Вінценосне розлучення: кейс Євпраксії-Адельгейди Всеволодівни

Мета статті – аналіз причин, обставин і процесу розірвання другого шлюбу Євпраксії (Адельгейди) Всеволодівни, виявлення форм і методів її протистояння усталеній середньовічній шлюбній традиції. Методологічну основу роботи склав метод «casestudy». Науковою новизною є уточнення окремих фактів біографії Євпраксії Всеволодівни, її психологічного портрету, що дозволило краще зрозуміти причини і обставин її розлучення, а також вплив цієї події на подальше правління імператора Священної Римської імперії Генріха IV.

Висновки. В ході аналізу джерел тановітньої історіографіївнесено низку уточнень щодо обставин і особливостей розлучення Євпраксії Всеволодівни, відомої в католицькій традиції як Адельгейда, або Пракседіс, дружини імператора Священної Римської імперії ГенріхаIV. Встановлено, що концепт «розлучення» стосовно середньовічної Європи, і, зокрема,Священної Римської імперії ХІ ст.,мав суттєво відмінне від сучасного змістове навантаження і складався із наступних траєкторій: розлучення могло набувати форми ануляції шлюбу (визнання його недійсним) або дозволу на окреме проживання без можливості одруження з іншою особою. Аналіз шлюборозлучного процесу імператорського подружжя Генріха IV і Адельгейди дозволяє стверджувати, що розірвання шлюбу було ініційовано дружиною під впливом комплексу обставин як особистісного, так і політичного характеру. Втім, вирішальним став особистий чинник – обставини укладання шлюбу за відсутності батьківського благословення, жорстоке ставлення й відкрите насильство з боку чоловіка, смерть новонародженого сина, невизначеність її імператорського статусу, відданість канонам християнської церкви і небажання підтримувати чоловіка в його протистоянні з легітимними Папами Римськими. Розлучення, затверджене церковним собором і ПапоюУрбаном ІІ особисто,набуло характеру дозволу не проживати спільно (divortiumamensaetthoro). Розірвання стосунків прискорило деконструкцію сакрального статусу Генріха як імператора, однак не стало вирішальним у його конфлікті з церквою, оскільки Генріх ще до того неодноразово відлучався від Церкви.Вихована ж на традиційних християнських цінностях Євпраксія здобула особисту свободу і можливість повернутись на Батьківщину, що стало прикладом безпрецедентного протистояння жінки усталеним середньовічним шлюбним традиціям.

Ключові слова: Євпраксія Всеволодівна, імператриця Адельгейда, Генріх IV, Матильда Тосканська, розлучення, боротьба за інвеституру.

На сучасному етапі у подоланні гендерних стереотипів значну роль може відіграти зміна методологічної парадигми історіописання: відхід від традиційного «чоловічого» варіанту історії й перехід до більш гендерно збалансованого її трактування за рахунок «ожіночнення» минулого. Нерівне із чоловіками місце жінки в історичному наративі пов’язане не стільки із самим фактом того, що вона упродовж століть була позбавлена можливості проявляти себе у соціальному вимірі на рівні із чоловіками, скільки з тим, що про жінок набагато менше згадували джерела. Іноді вони просто мовчали, що зумовило й мовчання дослідників, котрі свідомо оминали гендерну проблематику. Як наслідок, відсутність фактів і фахових оцінок породила низку міфів, серед яких поширеним є теза про повну безправність і соціальну ізольованість жінки у середньовічній Європі. Однак історія знає чимало кейсів її успішного протистояння соціальній системі.

Прикладом боротьби за свої права і свободу, за звільнення з-під влади могутнього вінценосного чоловіка є доля Євпраксії Всеволодівни (Пракседи, Адельгейди) (1070/1071 – 1109 роки), доньки київського (1077/1078 – 1093 роки), переяславського (1054 – 1076 роки) і чернігівського (1077 – 1078 роки)[1] князя Всеволода (Андрія) Ярославича і княжни Марини[2] або половецької княжни Анни. Вона була онукою Ярослава Мудрого, сестрою Володимира Мономаха, Янки і Катерини (Ірини) Всеволодівни[3]. Євпраксія народилася близько 1070/1071 року у високоосвіченій родині (її батько знав 5 мов) і прожила всього 38 років яскравого життя.

Саме її життєпис з-поміж інших жінок києво-руського походження найбільше відобразили європейські джерела і не оминули увагою західні дослідники. Проте, не зважаючи на унікальність долі та самої постаті, в Україні вона незаслужено забута. Виїхавши за межі Києва задля династичного шлюбу із німецьким маркграфом, вона змушена була повертатися на Русь, де після прийняття чернечого постригу померла і похована у Києво-Печерській обителі. Євпраксія за власної ініціативи розірвала шлюб зі своїм чоловіком – деспотичним імператором Священної Римської імперії Генріхом IV через фізичне знущання над нею й приниження її честі та гідності. Відтак, факт розірвання шлюбу в середньовічній Європі може стати темою окремого наукового дослідження, адже зазвичай за цієї доби розлучення у сучасному розуміння не було можливим на підставі самого тільки акту насильства з боку чоловіка, що робить розірвання стосунків між Євпраксією-Адельгейдою і Генріхом IV феноменальним явищем для свого часу.

Мета нашої розвідки – проаналізувати обставини і процес розірвання другого шлюбу Євпраксії (Адельгейди) Всеволодівни, виявити причини, форми й методи її протистояння у сталеній середньовічній шлюбній традиції.

З огляду на делікатність проблеми, що розглядається, і необхідність особливої обережності в оцінках і судженнях, для дослідження було залучено метод ситуаційного аналізу («casestudy»), що дає можливість детально, всебічно і глибоко вивчити окремі аспекти життя жінки в середньовіччі на прикладі аналізу конкретної ситуації (кейсу). В нашому випадку розлучення імператриці києво-руського походження Адельгейди – яскравий і нестандартний приклад боротьби жінки за свої права, честь і гідність у середньовічній Європі.

Життєпис Євпраксії Всеволодівни неодноразово, хоча й нечасто, ставав предметом уваги науковців: радянських (С. Розанов[4]), сучасних російських (О. Назаренко[5], Н. Пушкарьова[6]), українських (М. Котляр[7], І. Назарко[8]), а також зарубіжних[9]. Слід зауважити, що найбільший інтерес до долі Євпраксії-Адельгейди виявили сучасні німецькі та американські дослідники. З-поміж них варто виокремити детальні роботи німецького історика Х. Рюса, який відкидає пасивну роль Євпраксії як інструмента в політичному протистоянні того часу й розглядає її долю в широкому міжнародному контексті[10], та американськогодослідника К. Рафеншпергера[11], котрий зарахував її до найбільш мандруючих особистостей руського походження ХІ ст. (встигла пожити у трьох королівствах й 10 містах на теренах Європи, ставши «місточком між Німеччиною та Руссю»)[12]. У зарубіжній історіографії здебільшого панує негативна оцінка її особистості, яка повторюється й на пострадянському історичному просторі переважно у науково-популярних публікаціях. Єдина дослідниця, яка виправдовує свідчення Євпраксії Всеволодівни проти чоловіка та її розлучення, оцінюючи її як сильну особистість, – Н. Пушкарьова[13].

Незважаючи на це, її життєпис все ще залишається оповитий численними домислами та припущеннями. Проблема дослідження її біографії полягає в тому, що достовірних джерел про Євпраксію Всеволодівну збереглося відносно мало. Давньоруські літописи, які містять Повість временних літ, згадують її лише двічі – між 1106 і 1109 роками[14]. Європейські тогочасні хроніки та аннали більш пізнього періоду розповідають про німецьку імператрицю Адельгейду значно частіше, що дозволяє реконструювати її шлюбну траєкторію та проаналізувати мотиви й методи протистояння своєму чоловікові-імператору. Найбільш цінну інформацію про Адельгейду-Пракседіс дають «Хроніки Розенфельдського монастиря», «Аннали монастиря Св. Дисибода», «Житіє герцогині Матильди» і «Штаденські аннали». Водночас слід враховувати, що значна частина європейських джерел, на які найчастіше посилаються історики, описуючи знущання чоловіка над Євпраксією (зокрема, Штаденські та Дисибоденберзькі аннали[15]), містять вкрай негативні характеристики Генріха IV. При цьому, біографічні вставки відносяться до більш пізнього періоду, що може свідчити про їх тенденційність та упередженість. Матильда Тосканська, чий життєпис дає чимало свідчень про розлад у вінценосній родині, також була чи не найзапеклішим ворогом імператора Генріха в Італії.

Перший шлюб

На Заході відома як Адельгейда, або Пракседіс (Пракседа), у сучасній англомовній літературі найчастіше згадується як Євпраксія Київська, Євпраксія Всеволодівна була однією з жінок Київської Русі, чиї особисті життєві інтереси були покладені на вівтар міжнародної політики того часу. Зокрема, К. Рафеншпергер називає її «головним амбасадором Русі на Заході в ХІ ст.»[16], а шлюб із представниками німецького королівського дому – «фізичною гарантією угоди»[17]. На час її коронації вже були й інші королеви – представниці Русі на тронах Франції, Польщі, Норвегії, Швеції та Угорщини. Проте, саме вона стала першою імператрицею – найбільш статусною жінкою києво-руського походження в середньовічній Європі.

Генріх IV (після 1106 року) з короною Італії

Для розуміння причин розірвання стосунків із Генріхом IV необхідно врахувати обставини укладання Євпраксією першого шлюбу із Генріхом ІІІ Штаденом, маркграфом Саксонської Північної марки. Ця подія могла відбутися після 1082 року. На думку О. Назаренка, обидва матримоніальні шлюби Євпраксії Всеволодівни закріплювали русько-німецький союз, спрямований проти Польщі, і мали цілком політичне значення, а одруження із Генріхом ІІІ могла організувати вдова її дядька, київського князя Святослава Ярославича, Ода[18]. Імовірно, нареченій було близько 15 років, – вік, що цілком відповідав шлюбним традиціям середньовічного часу[19]. «Хроніка Розенфельдського монастиря» повідомляє про багатий караван, який прибув до Саксонії разом із Євпраксією: верблюди були навантажені коштовним одягом і камінням[20]. При цьому, чоловік був усього кількома роками старший за наречену, але 1087 року помер.

Суспільне становище тогочасної вдови зі знатної родини в Німеччині визначалось її майновим статусом та місцевими традиціями. Наприклад, заможні жінки Німеччини, Франції, Англії могли вести господарство, брати участь в торгівлі і виробництві або ж обирати духовний шлях[21]. Оскільки шлюб був бездітним, Євпраксія не успадковувала майна чоловіка, яке перейшло братові її чоловіка. Залишившись удовою у 16 років, вона оселяється в Кведлінбурзькомумонастирі, абатисою якого була сестра короля Генріха IV Адельгейда[22]. Саме там Євпраксія познайомилася із майбутнім чоловіком – імператором[23], який їй освідчився. Її бажання укласти повторний шлюб зрозуміле: жінка у той час мала невеликий вибір соціальних ролей – або робити духовну кар’єру в якості черниці, або вийти заміж, маючи шанс на певну свободу і вплив через статус свого чоловіка[24]. Тож, не бажаючи зректися мирського життя, прийнявши чернечий постриг, Євпраксія обирає другий шлюб, який був укладений вже наступного року.

Імператорська корона

1089 року в Кельні відбулось весілля Євпраксії та Генріха IV, а згодом там же її було короновано як імператрицю[25]. Цікаво, що жоден давньоруський літопис не згадує її як імператрицю, через що частина дослідників припускає її номінальний статус[26]. На думку Н. Пушкарьової, ім’я Адельгейда вона отримала ще до першого шлюбу, коли перейшла у католицтво у 1086 році[27], тоді як Х. Рюсс доводить, що саме Генріх IV обрав Євпраксії таке ім’я, відповідно до його сімейної традиції та/або із посиланням на приклади для наслідування[28].

Про успіх її політичної кар’єри говорити майже не доводиться через надто малий термін перебування при владі в статусі консорта при чоловікові-імператорі і відносно невеликій кількості згадок в джерелах про її діяльність в ці роки. Адже вже 1093 року вони з Генріхом розривають відносини і вона перебуває під наглядом у Вероні, звідки наступного року знаходить можливість утекти до маркграфині Матильди Тосканської[29].

Питання недовгого шлюбу й розриву Євпраксії із Генріхом IV залишається чи не найбільш дискусійним в історіографії. Офіційним приводом до розірвання стосунків між Генріхом та Адельгейдою в науковій літературі найчастіше називається знущання над нею з боку чоловіка, примушування її до участі в оргіях через його імовірне членство у сатанинській секті ніколаїтів[30]. Про усі ці приниження вона публічно свідчила на церковному соборі в П’яченці. Очевидно, що основною особистою причиною розірвання шлюбу для Євпраксії було насильство над нею з боку чоловіка.

Втеча від чоловіка

Євпраксія мала супроводжувати чоловіка в черговому італійському поході, які були спрямовані проти впливу Римських Пап і зміцнення влади в Італії. Однак Генріх IV звинуватив її у перелюбі і у Вероні фактично піддав ув’язненню. Джерела з цього приводу містять дуже мало інформації, обмежуючись згадкою про звинувачення імператриці. Натомість є численні свідчення про аморальну поведінку самого Генріха[31]. Дисибоденберзькі аннали зазначають, що «король Генріх так зненавидів королеву Адельгейду, яку він взяв за дружину, що стала ненависть його до неї більша за пристрасть, з якою він її раніше кохав. Він піддав її ув’язненню, і дозволив багатьом вчиняти над нею наругу. …Навіть… свого сина переконував увійти до неї»[32]. Оскільки його син Конрад відмовився виконувати примхи батька, той, нібито, заявив, що він не є його рідним сином. Саме після цього, можливо, Конрад остаточно перейшов на бік Папи Римського і виступив проти Генріха IV[33]. Можливо, що саме зрада Конрада ще більше розлютила Генріха і спровокувала більш підозріле ставлення до Євпраксії й закидання їй участі у змові проти нього.

Очевидно, Євпраксія за характером була зовсім не схожа на першу дружину Генріха IV. Берта Савойська запам’яталася сучасникам як тиха, скромна жінка, віддана дружина, яка попри зневагу, зради та жорстоке ставлення до неї з боку чоловіка[34], все ж залишалася поруч із ним, навіть під час «ходіння в Каноссу»: з малолітнім сином на руках вона взимку стояла босоніж, поруч із чоловіком, щоб вимолити прощення за його гріхи у Папи Римського. І це після того, як він у 1069 р. після кількох років шлюбу офіційно просив розлучення з нею на підставі того, що «шлюб не відбувся» і його дружина нібито залишалася непорочною дівою. Дозвіл на розлучення не було отримано, а вже згодом у подружжя народилось п’ятеро дітей. Детальний аналіз західноєвропейських джерел, які зберегли чимало свідчень про особливості сімейного та приватного життя Генріха, міститься в праці дослідниці М. Маклафлін[35].

Навряд чи при одруженні з імператором юна Адельгейда знала про деталі особистого життя майбутнього чоловіка. Лише проживши кілька років у шлюбі з імператором вона дізналась чимало фактів з його минулого, позбувшись будь-яких ілюзій щодо щасливого спільного майбутнього. Відтак, вона приймає рішення остаточно розірвати стосунки із чоловіком, свідчити проти нього на найвищому рівні. Першочергову роль у прийнятті такого рішення відіграли особисті мотиви її як жінки, котра зазнавала фізичного насильства і приниження з боку чоловіка. При цьому образа була настільки сильною, а становище настільки нестерпним, що вона свідомо вирішили відмовитися від перспектив, які міг надати їй статус імператриці.

Шлюборозлучні перспективи

Слід підкреслити, що розлучення, як явище, в середньовіччі було скоріше винятком, ніж правилом. Самої дефініції «розлучення» в сучасному сенсі не існувало[36]. Концепт «розлучення» мав принципово інше змістове навантаження. Варіантом виходу із неприйнятних стосунків могло стати або проживання окремо (divortiumamensaetthoro – свого роду сепарації у формі «не ділити стіл і ліжко»), що не давало права укласти повторний шлюб, або ануляція шлюбу як недійсного (divortiumadvinculo визнання шлюбу анульованим, недійсним, таким, що від свого початку не мав законної сили), яка надавала право для повторного одруження. Утім, другий варіант зустрічався нечасто, оскільки для такої ануляції відносин потрібно було навести низку специфічних аргументів[37] й отримати згоду католицької церкви. Прикладом такої ситуації є невдала спроба Генріха IV анулювати шлюб зі своєю першою дружиною, впливовою Бертою Савойською[38].

В ХІ ст. єдиної правової норми, яка б регулювала розлучення на території земель, що входили до складу Священної Римської імперії, не існувало. Це був час, коли церква активно працювала над інституціоналізацією монопольного права контролю над шлюбно-сімейними відносинами[39]. Більш давні германські традиції допускали розлучення за обопільною згодою. Франкське право, наприклад, наголошувало, що жінка не може бути ініціаторкою розлучення. Відповідно до Бургундського права, жінку, яка ініціювала розлучення, чекало утоплення в болоті[40]. Церква взагалі не вітала розлучення, крім окремих випадків, пов’язаних із перелюбом. Жінка ж не повинна була розлучатись із чоловіком тільки тому, що «б’є її, витрачає її майно, невірний їй»[41]. Дружина, яка залишила свого чоловіка, позиціонувалася як «перелюбка»[42]. Церковний закон ХІІ ст., як помітила Н. Пушкарьова, до причин розлучення відносив бездітність шлюбу (ут.ч. через імпотенцію чоловіка) і неможливість його матеріально утримувати дружину та дітей, а із ХІІІ ст. – постриг у ченці/черниці чоловіка/дружини. У цілому в давньоруський час жінки лише в окремих випадках могли використати своє право на розлучення, зокрема із чоловіками-обмовниками через звинувачення у ворожінні, крадіжці й «злій справі», а також якщо чоловік жорстоко поводився з нею. Н. Пушкарьова переконана, що складність отримати розлучення за ініціативи жінки полягала в тому, що «вона могла вимагати відшкодування витрат на судовий процес й отримання великої частки майна»[43]. Підставами для визнання шлюбу недійсним могли стати: близьке споріднення (до 1215 р. – до сьомого коліна[44]), відсутність консумації (т.зв. «нереалізованість шлюбу»), статева неспроможність чоловіка і відсутність дітей.

Історія Європи знає не так багато випадків успішної ануляції шлюбу вінценосних осіб: найбільш відомими стали шлюборозлучні процеси англійського короля Генріха VIII з Катериною Арагонською, Альєнори Аквітанської з королем Франції Людовіком VII (через близьке споріднення), Лукреції Борджіа із графом Джованні Сфорца. Проте якщо у випадку з Генріхом VIII ініціатором ануляції був сам король, який не побоявся виступити проти Папи Римського (варто враховувати, що ці події відбувались уже на фоні європейського Реформаційного рухуXVI ст.), то в останньому випадку батьком Лукреції був особисто Папа Римський Олександр VI Боржіа, й розлучення мало суто політичне підґрунтя, а формальною підставою стала відсутність консумації. Відтак, у Євпраксії Всеволодівни не було жодної з перерахованих причин, так само як і не було підстав просити розлучення тільки тому, що чоловік з неї фізично знущався.

Боротьба за інвеституру і Матильда Тосканська

Родинна трагедія Адельгейди-Генріха розгорталася на фоні загальноєвропейської боротьби за інвеституру, в яку були втягнути німецькі імператори та голови католицької церкви. У другій половині ХІ ст. напруженість відносин між церквою та світською владою в Європі досягла свого апогею і переросла у перший відкритий конфлікт на найвищому рівні. Григоріанські реформи, крім інших законів, відмовляли у праві світських правителів затверджувати духовенство на церковних посадах (право світської інвеститури). В Німеччині це мало особливо драматичні наслідки, адже єпископи тут часто були дуже могутніми впливовими феодалами. Таким рішенням Папи звільнили себе від влади і впливу імператора. Церковні собори 1075-1076 рр., окрім повернення церкві привілеїв, своїми рішеннями позбавляли імператорську корону майже половини земель. Це послабило державність, особливо на периферійних територіях, таких як Королівство Італія. Найзапеклішими противниками влади Генріха на півночі Італії були Папа Римський та Матильда Тосканська – найбільші землевласники цього регіону. І якщо Папська область де-юре ніколи не входила до складу імперії, то щодо володінь Матильди можна посперечатися.

Роль Матильди Тосканської (або як її називають – Каносської), яка могла виявитися вирішальною у родинному розладі, стає зрозумілою з огляду на її значний вплив на тогочасну європейську політику. У 1080 році Генріх IV був коронований як король Італії, скинув Матильду, завоювавши частину її територій, надав привілеї і вольності італійським містам, які підтримали його в боротьбі проти впливової маркграфині.

1084 року Генріх IV був коронований як імператор антипапою Климентом ІІІ. Обраний у 1088 році новий Папа Урбан ІІ відлучив Генріха і Климента ІІІ від Церкви, а також створив нову коаліцію з міст, включаючи, крім норманів, Київську Русь, ломбардські комуни – Мілан, Кремону, Лоді і П’яченцу. Матильда кількома роками раніше вийшла заміж за Вельфа II Баварського, створюючи тим самим концентрацію влади, занадто потужну, щоб нехтувати нею.

Життєпис Матильди Тосканської свідчить, що за сприяння загону своїх рицарів вона допомогла Євпраксії втекти з-під «домашнього ув’язнення»[45] і дістатися до її замку Каносса. Відтак, стає зрозумілою легкість впливу як Папи, так і могутньої феодалки на долюАдельгейди. Матильда вмовила її подати офіційну скаргу на чоловіка, а Папа Урбан ІІ остаточно переконав у необхідності відкрито розповісти про злочини імператора-віровідступника. Обидва найбільші суперники Генріха IV в Італії отримали в особі Євпраксії-Адельгейди переконливий козир для подальшої політичної гри.

Секс і влада

Дискусії з-поміж істориків із приводу взаємних звинувачень вінценосного подружжя досі не вщухають з огляду на специфіку джерельної бази. На особливу увагу заслуговує питання, чому розлучення набуло форми такого гучного сексуального скандалу, чому Євпраксія дала такі аж занадто детальні і зайві, як для політичної справи, свідчення особистого характеру.

Дослідниця впливу сексуальної поведінки державця на деконструкцію його влади в епоху середньовіччя М. Маклафлін зазначає, що в Західній теології лібідо завжди мало вагому політичну валентність. Сягаючи корінням первородного гріха, статевий потяг був актом непокори авторитету Господа, а значить, легко міг бути і знаком інших форм протесту. Безлад у сексуальних потягах вказував на хаос у господарстві і в королівстві. Таким чином, сексуальна аморальність могла слугувати барометром наявності інших проблем. Там, де мала місце подружня зрада, розлучення, позашлюбні відносини, можливими ставали крадіжки, вбивство, богохульство, війна чи повстання[46].

Одним із провідних аспектів реформування церкви в боротьбі за інвеституру стало врегулювання сексуальної поведінки як представників церкви, так і пастви. Королівська та єпископальна сексуальність швидко перетворилася на флагман цієї кампанії. Король, як правляча особа, мав допомагати втілювати приписи церкви, у тому числі і власним прикладом. Утім, до 1080 року Генріха IV звинувачували у насильствах, зґвалтуваннях, інцесті і содомії[47]. Те, що Генріх IV мав адюльтер, майже не викликає сумніву з огляду на сексуальні звички представників нобілітету ХІ ст.

У цьому контексті вартий уваги і шлюборозлучний епізод із першою дружиною Генріха IV Бертою Савойською, а також її звинувачення чоловіка у вчинках, не гідних честі короля. У джерелах згадується, що Генріх підіслав до Берти у спальню свого васала в якості залицяльника, але в ніч зустрічі сам явився до дружини, перевдягнений в іншого чоловіка, аби звинуватити її в перелюбі. Втім, Берта була надто інтелігентна і розумна, викрила цю змову і наказала слугам відлупцювати незваного гостя, не зважаючи на те, що він уже зізнався, що він її чоловік. Берта виправдалась тим, що її чоловік – король і не міг здійснити такий негідний правителя вчинок: її чоловік по-королівські відкрито прийшов би до неї у ліжко.

Бюст Генриха IV, Бург Сен-П’єр, 12-13 ст. Обличчя досить пом’яте

Звинувачення Генріха у сексуальних збоченнях, злочинах, відносинах з конкубінами при законній дружині зустрічаються в численних полемічних документах останніх десятиліть ХІ ст. І хоча вони здебільшого містяться у джерелах опозиційно налаштованих до імператора, але спільно створюють атмосферу сумнівності легітимності влади і честі лібідозного короля. Його невдала спроба розлучитись із Бертою 1069 року (після трьох років шлюбу в якості аргументу король наводив відсутність консумації[48]) також стала аргументом для його супротивників і підставою для подальших звинувачень у безчесті. Спроба Генріха IV анулювати шлюб була оцінена сучасниками і васалами як «огидна річ, мерзенна для королівської високості»[49].

Отже, в ХІ ст. все ще не існувало чіткого розмежування між особистою (приватною) і публічною складовою життя королів та імператорів. Король як приватна особа повинен був мати чесноти, гідні королівської влади і високості. Особисті сексуальні вчинки короля відігравали значну роль у реконфігурації його королівського авторитету. Відтак у ХІ ст. неприйнятна сексуальна поведінка монарха виправдовувала повстання проти нього і відокремлення його особи від сакральності його королівської влади.

Таким чином, відомі на сьогодні джерела викликають більше довіри до свідчень Євпраксії Всеволодівни проти чоловіка. Вартим уваги є і зміст її звинувачень, оскільки вона сама стала найбільшою жертвою своїх власних показань проти чоловіка. Якщо вона так хотіла розірвати нестерпний шлюб, то могла навести інші аргументи, наприклад, достатньо було звинуватити його в єресі чи содомії. Зізнання ж, що чоловік примушував її до проституції, позбавляли її шансу як на пристойне одруження, так і на пристойну духовну кар’єру в монастирі. За твердженням М. Маклафлін, крім повторного шлюбу для представниці знатного роду ще одним прийнятним шляхом могло стати чернецтво, але і в монастирі вітали «або цноту, або порядне вдівство». Жінка ж «багатьох чоловіків» могла тільки нести спокуту в якості черниці, без жодних сподівань на авторитет і шанобливе ставлення[50]. І якщо свідчення Адельгейди на імператора Генріха IV мали лише обмежений вплив, то своє подальше життя вона фактично зруйнувала. Єдиним можливим поясненням такого рішення Євпраксії Всеволодівни може бути тільки те, що її звинувачення Генріха IV були правдиві[51].

Виступи на церковних соборах і шлях додому

Письмові свідчення про свавілля чоловіка Адельгейда подала спочатку на розгляд на церковний собор, що відбувся 1094 року у швабському місті Констанца. Подробиці знущань були зачитані привселюдно, а діяння імператора засуджені. У березні наступного року відбувся Вселенський Собор у місті П’яченца в Ломбардії, на якому молода імператриця вже особисто свідчила проти свого чоловіка, про його знущання над нею. Присутні вчергове засудили злочини монарха, вона ж сама отримала прощення за ненавмисні гріхи та дозвіл на розлучення. Кілька обставин могли сприяти тому, що Адельгейда погодилась на цей крок, що призвів до масштабного європейського скандалу. І. С. Робінсон переконаний, що звинувачення, висунуті на Соборі у П’яченці, були сфабриковані радниками Матильди[52]. Однак, на нашу думку, самі тільки політичні мотиви не могли стати причиною розірвання шлюбу.

Саме Євпраксія ініціювала шлюборозлучний процес. Дослідники єдині в думці, що цим кроком вона у першу чергу зіпсувала репутацію собі, через що її в піснях охрестили «волочайкою»[53]. Основною причиною розриву відносин історики називають політичну заангажованість імператриці – її прихильність до політики Папи Римського. Проте, на нашу думку, тут слід врахувати й цілу низку інших чинників. По-перше, раптова смерть їх спільного з Адельгейдою сина могла негативно позначитися на психологічному стані жінки, яка і без того опинилася у вкрай складних життєвих обставинах, погодившись на шлюб з німецьким імператором без батьківського благословення. Не зважаючи на дискусійність питання наявності спільної дитини, таке припущення неодноразово обговорюється кількома західними істориками[54]. По-друге, на початку 1093 року син Генріха IV Конрад відкрито перейшов на бік Папи Римського. По-третє, 1093 року з Русі також надійшли сумні звістки: помер її батько Всеволод Ярославич і загинув брат Ростислав[55], що безпосередньо вплинуло на зміну зовнішньополітичного курсу держави. Ще одним чинником для зміцнення ініціативи розлучення, на нашу думку, могло бути православне виховання Євпраксії у високоосвіченій родині, з одного боку, і загроза чергового відлучення чоловіка від Церкви, враховуючи досвід його попереднього відлучення, швидка втрата авторитету і наближення краху його політичної кар’єри з іншого. В цьому контексті спірним залишається питання легітимності як його, так і її імператорського статусу. Сам Генріх IVотримав імператорську корону традиційно в Рим із рук Папи Климента ІІІ у 1084 р. Але ж вартий уваги той складний шлях, яким король Німецький здобував цю корону. Климент ІІІ став Папою за сприяння самого Генріха IV, який у своєму протистоянні з легітимним (за католицькими канонами) Папою Григорієм VII (1073-1085) приводить Климента до папського престолу і вже за кілька місяців отримує з його ж рук омріяну імператорську корону. Коронація в Римі робила акцент на легітимності імператорської влади, на її сакральному характері. Інтронізація ж Климента ІІІ відбувалася хоч і за сприяння частини римського населення, але у той час, як усунений військовим шляхом Папа Григорій VII знаходився всього в кількох кілометрах – в бастіоні святого Янгола. Понтифікат Климента тривав з 1080 до 1100 року, але в католицькій традиції він сприймається як антипапа[56], що в складному політичному протистоянні ХІ століття часто давало привід ворогам імператора ставити під сумнів легітимність його корони. Коронація ж Євпраксії як імператриці відбулась не в Римі, а в Кельні і також не Папою Римським. Відтак, на її рішення щодо розлучення міг вплинути і непереконливий в її власних очах її статус як імператриці. Про упереджене сприйняття нею Климента ІІІ в якості Папи Римського свідчить і той факт, що зі скаргами на чоловіка вона звернулася саме до Урбана ІІ (1088–1099), а не до офіційно визнаного німецькою короною Климента.

Уточнення потребують і юридичні деталі офіційного розірвання шлюбу. Більшість дослідників взагалі мовчать про характер припинення відносин, вживаючи термін «розлучення», яке датують 1095 роком. Х. Рюсс (з ним погоджується і рецензент його праці А. Козлов) вказує, що відлучення Генріха IV від церкви офіційно поклало край шлюбу[57]. Однак виникає питання, чому Євпраксія не прийняла чернечий постриг одразу по поверненню до Києва, а продовжувала жити в монастирі до самої смерті свого чоловіка у серпні 1106 року і тільки потім, у грудні того ж року прийняла постриг, імовірно, у Андріївському (Янчиному) монастирі як родинному (там була ігуменею її сестра Янка, котра була там і похована, як і їхня матір – черниця обителі[58]). Адже це може свідчити про певний варіант юридичного продовження шлюбу[59] і дає підстави припустити, що розірвання стосунків набуло характеру «separation», тобто права «не ділити стіл і ліжко», коли подружжя формально залишалось у шлюбі. Після такого «розділення» жінка могла жити в монастирі, але не могла ані вийти заміж вдруге, ані стати «нареченою Христа» допоки живий був її чоловік. На користь цього також свідчить інформація зі списків німецьких королев та імператриць, де Адельгейда фігурує в ролі консорта до 1105 року (тобто до року зречення Генріхом IV влади).

Євпраксія-Адельгейда прийняла остаточне рішення про повернення до Русі 1097 року, проте спочатку вона зупинилася в Угорщини у своєї тітки Анастасії Ярославни. Саме звідти вона листувалася із своєю матір’ю – невідомою на ім’я вдовою Всеволода Ярославича, нещодавно ідентифікованою як княгиня Марина, котра відрізнялася активною політичною діяльністю й навіть мала власні печатки[60]. Відтак, на час повернення Євпраксії у неї були не лише кошти, але й збережений статус руської князівни[61], про що також може свідчити і її унікальне поховання біля «дверей» Печерського монастиря після смерті 9 липня 1109 року, над яким згодом була зведена капличка[62].

Щодо ролі свідчень Євпраксії в подальшій долі Генріха IV та їх суттєвого впливу на авторитет імператора, які призвели, нібито, до його падіння, – багато німецьких біографій Генріха IV досить побіжно згадують ситуацію з Адельгейдою в контексті причин втрати ним влади. Тобто це навряд чи мало вирішальний вплив на його політичну кар’єру. Він правив у якості імператора ще 10 років. Водночас, свідчення Євпраксії стали підставою для чергового (щонайменше – третього) відлучення Генріха IV від церкви. Перші дві анафеми були накладені на нього у 1076 та 1080 рр. Розлучення з Адельгейдою певним чином прискорило деконструкцію його влади у зв’язку із протистоянням з Церквою та часто обговорюваною у джерелах непристойною поведінкою в особистому житті. Проте фатальну роль відіграла громадянська війна, його протистояння з синами Конрадом і Генріхом, боротьба з Папами Римськими та Матильдою Тосканською, неодноразове відлучення від Церкви та вся складна ситуація в південній частині Священної Римської імперії та Італії. Це був перший відкритий піковий момент суперництва у тривалому протистоянні між світською та духовною владою, яка менш ніж за півстоліття інституціоналізується у боротьбу партій гвельфів та гібелінів.

******

Отже, Євпраксія-Адельгейда стала однією з перших вінценосних жінок Європи і єдиною європейською імператрицею києво-руського походження, яка наважилася боротися за свої права і свободу і зробила це досить успішно. Життєпис Євпраксії – приклад того, як жінка навіть у середні віки далеко від батьківщини, залишившись без підтримки рідних, могла захищати свої інтереси й досягти свободи. Тож, вважаємо, що розгляд тільки політичної складової її розриву з імператором є проявом однобокого «чоловічого» викладу історії, знеціненням її інтересів як особистості, як жінки, яка зазнавала приниження і зневаги з боку чоловіка. Виключно політичні обставини не могли призвести до їхнього розриву, адже в Євпраксії-Адельгейди не було очевидних мотивів, які дали б їй особисту чи політичну вигоду від звинувачень проти свого впливового чоловіка. На користь цього свідчить і подальша траєкторія її життя – подорож на Схід, перебування в тітки Анастасії в Угорщині, життя у монастирі, очікування смерті чоловіка та чернечий постриг за 3 роки до власної смерті. Очевидно, що жодного особистого зиску від гучного загальноєвропейського політичного і сексуального скандалу вона не отримала. Натомість її перемога полягала в особистій волі, свободі від чоловіка-тирана та праві вільно розпоряджатися власним життям.

REFERENCES

Creber, A. (2019) Breaking Up Is Hard To Do: Dissolving Royal and Noble Marriages in Eleventh-Century Germany. German History. 2019. Vol.37. Is.2. Pp. 149–171. Oxford University Press, United Kingdom.

Donskoi, D. (1991) SpravochnikpogenealogiiRyurikovichey.[Guide on Ruricovichy Genealogy].Moscow-Rein,Russia.

Ignatieva, Е.Е. (2018)ItalyanskiypohodGenriha IV(1081−1084 гг.) v konteksteborbyizainvestituru [TheItalianCampaignofHenryIV (1081–1084) intheContextofthe InvestitureControversy]. NovoeProshloeThe New Past. 2018. № 2. Rostov-na-Donu, Russia.

Kanonyiili Knigapravil Svyatyih Apostolov, Svyatyih Soborov, Vselenskih i pomestnyih, isvyatyihottsov. (2000) [Canons or Book of Rules of the Holy Apostles, Holy Councils, Ecumenical and local, and holy fathers]. Sankt-Peterburg, Russia.

Kozlov, A.S. (2008). Sudbaknyazhnyi  Evpraksii Vsevolodovny i vrabote nemetskogo issledovatelya. Rets. nast.: Rüß H. Eupraxia-Adelheid: EinebiographischeAnnäherungJahrbücherfür Geschichte Osteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481–518.[The Fate of Princess EupraxiaVsevolodovna in the Work of a German Researcher. Review of the Article: Rüß H. Eupraxia-Adelheid: EinebiographischeAnnäherungJahrbücherfür Geschichte Osteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481–518].IzvestiyaUralskogogosudarstvennogouniversiteta. Ser. 2, Gumanitarnyienauki. 2008. № 59. Vyp. 16.Ekaterinburg, Russia.

Kotliar, M.F. (2005). YevpraksiiaVsevolodivna [EvpraksiaVsevolodovna]. Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 3: E-Y. Kyyiv, Ukraine.

Letopisp o Ipatevskomuspisku [Chronicle according to the Epatievsky list]. (1871). Sankt-Peterburg, Russia.

Lesak, B, Homaiko, N, Chernenko, O. (2020) Pechatiknyagini Marinyi [Princess Marina’s stamps].«Na odnokryiloserebryanaya, nadrugoe – zolotaya». Sbornikstateypamyati S. Ryabtsevoy / pod red. R. Rabinovichai N. Telnova. Kishenev: Biblioteka Stratum Plus, 2020. Kishinev, Moldova.

McLaughlin, М.(2011) «Disgusting Acts of Shamelessness»: Sexual Misconduct and the Deconstruction of Royal Authority in the Eleventh Century. Early Medieval Europe.19. (2011).John Wiley & Sons Ltd

Nazarenko, A.V. (2001). Drevnyaya Rus na mezhdunarodnyih putyah: Mezhdistsiplinarnyieocherkikulturnyih, torgovyih, politicheskihsvyazeyІХХІІvv. [OldRus on International routes: Interdisciplinary Esseys on Cultural, Trade, Political Contacts of the ІХ–ХІІth centuries]. Moscow, Russia.

Nazarko, I. Trahichnadoliakniazhny Yevpraksii Vsevolodivny (1071–1109). [The Tragic Fate of Princess EvpraksiaVsevolodivna]. Khronika 2000 – Chonicle 2000.№ 35–36.Kyyiv, Ukraine.

Pushkareva, N.L. (1989). Zhenschinyi Drevney Rusi.[Old Rus Women]. Moscow, Russia.

Pushkareva, N.L. (2012). Chastnayazhizn v Drevney Rusii Moskovii. Nevesta, zhena, lyubovnitsa. [Private Life in Old Rus and Moscowy: Bride, Wife, Mistress]. Moscow, Russia.

Robinson, I. S. (2003) Henry IV of Germany, 1056–1106. Cambridge, United Kingdom.

Rozanov, S.P. (1929). Evpraksiya-Adelgeyda Vsevolodovna (1071–1109). [Evpraksia-Adelheida Vsevolodovna (1071–1109)]. Izvestiya Akademii Nauk SSSR. Otdeleniegumanitarnyihnauk – Bulletin of USSR Academy of Science. Department of Humanitarian Sciences. 7. Moscow-Leningrad, Russia.

Ryuss, H. (2010). Evpraksiya-Adelgeyda: biograficheskiyetyud. [Eupraxia-Adelheida: biographical essey].ROSSICA ANTIQUE. Sankt-Peterburg, Russia.

Helmholz, R.H. (1974). Marriage litigation in Medieval England. Cambridge, United Kingdom.

Miles, M.F. (2006). The Value of a Woman: A Comparison of the Laws and the Traditions of Divorce in Medieval Europe and Modern America. UCLA Women’s Law Journal. 15(1). Los Angeles, California, USA.

Raffensperger, С. (2003).Evpraksia Vsevolodovna between East and West. Russian History/Histoire Russe, 30, Nos 1–2. Chicago, USA.

Raffensperger, С. (2012). The Missing Russian Women: The Case of Evpraksia Vsevolodovna. Writing Medieval Women’s Lives/ed. Goldy, Livingstone, USA.

Vershinina, U.E. (2020). Prezentatsiya institutovrodstvaiotnosheniymezhdurodstvennikami v istoricheskihnarrativahrannegosrednevekovya. (Dissertatsiyakand. ist. nauk). [Presentation of kinship institutions and relations between relatives in historical narratives of the early Middle Ages. (Ph.D. thesis)].Nizhniy Novgorod, Russia.

Ward, J.C. (2002). Women in Medieval Europe, 1200-1500.London, United Kingdom.

Дата подання:15 червня2021 р.

Кеда Марина Костянтинівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О.М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (м. Чернігів, Проспект Миру, 13, 14006)

Keda Marina K. – Ph.D. in Historical Sciences, docent of the Department of World History and International Relations of Educational and Scientific Institute of History and Social Studies (National University “ChernihivColehium”) (Chernihiv, Myru Avenue, 13, 14006).

kedam@meta.ua

Чугаєва Ірина Костянтинівна, кандидат історичних наук (м. Чернігів).

ChugaіevaIryna K. – PhDinHistoricalSciences (Chernihiv).

chugaieva2015@gmail.com

Keda Marina, ChugaіevaIryna

CROWN DIVORCE: THE CASE OF EUROPRAXIA (ADELGEIDE) VSEVOLODIVNA

The purpose of the article is to analyze the reasons, circumstances and the process of divorce of Eupraxia (Adelheid) Vsevolodivna, to identify the forms and methods of her opposition to the established medieval marriage traditions. The methodological basis of the work is the method of “case study”. The scientific novelty is the clarification of certain facts of the biography of EupraxiaVsevolodivna, her psychological portrait, which allowed to understandbetter the reasons and circumstances of her divorce, as well as the impact of this event on the further reign of the Holy Roman Emperor Henry IV. Conclusions.In the process of the analysis of sources and the latest historiography, a number of clarifications were made about the circumstances and peculiarities of the divorce of EupraxiaVsevolodivna, known in the Catholic tradition as Adelheid, or Praxedis, the wife of the Holy Roman Emperor Henry IV. It is established that the concept “divorce” in relation to medieval Europe, and in particular the Holy Roman Empire of the XI century, had a significantly different content from the modern one and consisted of the following trajectories: divorce could take either the form of annulment or separation (living without the possibility of re-marriage to another person).An analysis of the divorce process of the imperial spouses Henry IV and Adelheid suggests that the divorce was initiated by the wife under the influence of the set of circumstances, both personal and political. However, the personal factor was decisive – the circumstances of marriage without parental blessing, abuse and open violence from the husband, the death of a newborn son, the uncertainty of her imperial status, devotion to the canons of the Christian church and unwillingness to support the husband in his confrontation with the legitimate popes.The divorce, approved by the church council and Pope Urban II personally, took form of theseparation (divortium a mensa et thoro). The severance of relations accelerated the deconstruction of Henry’s sacred status as an emperor, but did not become decisive in his conflict with the church, as Henry had previously been twice excommunicated from the Church. Educated on traditional Christian values, Eupraxia gained personal freedom and the opportunity to return to her homeland, which became an example of an unprecedented opposition of a woman to the established medieval marriage traditions.

Key words: EupraksiaVsevolodivna, Empress Adelheid, Henry IV, Matilda of Tuscany, divorce, InvestitureControversy.

 

[1]Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ–ХІІ вв. М.: Языки русской культуры, 2001. С. 545.

[2]Лесак Б., Хомайко Н., Черненко Е. Печати княгини Марины.«На одно крыло серебряная, на другое – золотая». Сборник статей памяти С. Рябцевой / под ред. Р. Рабиновича и Н. Тельнова.Кишенев: Библиотека StratumPlus, 2020. C. 322–326.

[3]Донской Д. Справочник по генеалогии Рюриковичей / под ред. Д. М. Шаховского. Ренн, 1991. С. 28; Котляр М. Ф. Євпраксія Всеволодівна. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: Наукова думка, 2005. 672 с.Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Evpraksiya_V.

[4]Розанов С. П. Евпраксия– Адельгейда Всеволодовна (1071–1109). Известия Академии Наук СССР. Отделение гуманитарных наук. 1929. № 7. С. 617–646.

[5]Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. С. 539–558.

[6]Пушкарева Н. Л. Женщины Древней Руси. М.: Мысль, 1989. С. 27–32.

[7]Котляр М. Ф. ЄвпраксіяВсеволодівна.

[8]Назарко І. Трагічна доля княжни Євпраксії Всеволодівни (1071–1109). Хроніка 2000. 2000. № 35–36. С. 84–89.

[9]Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографическийэтюд. ROSSICAANTIQUE. 2010/2. C. 54–112; Raffensperger С. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Russian History / Histoire Russe, 30, Nos 1–2, 2003. P. 23–34; RaffenspergerС. The Missing Russian Women: The Case of EvpraksiaVsevolodovna. WritingMedievalWomensLives / ed. Goldy, Livingstone. 2012. Р. 69–84.

[10]Козлов А.С. Судьба княжныЕвпраксииВсеволодовны в работенемецкогоисследователя. Рец. на ст.: RüßH. Eupraxia-Adelheid: EinebiographischeAnnäherung / H. Rüß // JahrbücherfürGeschichteOsteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481–518. Известия Уральского государственного университета.Сер. 2, Гуманитарные науки.2008. № 59. Вып. 16. С. 344; Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографическийэтюд.

[11]RaffenspergerС. EvpraksiaVsevolodovna between East and West; RaffenspergerС. The Missing Russian Women…

[12]RaffenspergerС. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Р. 33.

[13]Пушкарева Н. Л. Женщины Древней Руси. С. 31–32.

[14]Летопись по Ипатьевскому списку. СПб., 1871. С. 186, 188.

[15]Дисибоденбергские анналы / пер. М. Б. Свердлова. Латиноязычные источники по истории Древней Руси. Германия. Середина XII– середина XIII в. М.: Институт истории АН СССР, 1990.С. 262–264.

[16]RaffenspergerС. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Р. 29.

[17]Там само. Р. 34.

[18]Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях…С. 540.С. 539–547; Raffensperger С. EvpraksiaVsevolodovnabetweenEastandWest. Р. 27.

[19]Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях… С. 540–542; Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографическийэтюд. С. 64–65.

[20]Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях…С. 540.

[21]Ward J.C. Women in Medieval Europe, 1200-1500. London, 2002. Р. 64.

[22] Назаренко А. В. ДревняяРусьнамеждународныхпутях… С. 553.

[23]КотлярМ. Ф. ЄвпраксіяВсеволодівна.

[24]RaffenspergerС. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Р. 26.

[25]Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографический этюд. С. 82; Пушкарева Н. Л. ЖенщиныДревней Руси. С. 30.

[26]Козлов А.С. Судьба княжны Евпраксии Всеволодовны в работе немецкого исследователя. С. 347.

[27]Пушкарева Н. Л. Женщины Древней Руси. С. 30.

[28]Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографический этюд. С. 83.

[29]Там само. С. 58.

[30]Там само. С. 98; Пушкарева Н. Л. ЖенщиныДревней Руси. С. 31.

[31]McLaughlin М. “Disgusting Acts of Shamelessness”: Sexual Misconduct and the Deconstruction of Royal Authority in the Eleventh Century. EarlyMedievalEurope. 2011.19.Pp. 312–331.

[32]Дисибоденбергскиеанналы. С. 264.

[33]Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографическийэтюд. С. 86–87.

[34]McLaughlin М. “DisgustingActsofShamelessness”: SexualMisconduct and the Deconstruction of Royal Authority in the Eleventh Century. P. 316.

[35]Там само. С. 312-331.

[36]Helmholz R. H. Marriage litigation in Medieval England. Cambridge, 1974. Р. 74.

[37]Miles M. F. The Value of a Woman: A Comparison of the Laws and the Traditions of Divorce in Medieval Europe and Modern America. UCLA Women’s Law Journal. 2006. 15(1). P. 157.

[38]Creber A. Breaking Up Is Hard To Do: Dissolving Royal and Noble Marriages in Eleventh-Century Germany. German History.2019.Vol.37. Is.2. P. 149–171.

[39]Helmholz R.H. Marriage litigation in Medieval England. P. 31.

[40]Miles M. F. TheValueofaWoman… Р. 158.

[41] Каноны или Книга правил Святых Апостолов, Святых Соборов, Вселенских и поместных, и святых отцов. СПб, 2000. С. 403.

[42]Там само. С. 266.

[43] Пушкарева Н. Л. Частная жизнь в Древней Руси и Московии. Невеста, жена, любовница. М.: Ломоносов, 2012. 216 с.

[44]Вершинина Ю. Е. Репрезентация институтов родства и отношений между родственниками в исторических нарративах раннего средневековья. Диссертация…канд. ист. наук.Нижний Новгород, 2020. С. 91.

[45]RobinsonI.S.HenryIVofGermany, 1056–1106.Cambridge, 2003. Рp. 289-291.

[46]McLaughlin М. “DisgustingActsofShamelessness”: SexualMisconduct and the Deconstruction of Royal Authority in the Eleventh Century. Р. 315.

[47]Там само. Р. 316.

[48]Creber A. Breaking Up Is Hard To Do: Dissolving Royal and Noble Marriages in Eleventh-Century Germany. German History. 2019. Vol.37. Is.2. P. 149–171.

[49] McLaughlin М. “DisgustingActsofShamelessness”: SexualMisconduct and the Deconstruction of Royal Authority in the Eleventh Century. Р. 323.

[50]Там само. Р. 317.

[51]Там само. Р. 318.

[52]RobinsonI.S. HenryIVofGermany, 1056–1106. Р. 290.

[53]Пушкарева Н.Л. ЖенщиныДревней Руси. С. 32; Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографическийэтюд. С. 92.

[54]Raffensperger С. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Р. 30.

[55]Летопись по Ипатьевскому списку. С. 151, 154.

[56]Игнатьева Е.Е.Итальянский поход ГенрихаIV (1081−1084 гг.) в контексте борьбы за инвеституру. Новое прошлое / TheNewPast. 2018. № 2. С. 102–117.

[57]Козлов А.С. Судьба княжны Евпраксии Всеволодовны в работе немецкого исследователя. С. 348.

[58]RaffenspergerС. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Р. 33.

[59]Рюсс Х. Евпраксия – Адельгейда: биографический этюд. С. 104.

[60]Лесак Б., Хомайко Н., Черненко Е. Печатикнягини Марины. C. 322, 326.

[61]RaffenspergerС. EvpraksiaVsevolodovna between East and West. Р. 31–32.

[62]Летопись по Ипатьевскому списку. С. 188.

Щодо ролі свідчень Євпраксії в подальшій долі Генріха IV та їх суттєвого впливу на авторитет імператора, які призвели, нібито, до його падіння, – багато німецьких біографій Генріха IV досить побіжно згадують ситуацію з Адельгейдою в контексті причин втрати ним влади. Тобто це навряд чи мало вирішальний вплив на його політичну кар’єру. Він правив у якості імператора ще 10 років. Водночас, свідчення Євпраксії стали підставою для чергового (щонайменше – третього) відлучення Генріха IV від церкви. Перші дві анафеми були накладені на нього у 1076 та 1080 рр. Розлучення з Адельгейдою певним чином прискорило деконструкцію його влади у зв’язку із протистоянням з Церквою та часто обговорюваною у джерелах непристойною поведінкою в особистому житті. Проте фатальну роль відіграла громадянська війна, його протистояння з синами Конрадом і Генріхом, боротьба з Папами Римськими та Матильдою Тосканською, неодноразове відлучення від Церкви та вся складна ситуація в південній частині Священної Римської імперії та Італії. Це був перший відкритий піковий момент суперництва у тривалому протистоянні між світською та духовною владою, яка менш ніж за півстоліття інституціоналізується у боротьбу партій гвельфів та гібелінів.

******

Отже, Євпраксія-Адельгейда стала однією з перших вінценосних жінок Європи і єдиною європейською імператрицею києво-руського походження, яка наважилася боротися за свої права і свободу і зробила це досить успішно. Життєпис Євпраксії – приклад того, як жінка навіть у середні віки далеко від батьківщини, залишившись без підтримки рідних, могла захищати свої інтереси й досягти свободи. Тож, вважаємо, що розгляд тільки політичної складової її розриву з імператором є проявом однобокого «чоловічого» викладу історії, знеціненням її інтересів як особистості, як жінки, яка зазнавала приниження і зневаги з боку чоловіка. Виключно політичні обставини не могли призвести до їхнього розриву, адже в Євпраксії-Адельгейди не було очевидних мотивів, які дали б їй особисту чи політичну вигоду від звинувачень проти свого впливового чоловіка. На користь цього свідчить і подальша траєкторія її життя – подорож на Схід, перебування в тітки Анастасії в Угорщині, життя у монастирі, очікування смерті чоловіка та чернечий постриг за 3 роки до власної смерті. Очевидно, що жодного особистого зиску від гучного загальноєвропейського політичного і сексуального скандалу вона не отримала. Натомість її перемога полягала в особистій волі, свободі від чоловіка-тирана та праві вільно розпоряджатися власним життям.

REFERENCES

Creber, A. (2019) Breaking Up Is Hard To Do: Dissolving Royal and Noble Marriages in Eleventh-Century Germany. German History. 2019. Vol.37. Is.2. Pp. 149–171. Oxford University Press, United Kingdom.

Donskoi, D. (1991) SpravochnikpogenealogiiRyurikovichey.[Guide on Ruricovichy Genealogy].Moscow-Rein,Russia.

Ignatieva, Е.Е. (2018)ItalyanskiypohodGenriha IV(1081−1084 гг.) v konteksteborbyizainvestituru [TheItalianCampaignofHenryIV (1081–1084) intheContextofthe InvestitureControversy]. NovoeProshloeThe New Past. 2018. № 2. Rostov-na-Donu, Russia.

Kanonyiili Knigapravil Svyatyih Apostolov, Svyatyih Soborov, Vselenskih i pomestnyih, isvyatyihottsov. (2000) [Canons or Book of Rules of the Holy Apostles, Holy Councils, Ecumenical and local, and holy fathers]. Sankt-Peterburg, Russia.

Kozlov, A.S. (2008). Sudbaknyazhnyi  Evpraksii Vsevolodovny i vrabote nemetskogo issledovatelya. Rets. nast.: Rüß H. Eupraxia-Adelheid: EinebiographischeAnnäherungJahrbücherfür Geschichte Osteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481–518.[The Fate of Princess EupraxiaVsevolodovna in the Work of a German Researcher. Review of the Article: Rüß H. Eupraxia-Adelheid: EinebiographischeAnnäherungJahrbücherfür Geschichte Osteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481–518].IzvestiyaUralskogogosudarstvennogouniversiteta. Ser. 2, Gumanitarnyienauki. 2008. № 59. Vyp. 16.Ekaterinburg, Russia.

Kotliar, M.F. (2005). YevpraksiiaVsevolodivna [EvpraksiaVsevolodovna]. Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 3: E-Y. Kyyiv, Ukraine.

Letopisp o Ipatevskomuspisku [Chronicle according to the Epatievsky list]. (1871). Sankt-Peterburg, Russia.

Lesak, B, Homaiko, N, Chernenko, O. (2020) Pechatiknyagini Marinyi [Princess Marina’s stamps].«Na odnokryiloserebryanaya, nadrugoe – zolotaya». Sbornikstateypamyati S. Ryabtsevoy / pod red. R. Rabinovichai N. Telnova. Kishenev: Biblioteka Stratum Plus, 2020. Kishinev, Moldova.

McLaughlin, М.(2011) «Disgusting Acts of Shamelessness»: Sexual Misconduct and the Deconstruction of Royal Authority in the Eleventh Century. Early Medieval Europe.19. (2011).John Wiley & Sons Ltd

Nazarenko, A.V. (2001). Drevnyaya Rus na mezhdunarodnyih putyah: Mezhdistsiplinarnyieocherkikulturnyih, torgovyih, politicheskihsvyazeyІХХІІvv. [OldRus on International routes: Interdisciplinary Esseys on Cultural, Trade, Political Contacts of the ІХ–ХІІth centuries]. Moscow, Russia.

Nazarko, I. Trahichnadoliakniazhny Yevpraksii Vsevolodivny (1071–1109). [The Tragic Fate of Princess EvpraksiaVsevolodivna]. Khronika 2000 – Chonicle 2000.№ 35–36.Kyyiv, Ukraine.

Pushkareva, N.L. (1989). Zhenschinyi Drevney Rusi.[Old Rus Women]. Moscow, Russia.

Pushkareva, N.L. (2012). Chastnayazhizn v Drevney Rusii Moskovii. Nevesta, zhena, lyubovnitsa. [Private Life in Old Rus and Moscowy: Bride, Wife, Mistress]. Moscow, Russia.

Robinson, I. S. (2003) Henry IV of Germany, 1056–1106. Cambridge, United Kingdom.

Rozanov, S.P. (1929). Evpraksiya-Adelgeyda Vsevolodovna (1071–1109). [Evpraksia-Adelheida Vsevolodovna (1071–1109)]. Izvestiya Akademii Nauk SSSR. Otdeleniegumanitarnyihnauk – Bulletin of USSR Academy of Science. Department of Humanitarian Sciences. 7. Moscow-Leningrad, Russia.

Ryuss, H. (2010). Evpraksiya-Adelgeyda: biograficheskiyetyud. [Eupraxia-Adelheida: biographical essey].ROSSICA ANTIQUE. Sankt-Peterburg, Russia.

Helmholz, R.H. (1974). Marriage litigation in Medieval England. Cambridge, United Kingdom.

Miles, M.F. (2006). The Value of a Woman: A Comparison of the Laws and the Traditions of Divorce in Medieval Europe and Modern America. UCLA Women’s Law Journal. 15(1). Los Angeles, California, USA.

Raffensperger, С. (2003).Evpraksia Vsevolodovna between East and West. Russian History/Histoire Russe, 30, Nos 1–2. Chicago, USA.

Raffensperger, С. (2012). The Missing Russian Women: The Case of Evpraksia Vsevolodovna. Writing Medieval Women’s Lives/ed. Goldy, Livingstone, USA.

Vershinina, U.E. (2020). Prezentatsiya institutovrodstvaiotnosheniymezhdurodstvennikami v istoricheskihnarrativahrannegosrednevekovya. (Dissertatsiyakand. ist. nauk). [Presentation of kinship institutions and relations between relatives in historical narratives of the early Middle Ages. (Ph.D. thesis)].Nizhniy Novgorod, Russia.

Ward, J.C. (2002). Women in Medieval Europe, 1200-1500.London, United Kingdom.

Дата подання:15 червня2021 р.

Кеда Марина Костянтинівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О.М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (м. Чернігів, Проспект Миру, 13, 14006)

Keda Marina K. – Ph.D. in Historical Sciences, docent of the Department of World History and International Relations of Educational and Scientific Institute of History and Social Studies (National University “ChernihivColehium”) (Chernihiv, Myru Avenue, 13, 14006).

kedam@meta.ua

Чугаєва Ірина Костянтинівна, кандидат історичних наук (м. Чернігів).

ChugaіevaIryna K. – PhDinHistoricalSciences (Chernihiv).

chugaieva2015@gmail.com

Keda Marina, ChugaіevaIryna

CROWN DIVORCE: THE CASE OF EUROPRAXIA (ADELGEIDE) VSEVOLODIVNA

The purpose of the article is to analyze the reasons, circumstances and the process of divorce of Eupraxia (Adelheid) Vsevolodivna, to identify the forms and methods of her opposition to the established medieval marriage traditions. The methodological basis of the work is the method of “case study”. The scientific novelty is the clarification of certain facts of the biography of EupraxiaVsevolodivna, her psychological portrait, which allowed to understandbetter the reasons and circumstances of her divorce, as well as the impact of this event on the further reign of the Holy Roman Emperor Henry IV. Conclusions.In the process of the analysis of sources and the latest historiography, a number of clarifications were made about the circumstances and peculiarities of the divorce of EupraxiaVsevolodivna, known in the Catholic tradition as Adelheid, or Praxedis, the wife of the Holy Roman Emperor Henry IV. It is established that the concept “divorce” in relation to medieval Europe, and in particular the Holy Roman Empire of the XI century, had a significantly different content from the modern one and consisted of the following trajectories: divorce could take either the form of annulment or separation (living without the possibility of re-marriage to another person).An analysis of the divorce process of the imperial spouses Henry IV and Adelheid suggests that the divorce was initiated by the wife under the influence of the set of circumstances, both personal and political. However, the personal factor was decisive – the circumstances of marriage without parental blessing, abuse and open violence from the husband, the death of a newborn son, the uncertainty of her imperial status, devotion to the canons of the Christian church and unwillingness to support the husband in his confrontation with the legitimate popes.The divorce, approved by the church council and Pope Urban II personally, took form of theseparation (divortium a mensa et thoro). The severance of relations accelerated the deconstruction of Henry’s sacred status as an emperor, but did not become decisive in his conflict with the church, as Henry had previously been twice excommunicated from the Church. Educated on traditional Christian values, Eupraxia gained personal freedom and the opportunity to return to her homeland, which became an example of an unprecedented opposition of a woman to the established medieval marriage traditions.

Key words: EupraksiaVsevolodivna, Empress Adelheid, Henry IV, Matilda of Tuscany, divorce, InvestitureControversy.

 

Sharing is caring!

Send a Comment