із цією вправою завдання перестрибнути на канаті рівчак з водою чи повзти з автоматом видаються звичайними. Але як найтяжче Седа згадує навіть не газ.

– У нас є три пагорби, які називаються «Три ведмеді». Є пагорб «Дитина», він невеличкий, «Мама ведмедиця» – побільший, а потім «Тато ведмідь» – і це найстрашніший. Ми бігали по пагорбах три години, а потім ще чотири чи п’ять миль назад, до кадетської зони з навантаженням. Народ плакав, було боляче. Але це нормально, ми повинні були діяти, як одна команда. Я думаю, що це була найскладніша частина. Основна мета – змусити команду розвалитись, а акцент був на те, як ми допомагаємо однокласникам досягти успіху. Чи піднімаємо їх, коли вони не можуть віджиматися, чи підбадьорюємо, коли вони роблять присідання, чи біжимо поруч, коли відстають. Але тепер уявіть себе в літаку і вас підстрелили – теж стрес, чи не так? Але переважна частина нашого навчання влаштована так, що викликавши стрес, я можу навчити практично будь-якого пілота успішно керувати F-16. Однак, якщо вони не можуть зробити це за обмежений проміжок часу – це говорить мені про те, що ані розумово, ані фізично вони не здатні швидко сприймати ситуацію та швидко адаптуватися, що є ключовим аспектом для підбору винищувачів.

Семмен із позивним «Вандал» у минулому пілот винищувача F-16 З підрозділу «Дикі ласки», що спеціалізується на на придушенні ворожої ППО, а також інструктор з підготовки пілотів. Про переваги F-16 він може розповідати нескінченно, але до того як українські пілоти наблизяться до літаків, вони два місяці вивчали англійську. За даними від політичних джерел, курс цього тижня успішно завершено.

– Знаєте, що українці, коли дізнаються про курси англійської, кажуть: ви жартуєте? Нам потрібні військові льотчики, а не учні англійських мовних курсів, це марнування часу. Ні – точно, що я так не вважаю, тому що на F-16 всі показники, тактика – все англійською мовою. Це винищувач американського виробництва і щоб повноцінно експлуатувати його, ви повинні зробити одне з двох: або досягти певного рівня володіння англійською, або перекласти всі показники на іншу мову, у даному разі українську. Відверто кажучи, найкоротшим і найпростішим шляхом є володіння англійською, – каже Сем-«Вандал».

Навчання наших пілотів вже на авіабазі «Моріс» в Аризоні за попередніми оцінками пентагону триватиме від шести до 8-ми місяців.

– Те, що українці не новачки у цій справі – це їхня проблема, а не перевага, – дивує мене Сем. – Польоти, особливо тактичної авіації, ця діяльність орієнтована на звичку, тож насправді легше навчити початківця керувати новим винищувачем, аніж досвідченого, тому що досвідченому не просто треба набути нових навичок, він має позбутися старих, а потім навчитися нових. В авіаційній психології це називається негативним переходом, коли ви перебуваєте в стресовій ситуації, скажімо, під час бойових дій або польоту на наднизькій висоті чи будь-якій іншій ситуації, в якій вже маєте досвід, ви будете вдаватися до тієї моделі поведінки, до якої маєте звичку. Річ у тім, що розташування важелів управління і приборів різняться навіть в американських винищувачах. Є задокументовані випадки, коли перехід на інший літак для американських пілотів обертався трагедією у стресі. Вони діяли, як на своїх старих машинах, з фатальним фіналом. У F-16 ручка для катапультування знаходиться між колінами, вона в центрі і ви тягнете за неї. У нашому тренажері Т-38 або в інших літаках вона збоку. Тобто там у вас дві ручки обабіч стегон, а у F-16 – посередині. Вони намагалися тягнути ручки збоку, але в F-16 ручка збоку від’єднує вас від аварійного обладнання. Прагнення до досконалості в усьому – це спільна риса пілотів винищувачів в усьому світі», – говорить Сем і жартує, – якщо зустрічаєш ворога у небі, хтось із вас напевне не піде додому. Боляче буває або в навчанні, або в бою…

Ольга Кошеленко, Максим Шинкаренко, ТСН «Тиждень»

Із Вашингтона, США

Sharing is caring!

Send a Comment