ХТО В МІСТІ ЧЕРНІГОВІ БЕРЕЖЕ «НЕ МОЮ МІЛІЦІЮ»?

Останнім часом українські правоохоронні органи в суспільстві все частіше й все голосніше порівнюють з нацистським гестапо, яке колись тримало в остраху всю Німеччину. Проте таке порівняння не зовсім вірне. Можливо це когось здивує, але таємна державна поліція Третього Рейху всі роки свого існування діяла суворо в рамках законів. Так, недемократичних, жорстоких, дискримінаційних, проте — законів. Офіційно прийнятих і затверджених. Все було ретельно регламентовано, на кожну дрібницю була своя інструкція. Абсолютно нереальною є сцена з фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», де штандартенфюрер (полковник) Штірлиць пред’являє начальникові внутрішньої в’язниці гестапо наказ группенфюрера (генерала) Шелленберга і забирає ув’язненого пастора Шлага пити пиво. Насправді ж тюремний начальник без жодних неприємних наслідків для себе мав би послати і Штірлиця, і його шефа куди подалі. Тому що чорна форма одна, але відомства — різні. І генеральське звання в цьому випадку не мало ніякого значення.

А вже про те, щоб у п’яному вигляді влаштувати стрілянину в центрі Берліна, віддухопелити під настрій першого-стрічного бюргера, вломитися без ордера з обшуком до чийогось будинку або відібрати у власника яку-небудь пивну «У старого Готліба», хай навіть на особисте прохання самого «тата Мюллера», співробітник гестапо й подумати не міг. За будь-яку подібну провину на нього чекали або концтабір, або, у найкращому разі, Східний фронт. Інше діло — охоронні загони партії СС. Цих відморозків спеціальним наказом рейхсфюрера Гіммлера було виведено з-під німецької юрисдикції, тому вони творили, що хотіли, як на окупованих територіях, так і в самій Німеччині.

Українську міліцію ніхто від дотримання законів не звільняв. Принаймні, гласно. А ось негласно, схоже, хтось постарався. Інакше деякі співробітники Чернігівського УБОЗу вже давно майстрували б хомути на «червоній зоні» у Макошино як дрібні рекетири. Проте вони продовжують на волі займатися «справами неправедними». І не просто займатися, а — відкрито й цинічно, не боючись нікого й нічого. Одним з тих, кому не пощастило потрапитив поле зору чернігівських «убозівців», мешканець м. Чернігова — Микола Кублицький, якого працівники даного підрозділу заочно охрестили «рецидивістом та особливо небезпечним злочинцем», хоча фактично останній жодного разу не був судимий. Можливо у порівнянні з подіями у Врадіївці, де міліціонери зґвалтували і мало не вбили місцеву жительку, або з невідомо ким санкціонованим погромом, влаштованим «Беркутом» у Києві, його випадок виглядає дещо дрібним і не вартим уваги. Але ж про океан можна судити навіть за дрібною краплею води.

Спочатку вся «провина» 44-річного Миколи Кублицького полягала у тому, що він був співвласником невеликого підприємства, яке займалося встановленням метало-пластикових вікон. Кому з високого міліцейського начальства сподобався його бізнес — наразі невідомо, але на підприємця оголосили справжнє полювання. Перша зустріч Миколи Борисовича зі співробітниками УБОЗу відбулася 13 червня 2012 року, коли він разом з другом приїхав до Чернігівської районної лікарні провідати одного з працівників підприємства, такого собі Олександра Бригінця. Того напередодні начебто побили невідомі особи. З машини Микола Кублицький зателефонував «побитому». Той відповів, що він зараз у кабінеті лікаря, але незабаром вийде. Це «незабаром» протривало хвилин сорок, після чого Бригінець передзвонив Кублицькому і навіщось попросив його зайти у двір. Тут у авторів «сценарію» стався перший прокол — незадовго до того Микола Борисович зламав ногу, насилу ходив, опираючись на паличку, тому виконати прохання Бригінця відмовився і залишився чекати на нього біля центрального входу. Нарешті з’явився Олександр Бригінець, до речі, без жодних «слідів побоїв на лиці». Розповів, що у нього неприємності, чому Микола Кублицький не здивувався — неприємності, особливо по «фінансовій частині», з Бригінцем траплялися постійно. Не виключено, що саме через них він і погодився виконати відведену йому УБОЗом роль.

Не встиг Кублицький після розмови сісти знову у машину, як почалося дійство, іменоване в народі «маски-шоу». Як з під землі з’явилися «убозівці», витягли підприємця із салону автомобіля, скували йому руки за спиною «браслетами» і, не гаючись, оформили кримінальну справу відразу за трьома статтями Кримінального кодексу — ст.186 ч.2 (пограбування), ст.357 (заволодіння чужими документами) і ст.309 (незаконне зберігання наркотиків). Пакетик з невідомою речовиною і паспорт того самого Олександра Бригінця тут же, у присутності понятих, «знайшлися» у задній кишені шортів затриманого.

заломали руки

Як потім пояснював начальник, «забійного» відділу УБОЗу майор Дмитро Зубок, котрий керував операцією, міліціонери тихо-мирно їхали у своїх справах, аж раптом побачили біля лікарні бійку — і не могли не втрутитися. Яким чином людина зі зламаною ногою могла з кимсь битися — запитання не до нас. Зазначимо лише, що «експропріатори» у погонах, які звикли при повній безкарності діяти «махновськими» методами, цього разу старалися даремно: крім Миколи Кублицького засновниками і власниками підприємства, яке так комусь сподобалося, було ще кілька людей. Тому віддати фірму за «свободу», у чому й полягав, вочевидь, задум організаторів цього «наїзду», він не міг при всьому своєму бажанні. Проте в КПЗ йому посидіти довелося.

Шиту білими нитками справу, як і слід було сподіватися, незабаром закрили через відсутність складу злочину. Тверезомислячим людям цього не зрозуміти, але майор Зубок особисто просив Миколу Кублицького добровільно «взяти на себе» хоча б зберігання наркотиків! Той розсудливо відмовився зробити «доблесній» міліції настільки необхідну їй для очищення мундиру послугу. А послуга справді була необхідною — за перевищення службових повноважень кримінальну справу порушили вже проти самих «убозівців». І своєю відмовою Микола Кублицький накликав на себе нове лихо — йому почали банально мститися.

***

27 серпня 2013 року Кублицький був у гостях у приятеля. Пішов о пів на п’яту вечора. Але на виході його вже ч