Валентин Собчук: Вічний політ полковника Матюшенка продовжується!

У День повітряних сил ЗСУ полковника Михайла Матюшенка посмертно вшанували званням Героя України. У моїй книзі «Рубікон» є розповідь про нього: «Як народилась легенда про Київського Привида».

Сьогодні ми знаємо, що це збірний образ всіх пілотів 40-ї бригади тактичної авіації, що базувалася в Василькові, пілоти котрої героїчно захищали небо столиці. Тоді вся Україна стежила за цим супер-героєм, якого в мережах називали Привидом, що в перший день вторгнення знищив 6 літаків. Ця легенда додавала нам віри в сили нашого спротиву й ЗСУ.

Я навіть сам бачив, як поблизу Ірпеня спалахнув ворожий літак. Як потім дізнався, це був Су-30, двомісний винищувач, призначений для виконання бойових дій, пов’язаних із великою дальністю.

На якийсь час супер-героя забули, але його образ знову з’явився в мережах, коли у вересні 2022-го, біля берегів Болгарії, знайшли тіло полковника Михайла Матюшенка. Відомо, що 61-річний полковник в ніч на 26 червня керував Су-24, беручи участь у звільненні острова Зміїний. Тоді Михайло Матюшенко встиг повідомити командування, що бойове завдання виконано. Після цього літак зник з радарів.

Героя поховали з усіма військовими почестями в Бучі, де він жив, і тоді на сторінках ФБ з’явилося повідомлення, що батьком «Привидів Києва» був Михайло Матюшенко, який щоправда мав позивний «Дід».

У багатьох ЗМІ повідомлялося: «Із приходом полковника Матюшенка до 40-ї бригади тактичної авіації в березні 2022 року, пілоти не зазнавала втрат у повітрі. А значить, всі соколи із «Київських привидів» поверталися живими… В одну із ночей «Дід» кинувся у повітряний бій на Л-39, імітуючи атаку МіГ-29 на пару Су-30. І вони відступили!».

Згодом депутат Бучанської міської ради, відомий капелан Анатолій Кушнірчук поділився спогадом із ЗМІ, що останнім часом Михайло багато курив. Мовляв, напередодні повномасштабного вторгнення в одній із розмов за кавою в Матюшенка промайнула фраза: «Мої соколи перетворяться на привидів».

Михайло Матюшенко певний час навчав військових пілотів на МІГ-29, і багато керівників винищувальної авіації – це його вихованці. А вже у квітні 2022 року в складі 7-ї Бригади тактичної авіації імені Петра Франка він обіймав посаду командира авіаційної ланки ескадрильї.

Читаючи ці повідомлення, я згадував, як познайомився з ним у 2010 році, тоді я працював начальником інформаційного відділу в селищі Коцюбинському, в якому базувалася ГО «Щит», одним із засновників котрого був Михайло Юрійович. «Щит» допомагав працівникам правопорядку.

У жовтні цього ж 2010 року Матюшенко організував для членів згадуваної організації, основу котрої складали військовослужбовці запасу, своєрідний День повітряних сил на Бородянському летовищі, запросивши й мене.

Тоді бійці «Щита» могли стрибнути з парашутом, мені ж він запропонував відчути небо на маленькому двомісному планері.

Це були незабутні враження на висоті пташиного польоту. Зважаючи на це, відчував себе Ікаром. Як зараз пригадується жарт пілота, що закінчується пальне. «Але не переживайте планери не падають, — казав він, — ми й без пального приземлимося, вибирайте найбільшу копицю».

Я тоді чомусь згадав посмішку Михайла Юрійовича, коли він мене проводжав у той політ, подумавши, що напевно це він сказав так пожартувати. Коли ми успішно приземлилися, я його запитував, чи це він придумав такий «сюрприз». Він не зізнався, загадково посміхаючись, питав: «Чи відчув я небо?»

Я не знав, що тоді відповісти, але той політ згадую й досі, коли під крилом літака все на землі стає маленьким, і здається не суттєвим, бо ти на якийсь час випадаєш із земного поля і знаходишся на самій вершині буття й зосередженості — небо любить цілеспрямованих людей.

Все ж, я тоді дивувався, чому такий ас авіації, як Михайло Матюшенко, який жив небом, так переймався земними турботами й громадською діяльністю, створивши згадуваний «Щит», який допомагав захищати правопорядок.

Коли я дізнався, що батьком Привидів Києва був Михайло Матюшенко, я зрозумів чому. Він був Патріотом з великої Літери не тільки в небі, а скрізь, на всіх життєвих дорогах.

PostSkriptum

Михайло Матюшенко народився 8 січня 1961 року в Харкові. В юності займався плаванням, став майстром спорту, працював дитячим тренером. Закінчив Харківське вище військове училище льотчиків імені Грицевця з червоним дипломом. Згодом заочно – московську військово-повітряну академію імені Гагаріна. До 1991 року служив у різних куточках Радянського Союзу. Після розпаду СРСР свідомо вирішив служити Україні. У 2014 році як волонтер бував на східних фронтах. До 2018 року був льотчиком-інструктором в одній з військово-авіаційних бригад України. Потім займався сільськогосподарською авіацією, трохи пізніше – пасажирськими перевезеннями.

Любив джаз, народні пісні, «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері. Якби його попросили заповнити анкету, то, ймовірно, в графі «хобі» написав би: «Полювання». Бо мав дві рушниці. Але на полювання в останні роки так і не зібрався…

Sharing is caring!

Send a Comment