Заходи щодо попередження захворювання та недопущення поширення вірусу SARS-CoV-2 (коронавірус) діють в місті Києві ось уже третій тиждень поспіль. Однак, попри усі публічні запевнення міського голови про те, що ситуація під контролем – легка форма захворювання ніде не реєструється, тестів на вірус в лікарнях нема, а лікарі їхати на виклик далеко не поспішають. У цьому впевнився журналіст UA-Times, про досвід якого далі.
Початок захворювання
Моя історія з коронавірусом почалася з Риму… Саме літак звідти приземлився в аеропорту «Київ», коли журналісти UA-Times інспектували дотримання протиепідемічних заходів в столиці.
Тоді жоден з працівників аеропорту, який трапився нам на очі, не був одягнений в захисну маску, та не мав рукавичок! А прибулі з Італії пасажири ще не проходили додаткового медичного огляду і не тестувалися на наявність небезпечного недугу. Було це 12 березня 2020 року.
Температура
Спочатку з’явилася загальна втома, сонливість та сухий кашель. За десять днів моє самопочуття дещо погіршилося. Ввечері 22 березня мав уже температуру 37,2 С.
Кажучи відверто, у всі ті перестороги про, які писали в інтернеті, я особливо не вірив, а телевізора вдома, на щастя, нема. Тож, кашель «заглушував» теплим чаєм, а коли втома брала своє чай замінювала кава (тоді її ще було дозволено продавати на вуліці). Побоювання за власне життя докотилися до мене, аж за тиждень, коли термометра сміливо перетнула червону позначку у 37 градусів – того ж вечора 22 березня.
Виклик лікаря
Надвечір того ж дня у мене почалася задуха, було важко говорити і переймало дихання. Тоді ж я вирішив перечитати ті всі інструкції Міністерства охорони здоров`я України (далі – МОЗ) і, слідуючи ним, звернутися до сімейного лікаря.
Сімейний лікар по телефону мене запевнив, що то звичайна сезонна застуда, тільки хвилюватися не слід. Пояснив, що потрібно декілька днів «поспостерігати» за хворобою і, якщо не буде погіршення самопочуття, відправлятися в поліклініку для призначення подальшого лікування.
На 103 мене порадували ще більше: «…Тестов нет и завтра они не появятся!.. Ждите, пока 38С будет – тогда должна приехать «неотложка»»…
Замкнуте коло
23 березня, надвечір, ситуація повторилася. Щоправда цього разу вже дійсно було дихати не сила, при чому температура без змін трималася ось уже другий день.
Що ж, довелося викликати швидку, бо куди далі це може зайти, було невідомо. Втім, за приїзд медиків перейматися теж було не слід. За номером 103 мені порадили знову… звертатися до сімейного лікаря, а сімейний лікар… правильно – викликати “швидку”.
Фейсбук
У соціальній мережі, що стає дедалі популярнішим способом комунікації серед українців та чиновників, радили мені багато і різного. Зізнаюся, не все наважився спробувати. Найчастіше у коментарях фігурував телефон урядової “гарячої лінії”.
Туди я телефонував двічі (другий раз за персональним наполяганням моїх колег-журналістів). Там, на лінії, мені порадили зберігати спокій (неначе у них у всіх мантра така – спочатку лікар, потім «лінія» і всі про спокій) і продекларували інструкцію МОЗ (очевидно, у них вона десь роздрукована на листочку). Другий мій дзвінок – скарга і на лікаря і на «швидку», скаргу зареєстрували і пообіцяли повідомити про результати розгляду в найближчий час. Станом на момент виходу матеріал ніхто так і не перетелефонував.
Втративши останні сподівання на надання мені допомоги за телефонним дзвінком, я майже вночі помчав до лікарні, де, за словами міського очільника Віталія Кличка, є тести на небезпечну недугу.
Лікарня
Поріг оплоту спасіння на період пандемії зустрів мене більш ніж непривітно. Замок на дверях приймального відділення говорив про те, що “нічним гостям” тут не дуже раді. На мене – нічного пацієнта – медики дивилися, як на самого чорта, ховаючись при цьому за шпариною дверей.
Зрештою я почув ту ж саму «мантру» про «повідомте сімейного лікаря про симптоми…», яку вже чув і від швидкої, і від того ж лікаря, а ще раніше читав на сайті МОЗ.
Ситуація була справді патова і я не збирався йти. Замучивши уже в кінець медика по той бік «шпарини», я почув одкровення, гідне самої сповіді чи навіть літургії: «Тестів у нас нема. Тут он масок на всіх не хватає. Вам флюорографію треба зробити в поліклініці або в приватну йдіть, може в них є тести».
Приватні клініки
На наступний день так і вчинив. Найближчі до дому «приватки» також виявилися безсилими у подоланні коронавірусної недуги – тестів нема.
Поспілкувавшись ближче з лікарем однієї з клінік, я довідався, що тести таки були, але їх було небагато і ще в перший тиждень карантину вони всі закінчились і не лише у них. «Тестов сейчас ни у кого нет, можете не искать – это все ложь и манипуляции».
Зраділий таким «чудовим» новинам, я, за рекомендацією лікарів, за кілька наступних днів здав декілька десятків тестів, в тому числі і флюорографію.
24 березня результати обстежень показали, що у мене відсутнє запалення легень, я не хворий грипом категорій «А» і «B», не маю ознак фарингіту, тонзиліту і трахеїту. Найцікавіше, що у мене нічого так і не виявили, а температура на той час уже постійно трималися вище 37,5 і біль у грудях, який час від часу турбував мене ще з 12 березня, став регулярним і стихав лише надвечір.
“Спостерігайтесь”
Певно, на цьому етапі варто було б притримуватися старій єврейській пораді: «Консультуйтеся у безкоштовних лікарів, лікуйтеся – у платних». Однак, на той час мій сімейний лікар уже тиждень як був у… відпустці. Він її взяв «за власний рахунок» на наступний день після моєї скарги на «гарячу урядову лінію»…
Отримавши настанову від приватних лікарів «спостерігатися», я відправився додому на добровільну/примусову обсервацію. З того часу ніхто, окрім друзів і близьких, моїм самопочуттям вже не цікавився. Я пив «виписані» у клініці імуностимулюючі ліки і чекав результату, але нічого суттєво не змінювалося.
Зрештою, якраз друзі допомогли з дійсно дієвими ліками. Вони ж посприяли тому, щоб такий бажаний тест на небезпечну недугу був проведений (за що їм окремо – Дякую!). Це був другий тиждень спостереження за симптоматикою, коли легка форма перебігу коронавірусної хвороби зазвичай відступає.
Щодо висновків
Взагалі, як мені здалося, тест на коронавірус, не знаю, як в Україні в цілому, але в Києві точно – це такий собі мед Вінні Пуха із радянського мультфільму. Той самий «предмет: вот он есть, а вот его уже и нет». Тільки замість милого ведмедика пера Алекса Александра Мілна міський очільник – Віталій Кличко, який уже третій тиждень підряд не перестає повторювати про «контрольовану ситуацію» і нові партії тестів. Проте, легка форма захворювання і надалі ніде не реєструється, тестів на вірус в лікарнях так і нема, а лікарі їхати на виклик все ще не поспішають.
Живемо далі. Нині почуваю себе вже краще. Тест на коронавірус, до речі, показав негативний результат. Однак, температура протрималася ще два дні (загалом – це 24 календарні дні!), а такі експрес-тести все частіше показують невірні результати.
Станом на момент виходу цього матеріалу цілком вже одужав. Втім, ніхто із лікарів ані “державних”, ані “приватних” так і не зміг мені пояснити, що зі мною було не так… Консультації, поради, аналізи, огляди-догляди лікарів вартували моєму бюджету майже шість тисяч гривень, а фактично мій організм впорався з невідомою недугою самостійно.
Власне – це і є основний зміст цього тексту: під час хвороби, у цей непростий час, варто розраховувати лише на себе. Жоден медик, юрист або чиновник не допоможе Вам, якщо Ви не будете в змозі потурбуватися про себе самостійно – піти до декількох лікарів, зробити декілька видів аналізів, проконсультуватися з різними фахівцями і все це за власний рахунок. Тож бережіть здоров’я і дотримуйтесь протиепідемічних обмежень – це єдиний Ваш шанс на порятунок!
Постійно оновлену мапу розповсюдження коронавірусу по областях Україні дивиться за посиланням: “COVID-19: Інтерактивна мапа України“.