Як плач немовляти може змінити хід історії

Мишкові йде п’ятий місяць. Загалом він хлопець у нас спокійний. Але трапляються і безсонні ночки. Куди дінешся, треба пережити цей період. І от, так би мовити, в тему, пригадалась одна історія. Це – історія про радянського шпигуна-перебіжчика Ігоря Гузенка. Його ще називають «шпигуном, з якого почалась холодна війна».

Фото 1946 року Ігор Сергійович Гузенко

Ігор Сергійович Гузенко. Фото 1946 року

Для мене ж історія Гузенка почалась з того, що в столиці Канади, Оттаві, хлопці з діаспори просто наполягли: екскурсія по Оттаві буде нікчемною, якщо не побачити будинку, де жив Гузенко. Їдемо. Скромний, навіть непримітний двоповерховий будиночок. Напроти нього, у невеликому скверику – меморіальна табличка. Повідомляється, що саме з цього будиночку 26-літній радянський шифрувальник пішов здавати таємниці Міністерства державної безпеки (МДБ, а вже у 50-х роках – КДБ) канадійцям.

І що ж у цій історії такого незвичного?

Все – з самого початку і до кінця. А надто – наслідки цієї історії для історії.

Влітку 1943-го року до посольства прибуває новий військовий аташе, Микола Заботін. У нього молода дружина. З ним прибуває і молодий шифрувальник Ігор Гузенко. Так само з молодою, вагітною дружиною. Минає рік, другий… Хлопці під прикриттям посольства тихо-мирно працюють на свою контору, як і належить людям їхнього фаху. І ось стає відомо, що Гузенка можуть відкликати до Москви. А, очевидно, молодий офіцер МДБ на ту пору вже встиг відчути різницю між «найвидатнішою» у світі демократією радянського зразка та канадським життям. Тож повертатись йому, певне, вже не хочеться. І він наважується. 5 вересня 1945 року з усією інформацією, що її має ( а це сотні об’ємних таємних документів), він йде здавати «контору».

Тут – перший незбагненний поворот у цій історії. В поліції, куди Гузенко приходить здатися, його зізнання про роботу на МДБ сприймають як маячню. І … виставляють за двері. Гузенко йде до однієї з оттавських газет, вивалює цілий портфель надсекретних документів. І… отримує той самий «поворот від ворот». А тим часом у юного перебіжчика вже назад дороги немає – мости спалено. В радянській амбасаді вже, поза сумнівами, виявили зникнення шифрувальника та документів, і до того самого будиночка, де залишилась його дружина, вже прибули агенти МДБ. Що буде з перебіжчиком, здогадатись нескладно.

10410194_879126808827396_802124359932092962_n

Квартира на Сомерсетській вулиці в Оттаві, Канада, її заселяв радянський шпигун Ігор Гузенко у 1945 році.

На щастя, у канадійців подібні візити до приватного житла не дуже вітаються. Поліціянти відразу ж прибувають до будинку, куди, за свідченням сусідів, увірвались підозрілі особи. Заарештувати непроханих візитерів не вдається, оскільки вони мають дипломатичну недоторканість, але тим доводиться піти.

Канадійці нарешті прозрівають. Коли Гузенко робить третю спробу здатися – приходить до міністерства юстиції, від нього вже не відмахуються як від божевільного.

А після цього вже у канадських властей настає шок. Шок від документів, отриманих ними.

Гузенко одним махом здав ледь не всю агентурну сітку МДБ на американському континенті. В документах були, зокрема, імена найзасекреченіших агентів, що полювали на американському континенті за атомними таємницями. Було заарештовано два з половиною десятків суперагентів, з яких, приміром, подружня пара Розенбергів закінчила життя на електричному стільці. Доповідь урядової комісії з цього приводу мала понад 700 сторінок і безліч кадрових наслідків. Тож загалом багато експертів вважають, що не знаменита Фултонська промова Черчілля, а саме перехід на бік ворога Гузенка став початком холодної війни.

Розклади тоді були такі. Фашизм переможено. І США, і Європа ніби розуміють, що Сталін – виродок, але ж у війні були союзниками. І от тепер разом вони вибудовують новий світопорядок. Америка та Британія, нехай стиснувши зуби, але дружать з Радянським Союзом. Канада готується надати Союзу 20 мільярдів доларів кредиту. Інші країни готові до не менш широких жестів. І тут раптом, завдяки одному-єдиному пересічному шпигунові союзники дізнаються, що Сталін нашпигував всі країни союзників агентами, як різдвяну індичку, що шпигуни засіли у найвищих владних ешелонах союзників, і ті ж атомні секрети союзників для нього вже ніякі не секрети.

Одне слово, шоком це назвати навіть мало. Канада після того відмовилась від намірів про багатомільярдні кредити. Інші країни вчинила аналогічно. Почався період, який історики і назвуть холодною війною. Що було далі, всі ми знаємо.

А тепер, до чого тут немовля з його плачем

Втеча з радянського посольства Ігоря Гузенка стала наслідком фатального ( для Сталіна) збігу двох обставин. Люди з таким фахом, як Гузенко, по-перше, не повинні були володіти мовою країни перебування. Він володів. По-друге, вони ніколи не повинні були залишати стіни посольства. Гузенко ж здобув можливість жити з сім’єю за межами посольства.

А сталось так, бо їх новонароджена донечка так плакала ночами, що сусідам по посольству було непереливки. І дружина того самого військового аташе, Заботіна поставила чоловікові ультиматум: або я повертаюсь до Союзу, або Гузенків тут не буде. І полковник узяв на себе сміливість – дозволив шифрувальнику з дружиною та немовлям зняти житло за межами посольства. Далі ви все знаєте.

І от тепер,коли Мишко плаче вночі, я пригадую ту історію. Отже, все трапляється. Мільйони немовлят на землі плачуть, і те не позначається на чиїйсь долі. А одному вдається своїм плачем змінити історію. Але смак життя в тому й полягає: ніколи не знаєш, що в ньому виявиться головним, а що другорядним, що випадкове, а що закономірне…

11070379_879126602160750_9127152287905134304_n

Гузенко носив білий капюшон, аби залишатися анонімним, за що його називали Людиною-ковпаком

P.S. До речі, Ігор Гузенко прожив ще багато років в Канаді, помер у 1982 році в Торонто. Мав восьмеро дітей. Але всі ці роки жив під вигаданим імям, на людях зявлявся лише анонімно (його так і звали – Людина-ковпак). А його діти, зокрема, та сама донечка, яка не давала спати посольським дамам, завжди були впевнені, що вони зростають в сімї чеських емігрантів. Така ось доля.

Олександр Харченко

https://www.facebook.com/kharchenko.oleksandr/posts/879127208827356

 

 

 

 

 

 

Sharing is caring!

Send a Comment