Ця історія розповідає про життя і долю видатного лінгвіста та захисника української мови Агатангела Кримського, який знаючи 58 мов, став невід’ємною частиною культурного та наукового життя України і світу, але став жертвою політичних репресій совкового режиму.
Життєпис великого лінгвіста та його трагічний кінець
Жила в Києві людина, ім’я якої я завжди вимовляю з придихом – Агатангел Кримський. Вимовляю не тому, що ім’я рідкісне, а тому, що ця людина знала 58 мов. У його долі все було незвично.
Його далекий предок кримський мулла з Бахчисараю виїхав із Криму до Білорусі, прийняв там християнство і одружився з місцевою жінкою, взявши прізвище Кримський. Його батько Юхим Кримський був літератором та талановитим педагогом, і коли у 1871 році у нього народився син, його назвали таким незвичайним грецьким ім’ям – Агатангел, що означає «добрий вісник».
Батько багато займався з сином і в 3 роки хлопчик навчився читати, а в 5 років батько віддав його в початкове училище. Зваживши на його зовсім незвичайні здібності, у тому числі й до вивчення іноземних мов, його прийняли у Києві до знаменитої Колегії Павла Галагана, навчального закладу, який давав унікальну середню освіту. І до 18 років він знав уже 8 мов.
У Колегії він навчався у Павла Житецького, одного з найвідоміших філологів української мови, який прищепив йому любов до української мови, та Агатангел, у жилах якого не було жодної краплі української крові, на все життя став найвідданішим захисником української мови та української історії.
Потім Агатангел Кримський виїхав до Москви, де навчався у Московському університеті на історико-філологічному факультеті та паралельно вивчав східні мови в Інституті східних мов. Потім кілька років жив у Сирії та Лівані, де вдосконалював знання арабської мови. Згодом він став професором і викладав паралельно російську та арабську мови, і історію Сходу. І коли його питали, скільки мов він знає – він говорив, сміючись, що йому легше сказати, які він не знає. Він знав практично всі європейські та слов’янські мови, багато східних, з мертвих – латину, грецьку, церковнослов’янську, санскрит.
Коли йому було 70 років, він вирішив вивчити вавілонську та абіссинську мови. І до 1918 року Агатангел Кримський жив у Москві, але листувався з Іваном Франком, Лесею Українкою і після заснування у 1917 році Української народної республіки він вирішив повернутися в Україну. Він брав участь у науковому житті України і за Центральної Ради, і за гетьмана Скоропадського, і пізніше за Радянської влади. І все спочатку було непогано, він став Академіком Академії наук України, але потім почалися трагедії.
Агатангел Кримський все життя був самотньою людиною, казали, що був безнадійно закоханий у Лесю Українку, з якою все життя листувався. У літньому віці у нього почалися проблеми із зором, йому потрібен був помічник і ним став молодий вчений Микола Левченко, якого Кримський згодом усиновив. 1929 року Левченка, як і багатьох інших українських учених, звинуватили у націоналізмі та відправили до таборів. З табору Микола Левченко повернувся психічно хворою людиною, якийсь час жив у квартирі Кримського і через рік повісився. Це стало для Кримського справжньою трагедією, він почав дуже хворіти.
В цей же час самого Кримського почали звільняти з усіх його посад та викладання, позбавили всіх його звань і жив він практично у злиднях. А 1941 року 70-річного напівсліпого старого заарештували, звинувативши його в націоналізмі. Після болісних допитів йому давали підписувати протоколи, і він, майже сліпий, виправляв у них помилки, бо не міг бачити такої жахливої безграмотності, за що слідчі ненавиділи його ще більше.
А потім його відправили до Казахстану і кинули у жахливу в’язницю в Кустанаї, яка «славилася» великою кількістю кримінального елемента, сподіваючись, що його зеки просто приб’ють. Але за свідченням тих, хто був тоді в цій в’язниці і вижив, зеки-кримінальники Кримського любили, віддавали йому свій хліб і намагалися полегшити його долю.
Він помер у січні 1942 року, його тіло скинули в рів разом із тілами таких же нещасних і де його могила невідома. ЮНЕСКО внесло ім’я Кримського до списку найвідоміших діячів людства. І в Києві його ім’ям названо вулицю, і є меморіальна дошка на будівлі Колегії Павла Галагана. Але, на жаль, ім’я його мало хто знає, хоча найдивовижніша була людина!
Наталія Хазан