«…Політика держави має змінитися. Безумовно, Бандера став героєм для більшої частини суспільства, образом націоналізму. Політики-маніпулятори, які натягують на себе вишиванки, гордо вигукують його прізвище. Та слід зрозуміти, що ця історична постать ніколи не знайде місця в українському пантеоні героїв… Через трактування історії Україна починає втрачати міжнародного партнера — Польщу. Попри те, що Бандера вже став символом національного руху, слід розібратися у минулому нашої країни, а вже тоді визначити, хто є для нас героями».
Таку думку висловила директор Центру Балто-Чорноморських досліджень Ірина Верещук. Як на мій мужицький розум, думка пані директорки, кандидатки на пост очільниці Києва, столиці незалежної України, депутатки, членкині правлячої партії «Слуга народу»… досить дивна, якщо не сказати абсурдна і по суті своїй — антидержавницька.
Чому ж, не тільки теперішнє політичне керівництво Польщі вважає за можливе диктувати Україні, кого ми маємо визнавати своїми національними героями, а вже і наші обранці займають позиції далекі від проукраїнських? Якщо — «слід розібратися у минулому нашої країни», то можливо варто розглядати це питання в комплексі? Адже найкраще світ пізнається в порівнянні!
Та порівняння Юзефа Пілсудського, (національного героя Польщі), і Степана Бандери — далеко не на користь Пілсудського!
Так, і один, і другий вважали атентат прийнятним способом боротьби за незалежність своєї держави. Але акти атентату, вчинені у боротьбі за незалежність Польщі Пілсудським проти російських окупантів вважає актами геройства, а акти атентату, вчинені у боротьбі за незалежність України Бандерою проти польських окупантів вважає неприпустимими!
Та між Пілсудським і Бандерою є ключова відмінність. Ю. Пілсудський був польським великодержавним шовіністом (зрештою, як і сучасні російські патріоти), який марив створенням польської імперії «від можа до можа» (від Балтійського до Чорного моря) за рахунок окупації етнічних українських територій!
А С. Бандера був українським націоналістом, який боровся за Незалежну Соборну Українську Державу, в межах етнічних територій без зазіхань на чуже, на своїй, Богом даній землі…
Цікаво, чи багато хто знає про «Березу Картузьку»? Обов’язково почитайте! Це нібито й «не наша історія», адже концтабір був розташований в місті Береза на білоруських теренах, але!..
Хочеться нагадати, що створення концентраційного табору «Береза Картузька» на совісті Пілсудського, якого поляки шанують як свого національного героя. Зрештою, на його сумлінні не лише цей концтабір, але й багато інших гріхів щодо українців.
Якщо порівнювати реальні гріхи Бандери перед поляками, то куди там до гріхів Пілсудського перед українцями, але ж українці не забороняють їм шанувати свого кумира!
«Береза Картузька»… Цей концтабір створили відразу після вбивства міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, яке було спецоперацією-провокацією, організованою вищими польськими політиками, які боролися між собою за владу. Спочатку в них було бажання списати це вбивство на радикальних польських націоналістів. Але, зрештою, вирішили «повісити» на націоналістів українських, зокрема на Степана Бандеру, який у той час перебував… у польській в’язниці. Підписав наказ про створення «Берези Картузької» сам глава Польської держави Юзеф Пілсудський.
«Так, концтабір в Березі створювався не для вбивства людей, як в Радянському Союзі та Німеччині, а з метою їх психологічного зламу і відмови від своїх переконань. Адже часто страждання, страх і невідомість бувають гірше за смерть».
Побували в цьому концтаборі і Роман Шухевич, і Тарас Бульба-Боровець, і ряд української інтелігенції тих часів, які були запідозрені в нелояльності до влади…
Чи було щось подібне з боку українців?! Навпаки, українці виявляють толерантність. Різні акції щодо вшанування пам’яті польських громадян, не раз відбувалися в Україні. Меморіальні дошки із зображенням Ю. Пілсудського були встановлені у Вінниці та Харкові — і це цивілізований підхід. Чого, на жаль, не скажеш про польську сторону. Один лише приклад: Бандера був кинутий польською владою у жорстоку тюрму «Святий хрест», у приміщеннях якої зараз розташований один із найавторитетніших католицьких монастирів Польщі. Є там і музей. Але в ньому вам і слова не скажуть про Бандеру. Це — табу!
Польща дотепер веде боротьбу з українським націоналізмом, ОУН-УПА (як там кажуть, «вбивцями польського народу») та Степаном Бандерою зокрема.
В найкращих традиціях московської пропаганди, Польща розповідає про різанину, яку влаштовували «бандерівці», про те як ОУН-УПА під командуванням Рейху винищували польські села та допомагали німцям завойовувати Польщу, а Степан Бандера був ледь не найближчим соратником Гітлера після Муссоліні.
Однак, якщо про Степана Бандеру відомо, що він був ув’язнений у німецьких концтаборах після спроби відновлення Української держави, що ОУН-УПА воювала з нацистами, після того, як стало зрозуміло, що Гітлер не має наміру відновити Україну, як Самостійну Незалежну Державу, а це стало зрозуміло вже до кінця червня 1941р., то про деяких польських «національних героїв», зокрема про Юзефа Пілсудського, теж в архівах збереглися цікаві факти…
Наприклад те, як сприйняв Гітлер звістку про смерть Пілсудського, багато про що говорить…
«…1935 рік, звістка про смерть польського Вождя Пілсудського викликала велике хвилювання. Всі найбільші німецькі газети вийшли зі співчуттями на перших сторінках. Адольф Гітлер оголосив у Рейху всенародний траур і відіслав телеграму польському президенту, де писав: «Я глибоко зворушений звісткою про смерть маршала Пілсудського і висловлюю Вашій Високоповажності та польському уряду мої щирі співчуття. Польща втратила в покликаному у вічність Маршалі творця своєї нової країни і її найвірнішого сина. Разом з польським народом і німецький народ оплакує смерть цього великого патріота, який через своє повне співробітництво з німцями зробив велику послугу не тільки нашим країнам, а й надав неоціненну допомогу в заспокоєнні Європи».
А що ж С. Бандера, якому, за словами пані Верещук, «немає місця в пантеоні національних героїв» українців?
«…У 27 років поляки засудили Бандеру до двох довічних ув’язнень. Підсумком підпільної діяльності стали два гучні процеси, що відбулися у Варшаві та Львові в 1935-1936 роках. Їх назвали «справою Бандери та товаришів». У Варшаві Бандеру засудили до смертної кари. Згодом її замінили на довічне ув’язнення. У Львові отримав ще один довічний присуд. Коли Бандеру — тодішнього крайового провідника ОУН на Західній Україні — ввели до залу суду, підсудні встали і привітали його традиційним окликом «Слава Україні!» Спантеличені оборонці, судді та присяжні також підвелися. «Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом, — описує «Батьківщина» його виступ у суді. — Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтелігентна людина. Його зізнання роблять помітне враження. Цілий зал із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшості підсудних. На запит Бандера відповідає: «До вини не почуваюся. Свою революційну діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку»…
Степан Андрійович Бандера, присвятив все своє життя боротьбі за незалежність і втратив у цій боротьбі всю сім’ю, а зрештою і власне життя.
Братів С. Бандери Василя та Олександра було закатовано у кінці липня 1942 р. у концтаборі Аушвіц. У Херсоні (є версія, що в Миколаєві) ґестапо розстріляло третього брата Богдана. Та у львівській в’язниці — вбили брата дружини. Одночасно НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери отця Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
Самого С. Бандеру, 5 липня 1941 р. ґестапо арештувало біля Белза і через Люблін відіслало до Кракова, а 9 липня в Берлін, де помістили в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост… На початку січня 1942 р. С. Бандеру розмістили у камері-одиночці № 73 концтабору Заксенгаузен. У ньому був спеціальний блок № 9 (Камерний дім, а українські в’язні його називали «Бункер»)…
«…Я агресивно налаштована щодо цього питання…» — зазначає Ірина Верещук. Цікаво, кого пані хоче запропонувати українцям в ролі національного героя напередодні «Дня Незалежності» України? Чи може існувати нація, без національних героїв? Про що вона думає, коли дивиться на «тризуб», коли чує вітання «Слава Україні», коли слухає «Ще не вмерла…» в стінах УКРАЇНСЬКОГО парламенту? Чи згадує про тих, хто віддав своє життя за Україну, чи про те, як поставляться до НАШИХ національних героїв і до НАШОЇ мови наші сусіди?..
Цікаво…