Заступник голови ФДМУ Денис Кудін зажадав сатисфакції від НВ

Одночасно чиновник поскаржився на «Нашу версію» до так званої Комісії журналістської етики

Нагадаємо, у нашій публікації йшлось про те, що пан Кудін уникав відповідей на незручні запитання журналістів різних видань під час двох відео конференцій в режимі онлайн. В редакції НВ є відео заходу з монологом цього чиновника. Високопосадовець не лише ігнорував всі конкретні запитання, а й робив вигляд, що їх начебто і не було. Тим самим він спонукав НВ до підготовки даної публікації.

Ми обіцяли нашим читачам, що НВ і надалі триматиме в полі зору діяльність пана Кудіна і Ко, а також інформувати про все в подальших публікаціях. Що ми зараз і зробимо.

Отже Денис Кудін, окрім того, що воліє видалити публікацію з сайту НВ, поскаржився на журналістів до КЖЕ.

Що таке КЖЕ і чому Кудін звернувся до цієї комісії?

Наскільки нам відомо, Всеукраїнська громадська організація «Комісія з журналістської етики» (неурядова організація) є органом саморегуляції роботи журналістів та редакцій, який дозволяє обговорювати та пропонувати шляхи вирішення конфліктних ситуацій.

Повідомляємо, що як інтернет-видання «Наша версія», так і жоден журналіст редакції не є членами вказаної вище громадської організації. А звернення КЖЕ із проханням надати пояснення щодо публікації в інтернет-виданні «Наша версія» викликає запитання: а на якій правовій підставі з нас вимагають надавати коментарі до своїх публікацій?

Ми, у свою ж чергу, вважаємо, що Комісія з журналістської етики захищає та представляє інтереси заступника голови Фонду державного майна України Дениса Кудіна. Залишимо за лапками справжні інтереси КЖЕ. А от пану Кудіну від комісії потрібно отримати «громадський осуд» нашого видання для того, щоб потім побігти з позовом до суду і тиснути на суддів. Мовляв, ось вам не хто-небудь, а «високоповажна» етична комісія засудила цих журналюг, тож тепер слово за правосуддям.

Ні, панове Кудін та теоретики журналістських етик, ми це вже проходили ще понад 12 років тому. Про все це йшлося у публікації «Комиссия по журналистской этике – пятая колонна для свободы слова в Украине?». У ній розповідалось як «прославилась» організація, головним комісаром якої був на той час головред «Дзеркала тижня» Володимир Мостовий. КЖЕ виступила на захист шарлатана Андрія Слюсарчука, навісивши свій «викривальний» ярлик у вигляді «громадського осуду» журналістам Роману Барашеву («Робоча газета») і Володимиру Богуну (газета «2000»), які насмілилися у своїх матеріалах викрити «доктора Пі». Як відомо, А. Слюсарчук згодом був заарештований і засуджений за п’ятьма статтями, у тому числі й за «Шахрайство» та «Підробку документів».

Схоже, послідовники Павловіча (В. Мостового) хочуть також отримати по такій голові… 

Але це не єдиний доробок КЖЕ у тиск на свободу слова (який сумний символізм щодо цього словосполучення – адже нинішній очільник цієї комісії був ведучим ток-шоу «Свобода слова» на одному з українських телеканалів). Згодом своїм «вироком» КЖЕ «ощасливило» також і загальнонаціональний правовий щотижневик «Юридичний вісник України» і його авторку Любов Дорофеєву за статтю «Ахтунг! Німци знову в Хотянівці!». У статті йшлося про подружню пару Ярмоленко-Вайц. Вона, маючи ПМЖ в Німеччині, приїхала на Київщину і, заручившись покровительством Хотянівського сільського голови Грищенко, зайнялася бізнесом, грубо порушуючи при цьому закони України і правила добросусідства. Через рік після публікації головному редактору «ЮВУ» подзвонив такий собі Іванов Валерій Феліксович і, представившись членом згаданої комісії, заявив, що стаття «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці!» дискримінує подружжя Ярмоленко-Вайц за національним принципом, уточнивши при цьому, що їх незаконна комерційна діяльність його не цікавить(?!).

Словом, попит на «громадські осуди» від самозваної етично стурбованої групи під претензійною назвою пояснюється тим, що такі ділки як «доктор Пі», Ярмоленко-Вайц й іже з ними розраховують використовувати (і використовують) подібні вердикти як тиск (хоча і непрямий) на суд. От і заступник голови Фонду державного майна України вирішив скористатися послугою КЖЕ.

Панам із КЖЕ скажемо, що подібну «етичну діяльність» дуже точно оцінив Євген Пашковський — лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (2002 р.), літературних премій Фундації доктора Михайла Дем’яніва «Свобода і мир для України» та Євгена Бачинського «У свічаді Слова», автор романів «Свято», «Вовча зоря», «Осінь для ангела», «Безодня», роману-есея «Щоденний жезл».

Для журналістів НВ експертна думка видатного письменника сучасності набагато важливіша, ніж те, що нашкрябають у своїх аналах «теоретики журналістських етик». Ми впевнені, що нинішній очільник КЖЕ Андрій Куликов більш-менш добре знайомий з творчістю Євгена Пашковського, і так само далекі від думки, що про нього щось знає продавець хот-догів…

«Літератор і журналіст має право на правду і на те, як її ГЛАГОЛИТИ. Він мусить кричати так, як дозволяє йому почуття справедливості, біль людського горя» Євген ПАШКОВСЬКИЙ

Стосовно питання журналістської етики за часи демократизації, відколи почали керуватися не істиною, а уявленням про неї, сотні журналістів і державних діячів наклали головами, заплатили життям за чиєсь розуміння етики. Я певен, що і Гонгадзе тодішні правителі спочатку піддали осуду саме з етичного боку — що він не такий і не так пише, як їм подобається, як їм підказувала їхня мораль, тобто етика. Мораль і етика — лицемірні поняття, якими прикривається невідання істини. Тобто, що є добро, а що зло? Що приносить користь, а що відверту шкоду суспільству?

Журналіст і літератор, якщо брати ширше, повинен керуватися не стільки етикою (кому і що подобається, або приємно чи ні), а, перш за все, дбати про істину і справедливість. Саме вболівання за справедливість, саме судження про істинність дозволяє їм оцінювати події та явища так, як їм велить професійний обов’язок. Поясню на історичних прикладах.

160-170 років тому все, що писали Тарас Шевченко, революційні літератори 19 століття, було також неетичним з точки зору правлячої верхівки та їхніх морально-етичних норм. Але у творчості тодішніх літераторів були принципи справедливості, відгомін правди, якою жив і дихав простий народ. Зійшло дуже мало часу, і з етики панів-царів не залишилося й літери, а правда і справедливість низів стала фундаментом нових світоглядів. Сьогодні загальновизнано, що капіталістична система цілого світу реформована під впливом істинно демократичних поглядів 19 століття.

Ще простіше різницю між правдою істини і правдою етики можемо побачити у науці, де застарілі ідеї так само претендують на істинність і єдиноправильність. Але нові наукові ідеї постійно спростовують їх, постійно витісняють старе світобачення, і таким способом світ науки легко досконаліє і дає плоди прогресу. Суспільство ж, не маючи єдиноістинного розуміння, що є добро або зло, що можна, а що ніколи не можна робити, підриває і нищить само себе. Саме там, де поняття норм і порядку не усталені, легко можна ввести в оману місцеву владу і наглядові органи; саме там чинять зло й наругу, прикриваючись етикою — ніби в їхньому випадку так можна. Там, де порядок і норма давно усталені, такого не існує в замислі, а якщо і трапляється в дії, то викликає загальнолюдське обурення і владну реакцію.

Наведу приклад. В одній із земель Німеччини у морозильнику одного підприємця виявили кілька тон м’яса, чий термін зберігання не так давно минув. Справа дійшла до слухання у Бундестагу. Підприємець виправдовувався, що він просто не догледів (скоріш за все, так і було). Він пояснював, що не хотів завдати шкоди здоров’ю людей. Але жорстка критика запорука неповторення подібного ніде й ніколи у майбутньому на адресу підприємця не припинялась. Бідолаха, наскільки мені відомо, наклав на себе руки, але нікому не спало на думку звинувачувати Бундестаг чи пресу у його самогубстві.

Подібна історія з жорсткою реакцією преси сталася і з Юрієм Луценком, коли, як ми всі пам’ятаємо, він дозволив собі випити пива і щось сказати… І знову ж таки загальними нормами про його недоторканість ніхто в Німеччині не переймався. Іноді навіть емоційно перебираючи, журналіст, літератор працює на викорінення зла й безладу і тим доброякісно виконує свій професійний обов’язок. Якщо ж із статті вихолостити її емоційність, її оцінковість і, як зараз стало дуже модно, розглядати під кутом толерантності, матеріал втрачає силу, як бомба — свою внутрішню начинку. Яка ж тоді користь з такої бомби, з такої преси? Хто ж тоді підказуватиме владі про всі негаразди у суспільстві? Хто ж тоді утверджуватиме страх перед скоєнням неподобств, що ми бачимо на прикладі встановлених порядків на Заході. Там ніяка етика гаманця не встоює перед бомбардуванням преси, що вельми остуджує гарячкуватість багатьох «добродіїв», які хочуть собі добра, шкодячи при цьому іншим.

Щоб це бажання їх не засліплювало, преса наперед їх просвітлює, що може статися з їх діловою репутацією, якщо вони паскудитимуть людям. Це і є справжня свобода слова. Свобода доброго і корисного суспільству слова, яке комусь може здатись недобрим стосовно нього. Але добро громади, добро суспільства вимагає саме такого способу захисту. Коли і у нас цінували слово, побоювались слова, рахувались із словом одна стаття журналіста потрясала обкоми, парткоми, зміщувала чиновників з високих посад. З цього приводу мені пригадуються статті Тетяни Тесс та Алли Ярошинської.

Тепер поговоримо стосовно такого недолугого звинувачення, як те, що громадян, які обрали собі постійним місцем проживання Німеччину, назвали німцями. А як же їх називати? Тевтонами? Учасниками льодового побоїща? Чи варварами германських племен, як їх називав Тацит? Як взагалі називати вихідців із певних земель, як не за їх державною самоназвою? І як називати вихідця з України, як не українцем, хоча він не може бути таким за своїм походженням? Або як називати вихідця з Китаю, де співіснує 100 національностей, але для світу вони китайці? А в Австралії проживають тисячі племен аборигенів і вихідців з Британії, а усіх їх називають австралійцями.

Отож бо в назві громадянина Німеччини німцем немає нічого кепського, а не те, що образливого чи умисне злого. Як же їх тоді називати? А якщо когось і досі мучить відчуття історичної провини і шкоди, завданих його співвітчизниками, то тут журналіст не лікар. Він не повинен передбачати такої реакції, мало що кому може здатися неетичним…

Завдання журналіста вивести шкідливе явище на загальний огляд і тим закликати громадськість до пильності. Громада ж і її владні органи повинні цю шкоду виправити. Це прописні істини, і навіщо їх зв’язувати якоюсь незрозумілою етикою? У тих, хто убив Гонгадзе, виявляється, теж була своя етика, і їм впарили в голови, що Гія американський шпигун.

Тож слід, щоб ми у своїй Вітчизні керувались не розмитою етикою, а почуттям істини і справедливості, як це сотні років до нас робили наші попередники. Ми повинні визнати: літератор і журналіст має право на правду і на те, як її ГЛАГОЛИТИ: більш емоційно, менш емоційно, чи волати «до самого Бога»… Він мусить кричати так, як дозволяє йому почуття справедливості, біль людського горя.

Коли несправедливість і горе зникнуть, тоді і літератори з журналістами писатимуть хвалебні оди. А доки цього не спостерігається, ми маємо всіляко сприяти їм, щоб вони не втомилися і не замовкли, щоб не зневірилися у силі правди.

Скриншоти з коментарями на онлайн відеоконференції пана Кудіна

Пан Кудін зажадав, щоб редакція НВ видалила публікацію під назвою «Із продавців хот-догів на АЗС в очільники Фонду держмайна, або під якою легендою і чиї інтереси лобіює Денис Кудін?». Нічого у вас не вийде, пане Кудін. Або записуємо інтерв’ю, в якому чесно відповідатимете на запитання журналістів, або прямуйте до суду – там і зустрінемось, а громадськість ще багато чого дізнається і про вас, і про вашого шефа.

Ми ж, як і наші читачі, прагнемо почути відповідь на питання, які ставилися на відео конференціях самого Кудіна, а також були опубліковані в матеріалі, що хоче видалити чиновник. Нагадаємо їх ще раз:

  1. Яка процедура оцінки роботи керівників державних підприємств? Ви проводите чесні конкурси на зайняття посад керівників державних підприємств?
  2. Ви так гарно розповідаєте про підбір кадрів, але ж самі звільняєте керівника «Черкасиобленерго» без будь яких підстав. Це робите лише за чиїмось проханням чи за гроші з боку банди Дмитра Крючкова?
  3. Вам відомо, що пан Михайлов, який за вашим підписом пропонується на посаду голови «Черкасиобленего», працював в Головному розвідувальному управлінні ворожої нам Російської Федерації?
  4. Чому багато кадрових призначень на посади керівників державних підприємств відбуваються саме за вашим підписом, як виконуючого голови фонду держмайна? Пан Сенниченко не бажає бруднити руки? А ви?

PostSkriptum

Якщо пан Кудін готовий до інтерв’ю, знімальна група «Нашої версії» готова будь-якого дня, будь-якої години прибути за вказаною адресою, щоб провести запис.

Стас Черкас

Sharing is caring!

Send a Comment