У Василя Триндохіра болить Україна. Він глибоко усвідомив, що війна не тільки на фронті – Олег Володарський

Шо вам повім, то вам повім, але повім вам, же Гіпократес по правді низиваєси Василько Галиця з Білих Ослав. А то був дохтор, шо хороби лікував. Перьший дохтор на Гуцулії.

***

А було так. Людиска си лікувили, єк могли. Вірили, шо хороба приходит вид злих духів. Може тако прийти, єк хто пусти вроки. Чаривниця приглєне си злим воком на тебе і вже чюєш: в голові си мутит и кєгне риґати. Тогди тра три рази глипнунти на земню і небо, на земню і небо, на земню і небо, тай чари зникнут. Хлопи з Бистреця до ниньки в’єжут коням червоні китиці, аби злі вроки прикєгати і коні не дістали запаленнє копит. Допіру Василько Галиця перьший взєв хоробу на розум. З хоробов можна сказати так, єк би хто фалшував у музици. Ти кєгнеш приму, а другий секунду. Кєгне зле. Ціле граннє на ніц. Так само з басами. Прим – най буде – добрий, секунд добрий, а басист скрипит. Гет зле.

Хороба то розстроєна натура. Такий скрегіт, єк мурахи йдут по шкирі. А дохтор, шо лічит, то настроювач натури. Вхопит кілок вид струни, ту попустит, там підкєгне, постукав, послухав і… вже грає! Так само зроби з чоловіком. Артиста! Тилько шо від людий.

Рід Галиців був двоєкий. Єдна гилля роду воювала. Єк си война точила, то Галиці вже на ний були. Галиці кожду битву мали виграну лиш витак цісарі войну програвали. А друга гилля роду – то були музики. Ці єк не грали, то строїли, а єк мали вже настроєне, но то грали. Малий Василько Галиця вив’єзавси з тої суперечности. Єк одні си б’ют а другі йграют, то дітваку ніц си ни лишєє, єк лиш лікувати. А бо лікував так, єкби слабого до гуцулскої музики мав привчити. Шоби и в ним всьо грало.

Йой, Господи, вин і зуби кєгав, єк тра було. Навіть из знечуленнєм. Мав такий маленький стив з дирков, а пид ним пид диров шило було, а пид шпіцом шила лапка. Єк хтос сідав на столику, то Галиця кліщі прикладав д’ зубови, тако притискав ногов лапку, шило си впивало вище литки, і єк тє ни дзюґне, то гет забув-єс про зуба і … фурт, вже по нім. Йкос раз вирвов Галиця слабого зуба бабі з Делєтина, то в’на повіла: «Знала’м, шо мают корінє, але шоби таке доуге?» Василько Галиця з Білих Ослав вигадав присягу, шо ї називают «клєтвою Гіпократеса». Та єк в’на си може так називати, єк гет нієкого Гіпократеса ни було, але був в Білих Ославах Василько Галиця, шо витак перебравси до Ворохти і там, єк робивси полонинський вітер і людий бралося йкес таке розстроєннє, шо ніц, лиш си вішєли, то він їх відживлєв, добрим вітром надував та й так повертав їм духа. Та бо ни всім повертав, ба лиш тотим, шо шє ни вистили. Гей га, тому шо вистив, навіть музика ни поможе.

Історія філософії по-гуцульськи. II.

о. Юзеф Тішнер (Переклад Олеся Герасима)

2

Василь Триндохір. Ми миттєво знайшли спільну мову. Ми мислимо в одному напрямку. Він неймовірно щиро та тепло спілкується. Говорить те, що на душі. Рідкість.

Соціальний працівник. Волонтер. Мислитель. «Не той гуцул, що родився, а той що згуцулився», – так говорить про себе Василь. Спочатку закохався в етнічну гуцулку, а невдовзі назавжди полюбив Верховину.

3

Ця любов до рідного краю неймовірно в ньому відчувається. Він нею переповнений. І, сам того не помічаючи, щедро ділиться нею з оточуючими. Це заворожує. Доторкнутися до рідної української душі – це завжди ПОДІЯ. А усвідомивши, що почута, та душа прагне сповідатися. Прагне говорити про Україну, про Націю. Відкриваючи душу, не зможеш лукавити.

4

Василь вивчає Святе Писання. Він алгоритмує знання, прагне не просто знати, а розуміти, усвідомлювати. Василь поділився зі мною важливою для нього давньою молитвою, котру я із вдячністю читаю щоранку та щовечора. Кожний наступний ефір, наче відірваний аркуш календаря. А мені інколи так хочеться не відпускати його, а залишити тільки собі ці яскраві фрагменти Верховини.

Українська Шамбала – дивовижна казка. І як же мені хочеться, щоб вона не завершувалась! Мене підкорили Карпати. Частинка моєї душі назавжди залишилася там, серед засніжених вершин, на звивистих стрічках перевалів, під неймовірно яскравими зорями. Там, де живе Господь.

5

Саме Василь першим звернув нашу увагу на те, що в гуцульській культурі збереглися численні відлуння величних традицій з усього світу – відголоски санскриту в звучанні слів, традиційні елементи кришнаїзму та буддизму…

Проте особливо він наголошував на важливості християнських цінностей, котрі є базисом цієї культури. Для гуцулів віра – це надважливо. Саме це допомогло їм зберегти свою культуру, свою самобутність, свою автентичність. Та не можна не помітити й те, що Гуцульщина була транснаціональним плато, котре стояло на перетині цивілізаційних процесів. Люди пішли в гори, щоб врятувати любов до природи та не заглушити шепіт Бога, що лунає над горами. Вони не хотіли війни, жорстокості, насилля. Вони хотіли любити та працювати, молитися та жити в мирі.

Найнеосяжніше в гуцульському етносі – це єднання з природою і Богом. Для них це єдино. Це інша ментальність. Це наука про любов до Бога. Инчий вимір. Та цьому виміру, наче дитині, не вистачає турботи та підтримки Неньки-України. Ані з боку Коломиї, ані з боку Яремчі та Ворохти дороги фактично немає. Є напрямок. На дорогі курорти, де напівфруктовий компот коштує 100 гривень, а консервований помідор 65, дорога є, а сюди, до серця Гуцульщини – немає.

А може саме така вимушена віддаленість і допомогла їм зберегти себе? Не дозволила похапцем перетворити культуру предків на недолугий атракціон для туристів, а навпаки, дала можливість усвідомити себе, своє коріння і вже зовсім інакше відкривати нам частинки своєї душі? Мудрості Божій немає меж… Все відбувається саме так, як нам потрібно, а не як ми хочемо. І кожне Господнє випробування – не кара, а найбільший дар.

6

У Василя Триндохіра болить Україна. Глибокий біль війни. І глибоке усвідомлення того, що війна не тільки на фронті, що вона не завершується на блокпостах, а країна вимагає від нас допомоги тут і зараз, навіть у найвіддаленіших її куточках.

Як же нам не вистачає єднання, українці! Відчувати плече одне одного, молитися і вірувати… І, найважливіше, ділитися і розумітися. Це безцінно – бути разом, бути єдиними. У гуцулів це в крові.

Знову я сумую, хворію Гуцульщиною… Мене лихоманить згадками, мені знову хочеться в гори – в неосяжний простір щастя, віри і любові. Які ж свідомі очі у цього верховинського Діогена! Низький уклін тобі за справжність та віру! Подарована тобою молитва береже мій Український дух.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Триндохір

Sharing is caring!

Send a Comment