Усього на неповний тиждень у рідне Берегово приїхала Заслужений учитель України, Кращий педагог 2016 року у номінації «Іноземна мова» Віолетта Македон, яка ось уже два місяці мешкає у Великій Британії
Віолетта Македон із сином-десятикласником Павликом. Фото з вільних джерел
Перебуваючи нещодавно у міській ЗОШ №5 із поглибленим вивченням англійської мови ім. Т. Г. Шевченка поцікавився, як живе навчальний заклад, як справи у педагога Віолетти Македон, котра у 2016 р. перемогла у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року» (номінація «Англійська мова») та здобула визнання як у прикордонному Берегові, так і за його межами. Крім цього, трохи більше року тому наша землячка, відповідно до Указу Президента Петра Порошенка, удостоєна відзнаки «Заслужений учитель України».
До речі, під час вручення цієї нагороди в АП, з главою держави вона спілкувалася іноземною мовою. Відтак прокоментувала, чому дякувала англійською – обоє, на щастя, володіють нею досконало!
Пригадалося, як згодом щиросердечно з успіхами її вітали на міському рівні, як вона, єдина з таким статусом у місті та районі, розповідала про свої здобутки, як учить дітей англійської мови, про реформування системи освіти у плані викладанні іноземною тощо. Натомість був щиро здивований, коли довідався, що ця креативна, перспективна та надзвичайно комунікабельна вчителька із таким високим державним званням у школі більше не працює. Пані Віолетта, як виявилося, наразі вирішила розширювати поле своєї діяльності поодаль від рідної країни – аж у далекому Лондоні. Там для неї більші перспективи, там, за її словами, вона зможе себе краще реалізувати. Тим паче, що сама ще молода і її очікують гарні перспективи.
Зрештою, у закордоння подалася не тільки вона, але й чимало інших її колег як із рідної школи, міста, так і всього Закарпаття та, навіть, неньки-України. За кілька останніх років вона третя шкільна учителька, хто вирішив виїхати на терени зарубіжжя. Відтак почав міркувати, чому так масово звільняються молоді люди різних професій і тікають заробляти гроші у Європу та навіть далі? Не встиг, як кажуть, у собі цю інформацію «переварити», як на тижні, що минає, на одній із центральних вулиць нашого містечка мені назустріч крокує не хто інший, а саме вона – чарівна екс-учителька п’ятої одинадцятирічки Віолетта Македон.
Знаючи з вуст громадськості та соціальних мереж, що вона мешкає далеко від рідного дому, автор цих рядків від такого подивування ледь не оторопів. А порівнявшись, запитав, мовляв, шановна та чарівна учителько, це ви чи ні? «Так-так, це я», – зичливо відповіла хоча й молода, але відома та знана педагог. «Однак у школі розповідали, що ви переїхали на роботу до туманного Альбіону, – зауважую. – Це правда?» Не хотілося б переповідати дослівно наш діалог, який завершився на мажорній ноті, добросердечних побажаннях, але Віолетта Валеріївна, як і колись, щиро, зі світлою усмішкою на лиці, вельми добродушно розповіла, чому так сталося та чим вона займається. На її думку, нічого дивного у її від’їзді немає, рішення вона прийняла виважене та вірне. Аніскільки не лукавлячи, мовила, що в цьому плані вона не перша та не остання…
Стосовно лондонського життя, то зупинилася-пришвартувалася в одній тамтешній родині, де подружжя має фотобізнес. Він – місцевий, а дружина, до речі, українка. Обоє дуже зайняті, адже там, за її словами, усі в повсякчасному русі та несамовито працюють, заробляючи гроші. Натомість їй доручили доглядати за дідусем на ім’я Боб, з яким вона, згідно наперед розробленого плану, гуляє по столиці, відвідує музеї, театри, парки, інші знакові місця Лондона тощо. Родина неабияк задоволена, що вісімдесятирічним дідиком-британцем опікується така поважна молода пані-українка, яка досконало знає англійську.
– Завдяки цьому я легко, навіть краще за інших, вписалася у місцевий колорит, – каже В. Македон. – У родині спілкування триває англійською мовою. Але переконана, що це тільки початок. Учителька, знаючи класно мову Шекспіра, Байрона, Черчіля, Ньютона, Тетчер, мріє розширити свої навики. Отож, лондонську практику вирішила розпочати саме таким ось чином. А свій кількаденний приїзд у Берегове пояснює тим, що тут залишився її син-десятикласник Павлик, тож вирішили побачитися та заодно підготувати його до майбутніх життєвих кроків.
– За школою не сумуєте? – цікавлюся. «Звісно, сумую, – відповідає. – Тут залишилися жити мої друзі, колеги, чимало колишніх й теперішніх учнів, тут, власне, розпочалося професійне сходження тощо. А дякую школі, яка сприяла мені сягнути вершин у професійній царині. Адже особливо життєво вдалим виявився минулий рік». Та, попри усе, по майже двомісячній розлуці жінка-мати, жінка-учитель приїхала у Берегове, однак через день-два знову збирається у зворотну дорогу. Там її чекає лондонське життя, яке, слід сподіватися, подарує недавньому кращому українському педагогу нові перспективи, вагоміші здобутки, соціальні статуси та чимало інших європейсько-британських зваб-відчуттів…
Михайло Папіш