Як реагувати на злочини окупантів під час війни: не намагайтеся пробитися до їхньої совісті

З точністю до навпаки – тільки так слід перекладати людською мовою те, що говорять і пишуть рашисти, і ми це знаємо тепер як ніхто інший. Ну ок, розшифровувати брехню орків ми навчилися, проте все одно намагаємося спілкуватися з ними як з людьми, і в цьому наша помилка. За відсутності совісті, емпатії, критичного мислення та ще багато чого, чим «оснащена» психологія нормальних людей, рашисти сприймають сенс почутого ними настільки ж збочено, як і самі описують реальність людям. Я дійшов своїх висновків про те, які речі (загальнолюдські) безглуздо їм говорити, а що здатне викликати в них потрібні нам реакції. Отже:

Не запевняйте росіян у тому, що вони унікальні нелюди: вони цим пишаються.

Не говоріть росіянам як ми їх ненавидимо і що вони – загроза для всього світу: це тішить їхні наполеоно-гітлерівські психопатичні амбиції.

Не загрожуйте їм санкціями – це гуртує їх навколо ватажка.

Не повідомляйте рашистам про їхні втрати і збитки росії від війни – вони у це не вірять, а якщо і знають правду, то їм пофіг («так треба», – совкова формула).

І тим більше не надумайте намагатися пробитися до їхньої совісті, викликати співчуття – ці двоногі людиноподібні істоти геть позбавлені жалості. Все людське в них випалено сатанинською ненавистю до нас, українців, через підсвідоме чи навіть явне розуміння, що ми вільні, сміливі, чесні, благородні, ЛЮДЯНІ (на відміну від них), а для рашистів це як сонячне світло для вампірів.

Не кажіть їм, що вони недолюди – це лише буде для них підтвердженням того, що пропаганда в їхніх зомбоящиках не дарма звинувачує нас у фашизмі/нацизмі (ну якщо ми вважаємо, що в чомусь перевершуємо їх). Вони не в змозі усвідомити (немає в мізках такої функції), що у нас сформована Нація, що складається з Людей Достоїнства, а вони – у кращому випадку населення, якщо не контингент зони (на яку їхній головний вертухай перетворив усю країну, та й не країна вже це, а території, частина з яких – крадені, як і їхня історія). Біомаса, загалом, але вкрай шкідлива.

Не намагайтеся їм доводити очевидне – вони й самі все знають про бомбардування житлових кварталів, лікарень, шкіл, наруга над безпорадними мирними людьми про їхні звірячі вбивства. Але ці поки що не ізольовані від решти людства істоти вважають, що так треба («ми за ціною не постоїмо», «ціль виправдовує засоби», а ще сюди підходить улюблена приказка сталіна: «ліс рубають – тріски летять»).

Хочете зачепити рашистів? Кажіть їм, що вони не великі, а жалюгідні; не страшні, а огидні у своїй безпорадності; не сильні, а лузери; не хитрі, а перехитрили себе (як п’яниця, що заплутався у своїх штанях – їм цей образ зрозуміліший).

Їхні «ми поза політикою», «ми за мир» – така ж брехня, як і все їхнє життя: вони свідомо та охоче брали участь у найважливішому рашистському нацпроекті – жахливому за масштабами та нахабства змові брехні (яка є фундаментом їхнього ладу, їхньою ідеологією!). Війна (рашистською мовою – «спецоперація») мала призвести до тріумфу рашизму у світі та «остаточного вирішення українського питання». Вони у це вірили.

Вони мріяли вчинити з нашою усією Україною так, як з окремими нашими містами та жертвами війни – вбити, знищити та вкрасти все, що під руку підвернеться (їм зовсім не соромно красти прокладки для дружин у будинках, господарів яких вони щойно вбили). Це гідні онуки дідів, які доносили на сусідів у НКВС, щоб тих репресували, а самі потім вселялися на їхню житлоплощу – ублюдки не гидували доїдати початий обід людей, яких вони відправили на смерть, носити їхні речі вони також анітрохи не соромилися. А пам’ятаєте, як нас шокувало, що вони збирали речі (включаючи косметику!) пасажирів збитого ними влітку 2014 року в небі над Донбасом малайзійського Боїнга та вихвалялися цим у соцмережах? У цієї зграї (суспільством їх називати ніяк не можна) немає морального дна і тому не варто розраховувати, що вони його колись досягнуть і на цьому самі зупиняться.

Уривок тексту публікується зі згоди автора.

Максим Кречетов, журналіст, блогер

Sharing is caring!

Send a Comment