Юрій Макаров: «Бабу Лаврентієвну» треба не сакралізувати, а сприймати як є — декоративно

Yuri Makarov: Пам’ятка будь-яка, надто така не просто помітна, а домінуюча за визначенням, після появи починає жити власним життям. Ті, кого вона ображала водночас на ідеологічному та естетичному рівні (як-от я), через певний час з’ясовують, що наступна ґенерація не зчитує ані наші сенси, ані наші критерії. Для них, умовно 30-літніх це така звична залізяка, маркована токсичними символами, яких не зле би позбутися — і не більше. До слова, якщо йдеться про коштовний силует київських гір із лівого берега, то конкурує вона вже не з Лаврською дзвіницею, а з хамськими хмарочосами Diamond Hill на Мазепи, 11-б і Carnegie Center на Кловському, 7, більше відомим як «Болт». Натомість «Баба» — щось із книги Ґіннеса, як Христос, прости Господи, в Ріо-де-Жанейро. Вам подобається Cristo Redentor? Мені ні, але хто мене питає? Так і тут. Артем у Святогірську роботи Кавалерідзе теж сумнівна насолода, але та обставина, що він у 20 кілометрах від «нуля», цілковито змінює оптику. The generation next давно забуло про застій, Брєжнєв у їхній свідомості десь поруч із Людовиком XV, Головне, що пам’ятник як такий — відлуння язичницьких практик у чистому вигляді. Тому треба не сакралізувати, а сприймати як є: декоративно.

Елена Василенко: Точно! Тепер, навіть, у стилі арт-деко у нас

 

 

 

Olga Klymenko: Най стоїть. Наша. Багато що з нами пережила вже від 2014. Рашистам дуже пече тризуб на її щиті. І це добре.

Віталій Гайдукевич: Це вмістилище чужих сенсів. Якщо ми допускаємо «нехай стоїть», то ми впускаємо ворожі наративні закладки в реальність. Тоді «нехай 5-кутні зірки», нехай «Іллічу приліпити вуса — на Кобзаря схожий», нехай «Площа Льва Толстого» — ну писав якийсь Лев якісь книжки, тю… і шо тут такого, кому заважає. Тільки тоді не треба дивуватися, коли це все прийде захищати Акакій на танку — він бачить СВІЙ маркер і йде до нього, бо Акакія ніхто не попередив, що для українського 30-річного ідеологічний радянський маркер став «просто декор пейзажу».

Єжи Коноп’є: От про «хмарочоси» — в точку. Хамське втручання в краєвид недолугою архітектурою.

Борис Скуратовский: Підкажіть мені, будь ласка, відповідь на таке питання: коли у часи Хасмонеїв стародавні євреї вигнали грецьких завойовників з Єрусалима, вони статую Зевса, яку греки перед тим були поставили біля храму, як знак своєї величі і влади над містом, знесли, чи зробили Зевсу обрізання і залишили стояти? Звісно, відповідь всі знають. То чому ж хтось вважає, що на статуї, яку росіяни поставили біля храму (тобто, Лаври) у Києві — на знак своєї величі і влади над містом – можна лише герб замінити, і хай собі стоїть?

Nona Zirka: Ви все правильно описали, але ж у фразі «хай стоїть» вам би хотілося додати ще пару слів, як от «поки що»? Тобто стояти нехай стоїть, але це тимчасово, бо надто воно не схоже на Христа, більше на Артема, отже к бісу її.

Thieri Newman: Назви житлових комплексів мають бути конче англійською мовою? Аби тільки не українською! Цікавий феномен російськомовності, який підхопили навіть в західних областях України.

Ruslan Tyshchenko: Як бідні італійці терплять той жахливий Колізей? Це ж символ римського імперіалізму, на арені якого їхніх свободолюбивих предків італіків, наловлених по лісах і горах, згодовували кровожерним бородатим християнам зі сходу!

Українською Будь Ласка: Знесуть, коли українці українізуються — це довгий процес. до 50 років.

Leonid Ukhin: Згоден на 100%.

Orest Kostiv: людОвіко-брЄжнівский період явно затягнувся))) цими брязкальцями і цЯькАми задурювали посполитих у всі часи… АЛЕ — як в цьому розбереться Artificiall Intelligence? Поки карфагенянські уявлення існуватимуть і сам мАцковський карфаген ще не зруйновано — буде панувати нЕсмак і K° плюс «держзамовлення» на кіч!

Євгенія Чуприна: От, спливло нарешті — звісно, за хейтом Баби стоять московські попи та їхні послідовники з Лаври. Вони від початку цим займались. Але у нас нема вибору — або ми згинемо, або будемо народом великим, з великими прагненнями, з велетенськими бабами.

Mykola Krushnitski: Накінець почув те, що хотів почути. Саме так, як би комусь це не подобалося. Дякую!

Елена Олейник: Юрію, може її й прийняло нове покоління, але це тільки свідчить про те, наскільки глибоко совкова ідеологія проникла у нашу підсвідомість. Так і Маріуполь, відбудований зараз рашистами, скоро виглядатиме «нічого собі». Але баба завжди була і буде наругою над київськими пагорбами, над Лаврською дзвіницею, над Києвом і над національною ідентичністю. Вона завжди нестиме імперську, тоталітарну конотацію. І якщо молоді цього не усвідомлюють, то треба над цим працювати, а не миритись. І наявність ще гірших (або таких самих) хмарочосів в панорамі правого берега не виправдовує наявності постаті баби. Злочин одного не применшує злочин іншого. Хай навіть всі навколо крадуть, мародерствують і будують непотріб на святій землі — це не означає, що це вже перестало бути злочином, що так стало можна! Так, можна її не зносити, так само як і будинок на Кловському, але треба пояснювати, що це злочин. Можна ці одоробла приймати, але хоч не пишатись ними.

Юлія Нікітіна: Погоджуюсь на 1000%. Мені 41 рік, моє покоління вже не застало щирої та цілком зрозумілої ненависті до цього монументу — її ненавиділо покоління наших батьків. Для нас і молодших поколінь на сьогодні — це сталева українська жінка, які стоїть лицем у бік Москви, демонструючи здатність себе захистити. Думаю, це той самий рідкісний випадок, коли історичні нашарування радикально змінили конотацію об’єкту.

Boghdan Andreev: Чесно кажучи, ображаєте. Покоління 30-річних ніби якісь ідіоти, яким не дано освоювати досвід попередніх поколінь. А що сумніше — можна подумати що це добре. В той час як, навпаки, треба передати всім наступним поколінням знання про огидну сутність комунізму.

Светлана Коваленко: Ось, нарешті. Дуже сильно погоджуюсь: маю саме таке ставлення — це декорація, без символізму.

Сергей Андрющенко: Чомусь, всі намагаються підвести якийсь фундамент під свою неспроможність змінитися… До речі, ті хмарочоси і з’явилися, тому що «баба Лаврентієвна» вже стояла там… для «декора». Завжди можна знайти місце, але не в куті, де зажди стояли «образи нації»… А зараз, за Вашими словами, виходить: «Вдаримо радянським символізмом по совковій свідомості». Ви мене здивували, Юрію!

Andrew Caturday: А цікаво сказано, про декоративно. Бо я Артема десь так і сприймаю. Я взагалі не знаю хто такий і чому там стоїть. Але моя естетика одобрює.

Roman Romaniuk: артем — це просто к о с м о с. очевидно, що не сама історична постать, тут питань не може бути взагалі. Але пам’ятник — просто божествений, особливо в антуражі тих гір

Руслан Ульянов: Ось Моем дещо подібне писав про роботу письменника: «Письменник перш за все знаходить відгук у своєму поколінні, і він зробить мудро, надавши наступним поколінням самим відшукувати виразників своїх настроїв. Втім, що б він не робив, цього все одно не оминути. Його мова буде для наступних поколінь тарабарщиною».

Svitlana Voznenko: Просто роздуми. Може ми можемо цю скульптуру «переміфологізувати», вселити в цей метал нові сенси, це ж не персона якась типу Сталіна чи ще якогось радянського ката, з якими можна однозначно не панькатися. Це монумент — найвищий в Європі монумент — зроблений з української сталі, украінськими зварювальниками на українських заводах, українськими скульпторами (переважно) і з українського жіночого образу, ну поки так, а там далі після Перемоги зробимо дискусію наукову і вирішимо що далі. Може так?

Ilona Morhan: Артем зараз такий. Оце точно варто залишити, як є.

Sharing is caring!

Send a Comment